Кавеківці “чвертьфіналять”, - „Ратуша“, 13 березня

|

Палац культури імені Гната Хоткевича широко відчинив двері для ігор КВК сезону 2003 — 2004. У першій чвертьфінальній грі Ліги команд КВК вищих та середніх навчальних закладів Львівської області змагалися “Prima vera” — команда Львівського національного університету імені Івана Франка, “ЛаФа” — Львівської філії Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені акад. В. Лазар’яна та “Нова хвиля 100% FEM” — Західноукраїн-ського інституту інформаційних технологій та управління.

Наступна гра стала двобоєм команди “Плазма” факультету електроніки ЛНУ імені Івана Франка та “Нокдаун” — Львівського державного аграрного університету.

Суперниками у третій чвертьфінальній грі були команди з ЛНУ імені Івана Франка з економічного факультету — “Чорний ринок” та з прикладної математики й інформатики — “Набла”.

“Жива” гра КВК, яку ти дивишся у залі і по телевізору, сидячи на улюбленому дивані, — цілком різні речі. Судячи з “особисто переглянутих” двох чвертьфінальних ігор, набагато більше вражень отримуєш тоді, коли ти — повноцінний глядач, який може розглядати гравців, слухати пісні та підтупувати їм у такт. До того ж, перед грою тебе можуть потішити ще й гравці, що розгулюють у сценічних костюмах та гримі у фойє. Хвилин через десять — п’ятнадцять від зазначеного часу початку гри (треба ж зачекати на тих, хто ще добігає) починається основне дійство. Сучасні кавеківці — це молоді люди, що гризуть граніт науки у вищих навчальних закладах Львова, тому й жарти у них неодноразово перегукуються. Жартують за принципом: чим живемо — з того й сміємось. Мікси зі сценок із гуртожитків, кохання, іспити, хобі, новинки кіно та музики, реклама — над цим сміються у КВК сьогодні. Щоправда, інколи жарти здаються ну ду-у-у-же вже знайомими. Шкода!

Окрім цього, “свята” справа для кожної команди — вивести на сцену президента. У всіх це виходить приблизно однаково — мова зі затертим акцентом та затинаннями. Хто яскраво виділився, то це команда “Чорний ринок”, і лише тому, що президент у них був такий же чорний, як і назва (зате натуральний — без гриму).

Найяскравішою спільною ознакою кавеківців залишається й те, що серед філологів, економістів та математиків — безліч талантів, які вони успішно демонструють на сцені: грають на гітарах, на сопілках, співають, перевертаються та стрибають “вище голови”.

Пристрасті у грі починають нагнітатися по зростаючій — під час домашнього завдання вони вже “киплять”. Недарма ж виставляння оцінок супроводжується завмиранням гарячих молодих сердець та визиранням з-за куліс. До речі, про оцінки. Всім командам чомусь здається, що їх несправедливо засуджують, зауважте — засуджують, тому що на завищення ніхто не нарікав. Але ж це дуже просто перевірити. Погодьтеся, одразу впадало б у вічі те, що хтось із членів журі постійно ставить певній команді низькі бали, але для кавеківців усі члени журі — недогода. Кожна команда має ще й своїх уболівальників, які також мають право голосу, щоправда, в інтернеті, де й “відриваються” хто як може.

“Був учора на КВК у ПК “Хоткевича”. Відразу хочеться сказати, що суддівство — до одного місця. Більшість журі — абсолютно непрофесійні: не аналізують, що відбувається на сцені, не вміють відрізнити якісний матеріал від явного плагіату і “пурги”, — ділився наболілим Глядач на сайті форуму “Львівського порталу”.

“Цікаво, всім цим людям з ЛТБ, “Ратуші”, з PORTALу також, до речі, сподобались Свєтка і Жанка (тупо передерто від Маслякова), чи вони просто піднімали шо попало”, – підтакував Львівський хлопець. Молодці! За своїх — горою стоять, ще б вказували, за кого!

Наразі ж говорити про переможців та переможених — зарано, адже всі вищезгадані команди змагатимуться у півфіналі.

Оксана ЛЕВИЦЬКА

Степан Дубров: “Три основні кити КВК — політика, “чорнуха” і “порнуха”

Цій людині личив і білий халат енергетика, оскільки ним він є за спеціальністю, і амплуа кавеенника — це його покликання. Сьогодні Степан Дубров робить меблі та оцінює гру Львівської ліги вищих та середніх навчальних закладів Львівської області.

