Олег Тягнибок: Ми їх і на Марсі дістанемо - „Поступ“, 17 березня

|

— Минув місяць від часу офіційного реформування партії, яку Ви очолили. Які перші результати цієї реформи?

— Насправді минуло мало часу, щоб підсумовувати результати. Та за цей час нам вдалося вирішити велику кількість організаційно-структурних питань. Ми зараз активно долучаємося до всіх акцій протесту, які проводять опозиційні сили. Також проводимо акцію на захист української мови, поширюючи всією Україною тематичні плакати.

Ми вже мали деякі переговори з нашими майбутніми партнерами по націоналістичному табору. Ми хочемо, щоб від розмов про нашу співпрацю, які вже два роки тривають, ми могли нарешті перейти до конкретної співпраці.

–Що ж тоді раніше заважало партії працювати так активно, як зараз? Невже одна лише зміна назви може так надихати до дій?

— Ми проіснували дванадцять років, але останнім часом розпочали відчувати потребу внутрішніх змін. Ті пропагандистські заходи, яких вживали на початках створення і в перші 5-7 років існування партії, на той історичний момент давали результат. На якомусь етапі ми відчули, що, діючи старими методами, вже не зможемо бути успішними й цікавими, відчули, що потрібно змінюватися, аби йти в ногу з часом. І це не тільки бажання йти за кон`юнктурою політичного ринку, це внутрішнє переконання більшості членів організації. Те, що зміни були потрібні доводить те, що зараз щораз більша кількість людей вступає в лави „Свободи“.

— Ідея націоналізму сьогодні вже не така популярна в суспільстві. Як Ви це пояснюєте і чи маєте намір у якийсь спосіб привернути увагу українців до націоналізму?

— Однією з причин кризи є те, що на якомусь етапі націоналістичні організації розпочали втрачати віру в перспективу своєї ідеології. До того ж не зовсім правильно проводили пропагандистську лінію, оскільки деякі організації використовували застарілі методи пропаганди, застарілу й незрозумілу сучасним громадянам ідеологію. Вони її не вдосконалювали залежно від потреб сучасності.

Зараз суспільство радикалізується. І тому, якщо цю ідеологію подавати грамотно й вчасно, чим ми і збираємося зайнятися, то вона буде мати величезну підтримку й не тільки в Галичині, а й в усій Україні.

— На Вашу думку, за скільки часу суспільство буде готове сприйняти ці ідеї? І за скільки часу ВО „Свобода“ як націоналістична організації може стати популярною в Україні, як, припустімо, Національно фронт у Франції?

— Тяжко говорити про конкретні терміни, адже суспільство активізується залежно від зовнішніх обставин. Наприклад, ситуація з Тузлою. Тоді навіть у Криму виявилися серйозні антиросійські настрої, отже, там з`явилися патріотичні навіть націоналістичні тенденції. Тобто це буде залежати, які будуть історичні обставини в нинішній момент в Україні.

Справжній націоналіст повинен бути терпеливим. Тобто якщо на якихось одних виборах націоналістична ідеологія не отримає позитивного результату, то це не означає, що треба розчаровуватися іншому або займати пасивну позицію. Ви згадали Нацфронт Франції. Та Нацфронт впродовж кількох виборчих кампаній з моменту створення набирав менше від відсотка. Коли ж у Франції з`явився позитивний ґрунт для сприйняття цієї ідеології, зокрема антиамериканські настрої у суспільстві, то Нацфронт одразу набрав 14% голосів. Тому ми повинні завжди бути готовими і психологічно, і організаційно, і пропагандистськи до того, що в країні відбудуться зміни, які будуть позитивні для сприйняття націоналістичних сил і приведення їх до влади. Та до цього часу про нашу партію українці мають знати. Тому нам зараз треба постійно активно працювати. Ми знаємо, що настане наш час, коли суспільство нас сприйме й підтримає.

