Обірвана струна - „Молода Галичина“, 4 березня

|

4 березня минає 55 років від дня народження талановитого українського композитора.

„Мене ніколи не покидає думка, що без музики людська цивілізація була б неможлива. Музика надає привабливості буденщині, розганяє нудьгу і загоює внутрішню кволість, породжені тупою одноманітністю… втрачається почуття самотності – найстрашнішого з усіх почуттів. Фізична самотність приносить усілякі незручності, а духовна – страждання“. Це слова Володимира Івасюка з книги „Монолог перед обличчям сина“ авторства його батька Михайла Івасюка.

Львів про Івасюка забув, Чернівці – ні.

Його пам’ятають рідні, друзі, усі шанувальники визначного композитора. 55 річницю народження вшановують у Чернівцях, де Володимир Івасюк жив усього два роки (1971 – 1972). А у Львові про якісь заходи не чутно, хоча в нашому місті композитор проживав сім років. Щоб дізнатися більше, я зателефонувала в обласне та міське управління культури. Начальник відділу мистецтв управління культури Львівської облдержадміністрації Іван Симчич якусь мить мовчав, а потім відповів: „Ми зараз готуємо урочистості до дня народження Тараса Шевченка“. Яке щастя, що з дитинства нам усім утовкли в голови, коли народився Кобзар, і ми хоча б про це чітко пам’ятаємо!

Пан Симчич наголосив на тому, що обласне управління культури не може охопити всіх заходів, які відбуваються у Львові, і почав розповідати мені про їхні плани на травень і червень. За його словами, про день народження Івасюка мало б пам’ятати міське управління культури.

Начальник міського управління культури Віра Покотицька також почала говорити насамперед про Шевченка, а не про Івасюка, однак зазначила, що є попередня домовленість із Львівською державною музичною академією ім. М. Лисенка про святковий концерт.

На жаль, проректор з наукової роботи академії композитор Віктор Камінський сказав, що з ним такого питання ніхто не погоджував. Урочистості ж зі святкування дня народження Івасюка в музичному навчальному закладі не планували тому, що там немає естрадного відділення, а в творчому доробку Володимира Івасюка не так багато фортепіанних творів і тільки один – для камерного оркестру. У найближчих два роки музична академія планує відкрити естрадне відділення, яке, можливо, навіть назвуть іменем Володимира Івасюка.

Лише Львівська філармонія планує концерт із вшанування Володимира Івасюка на 19 березня, більше в місті – анічичирк. Чи то ми так збайдужіли, що забули про день народження славетного композитора, чи просто вже настільки звикли до його „Червоної рути“ чи „Водограю“, що перестали дивуватися великому талантові та працездатності композитора, який за тридцять років свого життя створив понад 100 естрадних пісень, записав 75 народних, кілька фортепіанних і камерних творів, музику до кількох вистав, найвідоміша з яких „Прапороносці“ Олеся Гончара, що йшла на сцені Театру ім. Марії Заньковецької.

Натомість на чернівецькій землі, де в м. Кіцмані 1949 року народився Володимир, люди мають кращу пам’ять. Як розповіла кореспонденту „МГ“ Парасковія Нечаєва, директор Меморіального музею Володимира Івасюка, який міститься у квартирі, де в 1971 – 1972 роки жив Володимир Івасюк і в якій до своєї смерті мешкав його батько Михайло Івасюк, у Чернівцях 55-річчя від дня народження Володимира Івасюка відсвяткують широко. Так, Музей спільно з Чернівецьким обласним радіо провів радіовікторину „Пісня буде поміж нас“, відбувся конкурс рушника та гобелена, у якому перемогла вчителька математики Любов Васкул. 3 березня у музеї відкрили виставку живопису „Володимир Івасюк. Портрет на тлі епохи“, відбулася інтернет-конференція на тему „Володимир Івасюк і сучасне музичне життя“. Конференція охопила Львів, Рівне, Тернопіль, Чернівці, у ній взяли участь сестра композитора Галина Івасюк, заслужений артист України Мар’ян Шуневич, доцент Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка Олександр Зелінський та ін. Того ж дня святковий вечір, присвячений Володимиру Івасюку, пройшов у Чернівецькій обласній філармонії, а нині, 4 березня, відбудуться вечір у Кіцманській музичній школі, відкритій з ініціативи батька композитора Михайла Івасюка, у якій із п’яти років навчався Володя Івасюк, та святковий концерт біля пам’ятника Володимиру Івасюку авторства львівських скульпторів Миколи Посікіри та Любомира Яремчука.