— Коли і як саме розпочався ваш шлях у КВК?

— Давним-давно, напевно, після вступу до політехнічного інституту. А трапилося все дуже банально — одного разу я проходив біля дошки оголошень, де запрошували всіх, хто хотів брати участь у СТЕМі. Що таке СТЕМ, тоді було незрозуміло, але слово зацікавило. Ми з колегою туди пішли, нам одразу сподобалося, отож і залишилися.

Наступним етапом став студентський табір у Алушті, у який я потрапив після першого курсу. На той час це було дуже специ-фічне місце. У табір продавали, до прикладу, триста путівок, а жило нас там утричі більше — мало не кожен привозив зі собою “зайця”, спали по двоє на одному ліжку — це було нормально. Найцікавіше, що всі харчувалися у їдальні, і всім вистачало. А я приїжджав на одну зміну, а залишався на ціле літо. Крім того, що ми в Алушті відпочивали, кожного вечора відбувалися виступи Студентського театру естрадних мініатюр.

— А відколи почали грати у дорослу каве-енівську гру, якщо її так можна назвати?

— 1986 року у Москві почалося відродження КВН. У політесі думали-думали і придумали, як до того долучитися. Ми запросили до гри команду з університету імені Івана Франка. Це було мало подібне на справжній КВН, швидше, якісь кривляння, пародії та перероблені сценки Райкіна. А через три роки поїхали на КВН до Москви.

— Так просто — захотіли і поїхали?

— Спочатку ми вислали свій сценарій, редактори його перечитали і запросили нас до гри. Це була збірна політеху й університету, а команду ми назвали “Львівська мафія”. На грі наші тексти дуже обрізали, про перемогу годі було й мріяти. Нам одразу сказали: “Ви посядете або четверте, або десяте місце”. Ми посіли десяте.

— Як склалася ваша доля після виступу у Москві?

— Ми повернулися до Львова. Про нас уже знали, що ми їздили до Москви. Тому Львівське військове політучилище, що мало свою команду КВК (на той час вони повернулися з фестивалю у Тюмені), кинулося шукати, хто у Львові може писати сценарії. Так і вийшли на нас у політесі, я та ще двоє моїх колег до них приєдналися.

— Чия ідея була стати у КВК гусарами?

— Це вони придумали образ гусарів, з яким уже їздили на фестиваль, тому й команду назвали “Львівські гусари”. Тоді мода була на подібні назви: “Одеські джентльмени”, “Криворізька шпана”.

— Чи пам’ятаєте знайомство з гусарами?

— Уперше, як я туди зайшов, то дуже здивувався, адже здавалося — це політучилище, а там у класі стоїть піаніно, дзеркала великі, танцювальні станки. Але потім цей заклад перейменували на Львівський військовий інститут культури, тому не було чого дивуватися.

— Вас запросили лише писати тексти, чи ви також брали участь у грі?

— На візитку, звичайно, там були хлопці з прекрасними голосами, вишколені, а ми вже грали у якихось інших конкурсах.

— Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші перемоги “Львівських гусарів”.

— 1991 року гусари дійшли до півфіналу, але програли Новосибірську. Передісторія цієї перемоги дуже цікава, у чвертьфіналі ми виграли у москвичів. Але там склалася одна не дуже приємна ситуація — вони приховали жарт. Тобто під час генерального прогону його не показали, а тут на самій грі починається: “У монастирі на зразок Шаолінського, де вивчають у-шу, у нас почали вивчати новий вид боротьби, який називається у-ху. Під час поєдинку вони нас ушуячили, а ми їх відповідно …”. На той час це звучало надто “голосно”, тому Гусман встав і каже: “Зараз нам доведеться когось ушуячити”. Через один жарт команда програла.

— КВК — це відпочинок чи важка праця?

— Це пекельна праця. Ми приїжджали до Москви за десять днів і кожен день вичитували сценарій, щось додавали, щось змінювали. Інколи траплялося так, що, здавалося, хороший жарт, але його десятки разів повториш — і він вже не смішний.

— Як склалася доля гусарів?

— Сьогодні хлопці, що грали за “Львівських гусарів”, переважно, всі залишилися у Москві. Хтось — у бізнесі, хтось — у політиці.

