Китайська грамота - „Молода Галичина“, 12 березня

80-річний Іван Кулицький уже 40 років вивчає мову Піднебесної і укладає перший китайсько-український словник

Львів’янин Іван Кулицький кожної вільної хвилини бере до рук китайський словник і, забуваючи про все, заглиблюється у той екзотичний лінгвістичний світ. Раніше він не мав багато часу на своє хобі. А як пішов на пенсію, то в улюбленому занятті почав досягати успіхів. По-молодечому взявся укладати перший китайсько-український словник. Задля цього освоїв сучасний комп’ютер і за спеціальною програмою добирає китайські ієрогліфи.

Ліньг Туан ходив із тацею у церкві Юра

– Китайська мова тримає мене при житті, – розповідає Іван Кулицький. – Колись любив порпатися у городі. Приїжджав знервований з роботи, брався щось садити і відразу заспокоювався, проблеми кудись щезали. Тепер здоров’я не до господарки. Тож беруся за „китайську грамоту“ й забуваю про все на світі.

Колись, ще до Другої світової війни, із братом Кулицького жив китаєць, одружений з українкою. Іван часто зустрічався і спілкувався з ним. Ліньг Туан прийняв християнство і навіть ходив із тацею у церкві святого Юра. Як і всі китайці, був роботящим, не байдикував. Розповідав про батьківщину і щоразу зацікавлював Івана Кулицького. Навчив рахувати до десяти. Ліньг – із південного Китаю, розмовляв говіркою, яка дуже відрізняється від офіційної мови, основаної на пекінському діалекті. Але в Івана Кулицького з’явився непереборний потяг до тієї древньої та далекої китайської культури, цікавої та екзотичної мови.

Якось наприкінці 50-х років побачив у магазині російсько-китайський словник. Коштував він 3 карбованці 50 копійок. З нього й почалося це тривале захоплення.

Передплачував китайський дитячий журнал „Шяо Пен Ю“ („Маленький друг“). У китайських журналах багато малюнків, фотографій, і на початках це допомагало перекладати. Усі ті журнали в Івана Кулицького збережені ще з 1964 року. Під друкованими ієрогліфами простим олівцем написано український переклад.

Хотів пан Іван також і сім’ю зацікавити китайською. Донька допомагала писати ієрогліфи для картотеки, але недовго. Іноді дружина сідала послухати чоловіка, аби він потішився. Але загалом рідні часто радили Іванові зайнятися чимось серйознішим. Однак він не міг відмовитися від найулюбленішого.

Співрозмовника ловив на вулиці

Іван Кулицький народився 1923 року на Тернопільщині. Шість років вивчав у Золочівській гімназії німецьку і латинську мови, а також англійську – факультативно. Німецькою і досі вільно володіє. Учився на електротехнічному факультеті у „Львівській політехніці“.

Працював із китайським словником у вільний час: через день або раз на тиждень по дві годинки. Було багато проблем, адже читав транскрипцію латинкою, яка не передає справжнього звучання. У китайській мові один склад може мати 4 різні протяжності і в кожній – інше значення. Хотілося почути живу мову. Задля магнітофонних записів китайської мови Іван Кулицький, коли був у Москві, заходив в університет. Але отримати плівки йому там не вдалося. І лише на початку 90-х, коли в нас почали з’являтися китайці, зміг нормально з ними поспілкуватися.

Якось побачив у Львові посеред вулиці одного китайця. Радості не було меж. Зупинив його та й каже – „Лінь Хао“ („Добрий день“). Китаєць втішився не менше, коли почув посеред вулиці на чужині рідну мову. Поговорили, обмінялися адресами і згодом кілька разів зустрічалися і розмовляли. Іван Кулицький після майже 30 років старань зумів оцінити свій рівень знання мови.

– Китаєць добре мене розумів, а от як сам зашкваркоче, то я тільки витріщав очі, не міг точно все розібрати, – розповідає Іван Кулицький. – Дуже радів тій зустрічі і згодом не раз так само спиняв для розмови китайців посеред вулиці.

Двох китайських студентів із філологічного факультету ЛНУ імені І. Франка запросили читати лекції з китайської мови. Іван Кулицький ходив на них із 5-річною внучкою. Вона вивчила віршик Лі Бая і на одному зі шкільних виступів напам’ять читала його. За кілька днів у газеті написали: „5-річна львів’янка вільно володіє китайською мовою“.

Підготував уже 2,5 тисячі ієрогліфів

Колись Іван Кулицький не хотів вивчати ієрогліфи. Там стільки рисок, що голову зламаєш. Цікавився найбільше розмовною мовою. Але на курсах китаянка переконала, що без „паличок“ китайську мову не вивчиш. Мовляв, китайці думають ієрогліфами. Тож взявся чоловік і за ті закарлючки.

Колись ієрогліф означав слово, а нині іноді аж сім ієрогліфів – це одне слово. Китайці пишуть їх підряд, без пробілів, лише іноді ставлять коми. Розібрати слова справді не просто. Упродовж існування Китаю створено 50 тисяч ієрогліфів. Але в багатьох було стільки рисок, що й китайцям неможливо їх збагнути. Користувалися 15 тисячами, але все ж зробили реформу мови і дещо спростили її. Були пропозиції перевести китайську мову на латинку, як у В’єтнамі, але китайці від цього відмовилися.

Нині Іван Кулицький може перекладати зі словником, але сісти і просто писати йому складно. Ієрогліфи ще залишаються для нього „китайською грамотою“. Коли він починав вивчати мову, китайців було 400 мільйонів. Нині ж їх на мільярд більше і вивчення китайської є стратегічним для розвитку контактів із цією найчисленнішою нацією. Китайці видали китайсько-український словник, але транскрипції у ньому такі, що нам у них не розібратися. А в Україні за цю роботу не беруться. Тож цю прогалину вирішив заповнити львів’янин.

Іван Кулицький ще до пенсії працював за комп’ютером-динозавром із пам’яттю на транзисторах. А до сучасного „Пентіума“ у 80-річному віці довелося довго привчатися. Згодом тривалий час шукав у комп’ютерних фірмах програму, яка писала б китайські ієрогліфи: „Те, що очі пекли, то півбіди. Не міг запам’ятати усіх дій. Писав собі шпаргалки, що треба натискати, і згодом навчився. Мені заінсталювали програму, за якою набираю слово латинкою, а вона мені показує кілька ієрогліфів. Із них вибираю необхідний і поруч ставлю український переклад та транскрипцію…“.

Іван Кулицький підготував уже дві з половиною тисячі слів, але донька переїхала до Києва і забрала комп’ютер. Тож наразі перекладач-самоук працює на папері.

Окрім роботи над словником, львів’янин підготував посібник „Як читати китайські ієрогліфи“: подав транскрипцію латинкою та українською мовою для усіх китайських складів, яких кілька сотень. Аби видати цей посібник, необхідна рецензія фахівця. На кафедрі сходознавства ЛНУ імені І. Франка знавців китайської немає. Тож внук повіз посібник до Києва і знайшов двох китаїстів, котрі пообіцяли переглянули посібник і дати свою оцінку.

– Колись я дуже любив рисувати і малювати. Але в мистецтво пішли доньки і внучки. Іноді є бажання рисувати, але шкодую часу. Із укладанням словника маю багато роботи. Як з’являється будь-яка вільна хвилина, сідаю за свою „китайську грамоту“. Вона мені приносить найбільше задоволення.

Максим БАЛАНДЮХ