Ігор ГРИНІВ: До політиків треба ставитися спокійніше

— Пане Ігоре, як Ви розцінюєте те, що пропрезидентські сили фактично погодились на всенародні вибори президента? І якщо такі вибори відбудуться, то якими вони будуть?

— Це рішення стало результатом напруженого протистояння між нинішньою владою і опозицією, а фактично — між владою і народом, в якого ця влада хотіла відібрати останнє право — самому обирати президента своєї держави. І це є перемогою опозиції, яка, навіть будучи змушеною інколи виглядати не зовсім привабливо, виборола для народу це право. Цього, що було метою запропонованої владою так званої реформи — забрати у людей можливість вибирати, натомість перейти до призначень, не допустили. Я розцінюю це як перемогу громадян України.

Проте не треба забувати, скільки неймовірних зусиль, разом із „реформаторськими“, доклав правлячий режим задля свого збереження, щоб повірити, що він просто зараз складе свою зброю. Тому завдання демократичних сил, наше завдання — не допустити, щоб вибори 2004 року нинішня влада перетворила на фарс. Немає сумніву, що, ставлячи на карту втрати від можливої поразки, нинішня влада застосовуватиме велику кількість найбрудніших заходів, до яких вона вже „морально“ дозріла — починаючи від зняття кандидата, жорстких методів боротьби з тими кандидатами, які становитимуть для влади найбільшу загрозу, закінчуючи маніпуляцією в ЗМІ і прямою фальсифікацією виборів. На сьогодні на телеканалах ми маємо справу вже не з темниками, а з кілерськими передачами, які зомбують людей. Це перший крок, а далі будуть і наступні, на зразок тих, що використовувалися на останніх парламентських виборах. Скажімо, тоді провладний блок „ЗаЄдУ“ здійснював рекламну телекампанію методами, які сміливо можна назвати психотропними. І мова йде не про те, що телеефір був заповнений лише осаннами „Єді“ і критикою Ющенка, мова йде про набагато страшніші речі. Рекламний ролик „Єди“ містив заборонені прийоми, зокрема використання так званого 25-го кадру й інші методи впливу на підсвідомість. Ми повинні бути готові до того, що влада використовуватиме такі методи й на цих президентських виборах, тобто намагатиметься не лише вести нечесну боротьбу, але й боротьбу поза рамками закону.

— Якими є шанси на перемогу в усіх основних політичних гравців і які можливі сценарії виборів?

— На сьогодні є три кандидати в президенти: від лівих сил — Симоненко, від демократичних сил — Ющенко та від влади — Янукович. Чи може бути зміна кандидата від влади? Очевидно, що есдеки не довіряють донецькому прем`єру і „сплять та бачать“, як на його місці буде їхній кандидат. Таким кандидатом є Георгій Кірпа. Між цими двома провладними кандидатами ведеться латентна (прихована) війна. Проти Ющенка війна йде відкрито. Влада буде намагатися поділити його електорат на багато дрібних частин, висуватимуться різні псевдопатріоти та ін. Якщо комуністи і далі залишатимуться на другому місці, то і для них з`явиться кандидат від КПУ(о) чи КПРС.

Якщо говорити безпосередньо про шанси кандидатів, то думаю, що влада діятиме за схемою, яку вже не раз апробовувала. По-перше, здійснюватиметься жорсткий пресинг на тих кандидатів, які можуть забирати у кандидата від влади голоси. По-друге, висуватимуться „клони“ або „альтернативні“ кандидати, щоб перетягнути частину прихильників Ющенка. Влада робитиме все для того, щоб у другий тур Ющенко вийшов саме з кандидатом від влади. Бо, якщо враховувати настрої людей, то вони аналогічні настроям на минулих парламентських виборах.

Влада ділитиме Україну за штучно роздмухуваними історичними та національно-культурними проблемами, тобто на україномовних та російськомовних, на схід і захід. І намагатиметься позиціонувати Ющенка як кандидата лише від Західної України.

— Вже зрозуміло, що Ющенко, навіть за найгірших для нього обставин, потрапить у другий тур президентських перегонів. Чи можете Ви змоделювати дві ситуації, коли у другий тур вийдуть Ющенко — Симоненко або Ющенко — Янукович.

— На мою думку, може статися так, що кандидат від комуністів буде одночасно кандидатом від влади. Влада проробляє цей варіант на випадок, якщо Симоненко вийде у другий тур. І те, що зараз відбувається між комуністами і владою, очевидно, передбачає такий сценарій.

— А що, на Вашу думку, влада протиставить високому рейтингу довіри до Ющенка?

— Коли відбуваються вибори, то людей найбільше цікавить питання їхнього майбутнього добробуту — хто із кандидатів дасть їм більші зарплати, пенсії, забезпечить соціальні гарантії, робочі місця тощо. Якщо на вибори йде кандидат від влади, то громадськість оцінює результати її діяльності і можливі переваги, які їм принесе нова влада. У нас влада користується підтримкою лише 5% населення, а 95% громадян — в опозиції до неї. По суті, ці 95% людей мали б підтримати Ющенка, Симоненка, Мороза, Тимошенко та інших. Однак влада, намагаючись завуалювати справді важливі для виборця теми, зумисне переводить виборчу кампанію в іншу площину. Наприклад, штучно нагнітається ситуація навколо так званого мовного питання і на цьому тлі „неугодного“ кандидата представляють як противника російськомовного населення і ультрарадикала. Так розігруються й інші теми, зокрема, конституційна реформа. Пригадаємо, що, за аналогічним сценарієм, Росія вибирала Путіна. Тоді в Москві підривалися будинки, держава оголошувала антитерористичну війну Чечні, й увага всіх росіян автоматично переміщалася на цю проблематику. Вони забували, чого ж насправді хочуть від влади.