— ВО „Свобода“ розглядаєте можливість приєднання до „Нашої України. Та ваша партія є радикальною й постійно активна щодо участі в акціях протесту, тоді як „НУ“ пасивно ставиться до проведення різного раду вуличних акцій. Чи будете Ви із цього погляду комфортно почуватися в „НУ“ і чи можна говорити, що ВО „Свободи“ в „НУ“ буде відігравати роль головного ініціатора вуличних акцій, своєрідного бунтівника? І чи ймовірно, що члени „Свободи“ в „НУ“ відіграватимуть роль cвоєрідних солдатів, тобто виконавців на акціях протесту.

— По-перше, коли я виступав на засіданні фракції „НУ“ з пропозицією підтримати якісь акції протесту, повірте, значна частина депутатів „НУ“ мене підтримала, що людей треба виводити на вулиці.

По-друге, щодо нашої ролі в „НУ“, то тактичною метою на цей рік є домогтися, щоб Україною не керував Кучма й тих десять сімей, які його оточують. Ми хочемо змін у центральному керівництві. І якщо для цього потрібно навіть вулиці підмітати, то ми це робитимемо, якщо я знатиму, що цим я додам користі в досягненні нашої тактичної мети. В тому і є суть націоналізму: ми не ставимо власних інтересів та амбіцій на перше місце. Я далекий від ілюзії, що вибиватиму собі й членам організації якійсь там міфічні посади після виборів. Для нас є важливішими загальнонаціональні інтереси, тому ми служимо ідеї, а не конкретній людині.

— Ви не боїтеся, що частина оточення Ющенка не сприйме ВО „Свобода“ в „НУ“, оскільки присутність націоналістів у блоці даватиме привід опонентам Ющенка говорити про його націоналізм і цим лякати східний електорат?

— Якщо б ВО „Свобода“ було лише націоналістами, які співпрацюють з „НУ“, то я би міг сперечатися. Однак у „НУ“ входить і КУН. І не треба говорити про залякування Східної України. Схід дуже позитивно сприймає патріотичні ідеї. Можна лякати словом „націоналізм“, але ті ідеї, які ми проповідуємо, є абсолютно прийнятними. Люди їх сприймають, і люди за ними йдуть.

— На Вашу думку, дій опозиції сьогодні достатньо, щоб восени цього року вона отримала перемогу?

— Звичайно, наші дії у багатьох аспектах мали б бути трошки іншими, ніж зараз, більш принциповими і рішучішими. Однак я прекрасно розумію, що „НУ“ не складається лише з націоналістичних сил. І у цьому великий позитив Ющенка: він зумів об`єднати в одну структуру представників різних сил. Отже, треба враховувати чинник: якщо ти з кимсь йдеш на об`єднання, то ти повинен чітко розуміти, що мусиш щось відати або з чимось змиритися.

Найближчим часом ви побачите трошки інші дії „НУ“. Хоча, я думаю, дійсно є проблема в оточенні Ющенка, оскільки багато хто вже увірував у перемогу. Це ж найгірше, коли ділять шкуру невбитого ведмедя. Якщо цей процес не зупинити, то він може стати причиною дуже болючих наслідків. Я дуже сподіваюся, що сам Ющенко тверезо оцінює ситуацію, і не думаю, що він зараз аж так піддається на улесливі словечка деяких людей, які сьогодні є в його близькому оточенні.

— ВО „Свобода“ зараз дуже багато сил докладає до захисту голови облради Михайла Сендака, якого представники СДПУ(о) хочуть відправити у відставку. Водночас говорять, що Михайло Сендак насправді представляє в облраді не інтереси „НУ“, а так званої групи Димінського, до якої, до речі, зараховують і Вас. На Вашу думку, замість того, щоб усіма силами захищати Сендака, не краще зараз опозиціонерам докласти усіх зусиль, щоб обрати нового голову від „НУ“, проти якого набагато важче було найти скільки негативу, як знайшли проти Сендака.