Усе мало бути досконалим

Щоб краще пізнати, яким був Володимир Івасюк, я попрямувала в його львівську квартиру на вулиці Костя Левицького, у якій нині разом із сім’єю мешкає його сестра Галина Івасюк-Криса. З речей, що залишилися тут із життя композитора, є тільки стара канапа у вітальні, усі інші меблі – столик, за яким працював композитор, крісло, креденс, радіотехніка, рояль, скрипки – зберігаються у Меморіальному музеї Володимира Івасюка. Є в музеї також одяг Володимира Івасюка, зокрема, костюм, краватки, шкіряна куртка з відірваними ґудзиками, яку мав на собі, коли одного вечора на нього напали у Львові (тоді його врятували пасажири трамвая, котрі побачили шарпанину на вулиці і зупинили вагон).

В архіві Меморіального музею зберігаються рисунки та акварелі Володимира Івасюка, нотні та текстові рукописи композитора, автентичні документи – студентський квиток, грамоти шкільних і студентських років, шкільні зошити, шкільні твори, автографи пісень „Балада про мальви“ та „Кленовий вогонь“. А недавно Ніна Гречковська, знана в родині Івасюків за дівочим прізвищем Щербакова, у яку колись був закоханий Володя, передала музею альбом, виготовлений композитором, у якому виписано всі ноти і слова пісні „Мила моя, люба моя“ (більше відомої під назвою „Я піду в далекі гори“), яку юнак подарував їй у грудні 1968 року, а також ноти пісень „Червона рута“, „Відлуння твоїх кроків“, „Водограй“.

Натомість у квартирі сестри композитора – Галі, лікаря-невропатолога за професією – багато речей нагадує про брата: фотографії, портрет, намальований художником – колишнім директором Національного музею у Львові Іваном Катрушенком, і картина того ж автора, на якій зображена скрипка без струн. Є тут і дерев’яна, інкрустована шкатулка, яку Володя колись придбав у магазині „Художник“ за чималеньку суму – 200 крб. і подарував сестрі, попросивши складати туди свої цяцьки. Але найголовніша пам’ять – та, що живе в серці і яку нічим звідти не витравити.

Галя була другою дитиною у сім’ї письменника і викладача Михайла Івасюка та інспектора шкіл району Софії Івасюк.

– Батько виховував у нас, своїх дітей, любов до класиків рідної та світової літератури і поезії, музики, виконавців bel-canto, зокрема великого італійського тенора Енріко Карузо, художників, кіно, – розповідає жінка. – У тата була фантастична бібліотека, він знав шість мов, його другою рідною була румунська. Володя обожнював поезію Антонича, з популярної музики любив Андріано Челентано, „Beatles“, Карела Готта. Особливо йому подобались чеські різдвяні коляди, котрі співав Карел Готт.

– Ми, галичани, усі розмовляємо говіркою, – приєднується до розмови чоловік п. Галини Любомир Криса, за фахом ілюстратор друкованої поліграфічної продукції, до речі, двоюрідний брат відомого скрипаля Олега Криси. – А коли я познайомився із Володею та Галею, вони розмовляли чистою літературною мовою. Від того ставало трошки не по собі. Мій брат казав: „Таке враження, що вони весь час по радіо говорять“. Жодного нелітературного слова, усі фрази правильні, викінчені, обдумані. І такий у Володі був підхід до всього, усе в нього мало бути досконалим. У житті був спокійний, врівноважений, а в роботі – трішки холєрик. Коли працював, любив насвистувати, так ловив ритм. У нього під самою стелею стояли величезні колонки, умонтовані в шафі, він відкривав двері і включав музику на повну потужність.

Траплялося, Володя сидить, грає з натхненням. Дзвонить телефон. Він підходить, знімає слухавку, під час розмови голос його сумнішає і він каже: „Та приходьте…“. Через якийсь час заходить товариство друзів, от вже й по роботі. А все через його вроджену делікатність, через те, що він не смів нікому сказати: „Я працюю, відчепися“. Утрачений з гостями час наганяв уночі. Над нами колись жила покійна нині прибиральниця пані Марія, то вона казала: „Володя, ти грай цілу ніч, мені так добре спиться“.

– Пані Галю, яка доля камерних і симфонічних творів Володимира Івасюка?

– Симфонічних творів у нього не було (Це було для мене відкриттям, бо в одній із публікацій читала, що в творчому доробку Володимира Івасюка є й симфонічні твори. – Л. О.). А зараз дрогобичанка Ліля Кобільник готує видання його камерних творів.

Ліля Кобільник знана як лауреат багатьох пісенних конкурсів, виконавиця авторських пісень, а працює вона викладачем музично-педагогічного факультету Дрогобицького педуніверситету.

А з п. Галиною та п. Любомиром ми розмовляли три години і домівку Івасюків-Криси я покидала з відчуттям, що тільки в такій родині міг народитися і сформуватися талановитий український композитор Володимир Івасюк, творчу спадщину якого ще належить відкрити для себе багатьом молодим музикантам і співакам.

P. S. Історію про німецьку скрипку Володимира Івасюка, про те, який вплив мала на нього високоякісна музика, розповіді про нього людей, що були з ним особисто знайомі та співпрацювали, читайте в суботньому номері „МГ“.

Леся ОЛЕНДІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...