— Яке Ваше ставлення до різноманітних соціологічних досліджень, які зараз оприлюднюються в ЗМІ, наскільки вони правдиві?

— Я ретельно стежу за соціологічними дослідженнями і готовий висловити повагу тим відомим фірмам, які вже давно працюють у цій сфері. Це такі організації як КМІС, „Социс“, „Соцмоніторинг“, Центр Разумкова. Усі вони роблять цілком правдиві соціологічні дослідження. Ці солідні фірми почали працювати з комерційним клієнтом, тобто з людьми, яким потрібна об`єктивна, а не компліментарна інформація. Тому вони не хочуть зіпсувати собі репутацію необ`єктивними політичними рейтингами. Якщо раніше соціологи віддавали свої дослідження замовнику, усвідомлюючи, що той може спотворити результати, то сьогодні вже так не робиться. Ми щомісяця проводимо власні соціологічні вимірювання громадської думки. І якщо порівнювати їх результати з результатами соціологічних фірм, то можу сказати, що за останній рік жодне дослідження не вийшло за межі похибки (2,3% ред.).

У рейтингах протягом цього року можна прослідкувати такі процеси, як невелике зростання рейтингу Віктора Ющенка, незначне падіння рейтингу Симоненка, а також зростання рейтингу Януковича. Однак щодо останнього, то тут швидше дається взнаки так званий ефект рейтингу посадовця. Зростання рейтингу Януковича від 3%, коли його ще ніхто не знав, до 11-12% прем`єрських є прогнозованим. Будь-який прем`єр завжди має свій власний досить високий рейтинг, хоча рейтинг Януковича є дещо вищим, ніж середній рейтинг його попередників на цій посаді, що пояснюється значною підтримкою його в Донецьку. Але хочу наголосити, що опитування не повинні когось „заколисати“, бо, як я вже говорив, ми знаємо, з ким маємо справу і якими методами будуть проводитися вибори та агітація за підтримку Януковича.

— Якою повинна бути активність галичан, щоб вона не лякала і не зашкодила активності мешканців решти України? І який взагалі прогнозується рівень громадянської активності на виборах?

— Хотів би зазначити, що більшість галичан дуже багато очікує від Віктора Ющенка і, відповідно, великі вимоги до нього. І тому кожен крок Віктора Андрійовича, відмінний від очікуваного, або помилка сприймається як „національна трагедія“. У цьому є певний самообман. Бо неправильно — створити собі ідола і, якщо він чогось не зробить, то одразу ж його звинувачувати в невиправданих сподіваннях. На мою думку, ні на кого не треба покладати надмірних очікувань, ні на кого не треба надіятися, як на месію — надіятись і вимагати треба насамперед від себе. Треба спокійніше ставитися до політичних лідерів, натомість самому як громадянину бачити свою участь у політичних процесах. На мою думку, зараз наступила певна зовнішня апатія, якщо порівнювати з тією громадською позицією галичан, яка була в кінці 1980-х – початку 1990-х. Я бачу, як поводить себе місцева колишня номенклатура, яка сьогодні значною мірою залишилася при владі. Раніше вона такого собі не дозволяла, бо боялася громадської думки. А що ми бачимо зараз: справу Мукачевого розглядає Сихівський суд Львова; на сесії Львівської обласної ради є достатньо депутатів, які не соромляться виступити проти своїх виборців; найбільш агресивними опонентами опозиції є представники СДПУ(о) Нестор Шуфрич та Ігор Шурма — вихідці з західної України.

Проте така нібито громадянська пасивність чи невіра у те, що ти сам можеш щось змінити, насправді має „подвійне дно“. Як показують соціологічні опитування, в цих виборах може взяти участь найбільша за всі останні роки кількість виборців. Так, дослідження свідчать, що настала певна апатія — значна частина виборців каже, що ці вибори нічого не змінять. Але водночас аж 86% українців стверджують, що підуть на вибори. Тобто насправді люди самі себе обманюють щодо непереборності чи сили своєї апатії. До того ж, якщо порівнювати з попередніми виборами, то завжди кількість громадян, які казали, що не знають, за кого будуть голосувати, була значно вищою, ніж зараз. Іншими словами, насправді посилилося приховане очікування і прихована поляризація. Саме тому Симоненко так активно виступає проти Ющенка, щоб налаштувати свій електорат проти нього. Адже близько третини електорату Симоненка, якщо той не проходить у другий тур, готова голосувати за Ющенка.

— Зараз опозиція грає за на полі влади і за її правилами. Чи станеться так, що незабаром влада буде змушена перейти на поле опозиції?

— Те, що опозиція грає на полі влади, зумовлено об`єктивними причинами, адже у влади є доступ до джерел і засобів масової комунікації. І хоча правильно було б сказати, що конституційна реформа — це нав`язана владою тема, яка не цікавить людей, однак якщо б опозиція нею не займалася, то „реформу“ б провели і виборів могло б і не бути. Але як би там влада не використовувала своїх можливостей, що б там не чинила, ми свідомі того, що „а нам своє робить“. Нам спілкуватися з людьми, нам розробляти програму виходу України з кризи, нам ухвалювати закони і готуватися до того, що через півроку нам бути відповідальними за ситуацію в країні.

Розмовляв Тарас БАТЕНКО