— По-перше, де є гарантія того, що новим головою облради стане представник „НУ“? Думаю, що це неможливо. До речі, Ярослав Гадзало вже бігає всім Києвом і розповідає, що він вже майже голова Львівської облради і що особисто Віктор Медведчук є його патроном і благословляє його на ту посаду.

По-друге, Сендак, як його не критикували б, на посаді голови показав себе з принципової сторони. Він не зрадить ідеї і чіткої і принципової позиції. Я не знаю, чи хто-небудь інший, хто претендував на цю посаду, опинившись зараз в тих умовах тиску, в яких зараз є Сендак, витримав би цей тиск. Тому я вважаю своїм обов`язком підтримати Сендака. Щобільше, Ющенко й політрада блоку зайняла таку ж позицію. Ми своїх людей не можемо „здавати“. Седак зумів витримати той удар і я його поважаю, хоча мене з ним поєднує тільки те, що ми є в „НУ“.

Щодо Димінського, то в мене з ним хороші контакти ще з тих часів, коли він був у фракції „НУ“, як і з багатьма іншими. Ми можемо спілкуватися, в нас можуть бути хороші стосунки. Щодо впливів Димінського на Львівщину, то я вважаю, що я є більш впливовим за Димінського. Чому ви, наприклад, Димінського не називаєте людиною Тягнибока?

— Вважають, що в кого більше грошей, той і впливовіший.

— У мене є те, що коштує набагато більше. Це ідея, якій я служу. Це набагато дорожче. Єдине, що я вірю, що із часом Димінського вдасться перетягнути назад до „НУ“. Принаймні всі мої розмови з ним, якщо вони відбуваються, то відбуваються саме в такому руслі. Коли він повернеться, то ви зрозумієте, що ідея дуже часто перемагає гроші.

— На Вашу думку, чи є шанси в Димінського замінити Олександра Сендегу на посаді губернатора?

— Гадаю, шанси є. Та не думаю, що це йому потрібно. Він просто може посприяти, щоб на це місце призначили його людину.

— Зайшла мова про посади. Чи можна поділитися розмахом Ваших амбіцій. Чи очолення партії є їхньою вершиною, чи, можливо, Ваші амбіції, якщо можна відверто, досягають посади президента України?

— Мені лише 35 років. Звичайно, що амбіції у мене є. Моя потаємна мрія — це не є посада для мене. Моя мрія, щоб я був причетний до формування чистішого й правильнішого суспільства в Україні.

— А на якій посаді Вам буде простіше цю міряю втілювати?

— Головне, щоб ця посада принесла користь. Я є в правильному розумінні амбітна людина. Хочу тверезо оцінювати свої можливості. І дуже б не хотів, щоб колись настав той час, коли я буду надмірно оцінювати себе й свою роль у суспільстві.

— Ви не раз заявляли про те, що тиснуть на Вас і Вашу родину. Хто, на Вашу думку, є його замовником і чи є нові факти тиску?

— Факт є той, що з кінця листопада до сьогодні в аптеці моєї мами сидить безвилазно податкова. Це тоді, як аптека — на єдиному податку. Всі податки сплачуємо, ніяких порушень не зафіксовано, але вони там сидять, психологічно тиснучи на мою маму і працівників аптеки. Хоча в приватних розмовах податкові інспектори визнають, що їм незручно від тої ситуації, але вони мусять це робити. Мені надали інформацію, що в аптеку хотіли підкинути наркотики. Щодо іншого переслідування, то свого часу прослуховували мої телефони та здійснювали за мною зовнішнє стеження.

Я свято переконаний, що люди, які сьогодні на нас тиснуть, нестимуть покарання за ті злочини, які вони здійснюють проти України та українців. Вони вже приречені. Їм нікуди подітися. Навіть на Марсі ми їх дістанемо. Це лишень питання часу.

Розмовляла Мар`яна П`ЄЦУХ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *