“Готель“ для п`яниць - „Поступ“, 10 березня

Щодоби до львівського медвитверезника потрапляє близько 25 осіб. Контингент досить різноманітний: 40% — бомжі, решта — „пристойні громадяни“ — бізнесмени, чиновники, студенти, журналісти, міліціонери, навіть священики та депутати. Віковий діапазон „клієнтів“ цього закладу теж дуже широкий — від 13 до 75 років. Загалом торік тут побувало 5 899 осіб.

Львів дещо унікальний тим, що є чи не єдиним містом в Україні, де ніколи не закривали медвитверезник. Коли 1999 року з`явилася постанова Кабміну забрати ці заклади з-під порядкування органів МВС, практично всі витверезники закрили. В деяких містах влада намагалася передати їх медикам. Проте ті протестували, позаяк буйні п`яниці шокували тверезих хворих, ламали обладнання, а після „візиту“ декотрих треба було робити генеральне прибирання та дезінфекцію приміщення. Також не хотіли брати на себе зайву мороку й міліціонери. Отже, одразу після постанови Кабміну рішенням міськвиконкому медвитверезники передали управлінню муніципальної дружини. Нині такі заклади розпочинають відновлювати в усій Україні, і, за словами директора ЛКП „Муніципальна дружина“ Семена Мисяка, керівники інших областей ладні перейняти досвід львівського витверезника.

Сюди звозять п`яниць з усього міста, яких підбирає міліція, „швидка“, а часом телефоном „здають“ городяни. Новоприбулого оглядає фельдшер. Якщо людина у важкому стані, то її передають лікарям. Коли виявляють наркотики чи зброю, повідомляють правоохоронним органам чи в наркодиспансер. П`яних військових забирає комендатура, а міліціонерів – райвідділки ВС. На місце праці зараз не повідомляють. Однак дані про „відвідувачів“, якщо, звичайно, їх вдалося з`ясувати (зазвичай люди називають вигадані прізвища та місця праці), фіксують і зберігають у архіві.

Перебування у витверезнику затягується щонайменше на три години. Як стверджують працівники витверезника, з 00.00 до 6-ї (коли не їздить громадський транспорт) людей звідси не випускають. Хіба що за ними приїде хтось із родичів чи знайомих.

Сам заклад розташований у не дуже мальовничому місці — біля Янівського кладовища. Палати швидше нагадують камери: з маленьким заґратованим віконцем під стелею, обдертими стінами та металевими дверима. Сморід тут не вивітрюється, мабуть, ніколи, адже більшість клієнтів не може контролювати свої фізичні рефлекси. Всередині тільки металеві, прикуті до підлоги ліжка. Хоч, запевняють чергові, такі „антивандальні“ перепони не надто зупиняють агресивних „клієнтів“, які у стані алкогольного сп`яніння не раз ламали все, що траплялося під руку, навіть батареї. Подерті простирадла та матраци — тут звична річ. Зранку, щоправда, люди переважно не пам`ятають, що вичуджували, коли їх привезли. Хтось свариться, що його незаконно затримали, погрожує, хтось, навпаки, перепрошує й дякує.

Взагалі останнім часом „клієнти“ стають більш агресивними, — розповідають у витверезнику. Нерідко б`ють сусідів. Таких відселяють у іншу палату. Якщо такої можливості немає, то просто зв`язують. За словами чергових, це найкращий метод, яким доводиться заспокоювати буйних мало не щодоби.

Коли привозять „клієнтів“, — розповідають працівники витверезника, — видовище не для слабких. П`яні кричать, матюкаються, плюються, б`ють чергових і все, що потрапляє під руку. Дехто намагається покінчити життя самогубством, наприклад, повішатися на простирадлі або, що буває дуже часто, перегризти собі вени.

Добре, коли потрапляє колишній „авторитет“ з в`язниці, тоді, як кажуть чергові, святий спокій: він тримає в палаті ідеальну дисципліну. Гірше, коли привозять п`яних гомосексуалістів. Ті або пристають до сусідів, або, якщо знаходять однодумців, влаштовують просто у палаті оргії.

Жінки сюди потрапляють рідко. Однак, за словами чергових, найкраще п`ять буйних чоловіків, ніж одна жінка. У стані істерії вони в кращому випадку рвуть на охоронцях халати.

Та попри все, працівники витверезника ставляться до своїх „відвідувачів“ по-філософськи. Мовляв, п`яна людина — хвора, переважно сама не розуміє, що робить. І взагалі, кажуть вони, від цього ніхто не застрахований.

Натомість „клієнти“ часто погрожують охоронцям, погрожують подзвонити високопосадовим знайомим або кримінальним авторитетам, дехто викликає адвокатів.

З „клієнтів“ тут беруть плату за „надані послуги“ — 40 гривень, адже, стверджують у медвитверезнику, щодня змінюють постільну білизну, п`яних оглядають фельдшери. До того ж тут працюють прибиральниці, яким треба платити заробітну плату. Також потрібно витрачати силу грошей на різноманітні засоби для миття та ремонти.

Щоправда, платять тут не всі. Кажуть, що не мають грошей, обіцяють принести пізніше (між іншим, дехто таки дотримує обіцянку) чи взагалі відмовляються, мотивуючи тим, що „я вас не просив сюди привозити“. Кілька разів керівництво медвитверезника намагалося стягнути гроші в суді, але врешті кинули марну справу. Або грошей нізвідки стягнути, або судовиконавці просто не хочуть морочити собі голову за 40 гривень.

До речі, такі заклади є й в інших країнах. Кілька років тому взимку в Москві закрили всі витверезники. Проте потім, коли різко збільшилася кількість людей, які у стані алкосп`яніння замерзали на вулицях, їх знову відкрили (до речі, львівські безпритульні часом просяться переночувати у витверезнику). У Польщі теж є так звані будинки тверезості. За словами тих, кому довелося побувати у цих закладах і порівняти їх із львівським, умови перебування там кращі, але й плата за послуги значно вища.

Катерина Зельман