А ми так рвалися до Львова, хотіли тут робити хорошу, якісну гру. А нам одразу почали притикати: які у Львові гусари, що це за червоні костюми? Тому так воно все й припинилося. У Львові з гусарів залишилося дуже небагато людей: я, директор та капітан команди.

— Як ви оцінюєте починання теперішнього покоління кавеківців з погляду колишнього гравця і теперішнього члена журі?

— По-перше, дуже тішить, що сьогодні практично кожен факультет має свою команду. Єдине, що хочу зазначити: колишній КВК від сучасного відрізнявся тим, що треба було придумати такий жарт, за який тебе б не посадили, не вигнали з інституту. Нашу команду не любили за те, що ми принесли щось нове. Раніше все базувалось на жартах, а ми привнесли шоу, адже мали гарних танцюристів, хороші голоси. Сьогодні ж обов’язково треба гарно вийти, станцювати, заспівати.

— Чи не просили вас команди Львівської ліги середніх та вищих навчальних закладів Львівської області написати їм сценарій?

— До мене приходили діти: “Напишіть сценарій”. Я їм відповів, що можу підкоригувати тексти, а писати візитку, домашку — це титанічна праця, та я й не маю часу на це.

— Щоб ви могли порадити гравцям КВК?

— Менше лазити в інтернеті та по старих загашниках. Було б дуже добре, якби сценарії попередньо переглядав редактор гри. Така людина одразу бачить усі жарти, вказує, які вже були, а які треба переробити. Редактор може підказати: от у ваших противників сильніша “домашка”, підтягніть свою. І це буде корисно, тому що команди працювали би більше, тягнулися, в результаті ставали б сильнішими.

— Вам не здається, що сучасні кавеківці дуже амбітні?

— По-моєму, всім молодим людям притаманна амбітність, їм хочеться лише перемагати. Я вважаю, що це дуже добре, адже ті, що прагнуть більшого, завжди того й досягають, а сіренькі та непомітні так і залишаються такими. А стосовно нарікань на журі у попередніх чвертьфінальних іграх, то це абсолютно несправедливо, адже під час оцінювання одразу помітно, що всі ставлять приблизно рівні оцінки. Це ж якби хтось постійно занижував чи завищував, то тоді можна було б звинувачувати у несправедливості.

Розмовляла Оксана ЛЕВИЦЬКА

перли зі сцени

У львівському КВК усі жарти варті того, аби з них посміятися. На жаль, на шпальтах газети рухому картинку годі пробувати передати, тому те, що насмішило нас найбільше, нехай потішить і вас.

P.S. Жарти звучали у привітанні, що називався “Високосний — не біда”.

“ЛаФа”

— Чому у тебе лице перемотане?

— Та я на весілля ходив, то на щастя розбили.

“Prima vera”

— Я на дискотеці була, а там та-а-кі хлопці!

— З універу?

— Ні, з військової частини.

* * *

Приказка у високосному звучатиме по-новому: “Любов зла — і козли з того користають”.

* * *

— Відтепер на весіллі проводять новий обряд — ховають маму нареченої.

— І як?

— Обряд вдався — тещу шукають дотепер.

“Нова хвиля 100% FM”

У нас дві біди — дурні і дороги. Вчора перша біда обговорювала другу.

* * *

— Ми з другом “хлєбнули” фанти і зупинили круту тачку, потім ще “хлєбнули” фанти — зупинили крутий автобус.

— А що нам — ми ж мєнти!

“Чорний ринок”

Моя бабуся так крапає собі корвалол: перша крапля — для розгону, друга крапля — вся моя!

* * *

Виведено нову породу свиней! Їх різати не треба — вони самі собі харакірі роблять.

* * *

— Хто у селі встає найраніше?

— Доярки!

— Хто у селі лягає найпізніше?

— Доярки!

— Ото дівчата гуляють!

* * *

— Дівчата, не спіть з ліфчиком! Ліфчик — лох!

* * *

Набігали на наші землі орди татарські — і недобігали. Конопля росла!

* * *

Після конфлікту з островом Тузла Україна вирішила досипати Карпати до Уралу.

* * *

— Я познайомився з дівчиною.

— Невисока?

— Так.

— Руденька?

— Так.

— Любить горішки?

— Так.

— Та це ж білочка!

“Набла”

— Дівчата, я виходжу заміж!

— Але ж цей рік високосний!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...