Степан Слобода: Гірші часи “Громади” уже позаду - „Львівська газета“, 3 березня

|

ЦИМИ днями виповнюється 10 років політичній партії Всеукраїнське об’єднання “Громада”, очолюваній опальним екс-прем’єр-міністром України Павлом Лазаренком. Для українського політикуму другої половини 90-х років минулого століття ця політична сила стала справжнім феноменом, який розвалив утверджений після здобуття нашою державою незалежності стереотип суспільного поділу на владу, опорою якої мають бути національно-демократичні сили, та ліву опозицію. Далі в історії цієї партії був пресинг із боку Генпрокуратури проти її лідера, а потім – політична еміграція П. Лазаренка до США, розкол у “Громаді” та ліквідація її парламентської фракції. Нині ж багато галичан сприймають “Громаду” через призму діяльності колишніх її представників у ВР, а ще частіше можна чути тезу “партія “Батьківщина” – колишня “Громада”. Чи справді “Громада” відродилася в іпостасі “Батьківщини”? З таким запитанням ми звернулися до голови Львівської обласної організації Всеукраїнського політичного об’єднання “Громада” Степана Слободи.

– Якщо час від часу виникають такі розмови, то це ще раз свідчить, що “Громада” – не партія-одноденка, створена під конкретного лідера, а потужна політична структура, на регіональні організації якої є чимало претендентів. Але я хочу розчарувати ласих до нашої спадщини: відходити від активної політики “Громада” немає найменшого наміру, а тому про нашу спадщину нехай і не мріють! Тому є яскраве підтвердження у Львівській області. За даними, підтвердженими перевіркою Мін’юсту, ми навіть збільшили кількість районних організацій порівняно з 1998-м роком! А взагалі наша партія нараховує близько 700 районних і міських організацій. Ми входимо до десятки найчисельніших партій, але про це влада рекомендує не згадувати.

Нині, коли в США розпочалося слухання “справи Лазаренка”, влада намагатиметься зробити все, аби подати ситуацію так, начебто Павло Іванович не був ніяким опозиційним політиком, не виступав у опозиції до чинного президента, а якщо й очолював політичну партію, то робив це виключно з меркантильних інтересів. Саме тому влада намагатиметься приховати будь-яку інформацію про політичну діяльність “Громади” та своїми діями робитиме вигляд, що такої партії вже немає.

– Чимало народних депутатів, яких у 1998 році обрали до Верховної Ради за списком “Громади”, нині справді є серед лідерів фракції “Батьківщина”…

– Коли перед людиною постає вибір: іти до кінця, відстоювати свою правоту, чи погодитися на ласі пропозиції від президентської адміністрації й на деякий час відійти від опозиційної діяльності – не кожен вистоїть перед спокусою. Так трапилося і з тими депутатами, які в березні 1999-го подалися з “Громади” в “Батьківщину”, а разом із нею у парламентську більшість. А далі була підтримка “Батьківщиною” Леоніда Кучми на президентських виборах, призначення лідера цієї партії віце-прем’єром з питань паливно-енергетичного комплексу. І лише після того, як відставка уряду Віктора Ющенка стала очевидною, а в державі розгорівся “касетний скандал”, партія “Батьківщина” перестала шукати дивідендів від співпраці з режимом Л. Кучми й перейшла в опозицію.

Повірте, я жодним словом не хочу образити Юлію Тимошенко та її прихильників. Більше того, вважаю, що фракція БЮТ у парламенті є чи не найпослідовнішою патріотичною силою у Верховній Раді. Цей приклад я навів для того, аби ви зрозуміли: кожен із нас у опозиційній політиці обирав свій власний шлях.

– Як ви ставитеся до слів члена фракції СПУ Юрія Луценка про те, що лідер “Громади” під час президентської кампанії 1999 року “зарано стартував”?

– Говорити, що П. Лазаренко “зарано стартував” – це надто спрощений підхід до оцінки політичної діяльності нашого лідера. Адже Павло Іванович, на відміну від деяких нинішніх представників опозиції, хотів не просто змінити державне керівництво, він виступав за повнокровну реформу системи влади. Свого часу він заявив, що рано чи пізно Україна перейде до парламентсько-президентської форми правління, коли парламент формуватиме урядову коаліцію, обиратиме вищу виконавчу владу й нестиме політичну відповідальність за її дії. Уявіть собі, якою була реакція на це інтерв’ю президента! Прем’єра змусили спростовувати цей очевидний факт, так ще й штовхнули уряд на торпедування ухвалення в парламенті Закону “Про Кабінет Міністрів”, того самого закону, який ще у 1997- му мав утвердити в Україні президентсько-парламентську республіку. Уявіть собі, ми б уже сім років жили в умовах парламентсько-президентської республіки, давно забули б про політичні реформи.

– Тобто ви вважаєте, що політична реформа необхідна?

– Я вважаю, що ми з нею запізнилися на 7 років. Повірте, якщо б діяв той закон про уряд, ми б уже давно забули, хто такий Кучма, і які забаганки він накаже реалізовувати силовим міністрам. Гадаю, не було б і так званої “справи Лазаренка”, адже за зовсім іншої конфігурації у владній системі ні у кого б не виникало бажання квитатися з політичними опонентами за допомогою силових структур. Однак у мене немає однозначного ставлення до тих подій, які відбуваються навколо політичної реформи нині. З одного боку, є усвідомлена роками її необхідність, а з другого – аж надто відверто випирають інтереси окремих політичних груп, які бояться приходу на президентський пост Віктора Ющенка, або ж іншого представника опозиції.

– До речі, як ставиться “Громада” до ухвалення закону про пропорційні вибори?

– Лише позитивно. Усякі тези депутатів на кшталт: “Це я зробив для округу” в нормальному суспільстві називають корупцією, а не турботою про виборців! Це ж банальна купівля електорату! Насправді ж саме політична партія і здатна максимально захистити виборця. А вже за результатами того, як партії захищають інтереси виборців, народ вирішить, за кого йому голосувати під час наступної парламентської кампанії.

– Ви вважаєте “Громаду” патріотичною силою, однак уже не раз доводилося чути, що саме Павло Лазаренко доклав найбільше зусиль для того, аби дискредитувати Україну на міжнародній арені?

– Знаєте, я все більше схиляюся до думки, що якби в Україні не було Лазаренка, влада обов’язково б його придумала. Когось же потрійно зробити винуватим у всіх мислимих і немислимих гріхах? Буду конкретнішим: мені неодноразово доводилося чути тезу про те, що начебто П. Лазаренко спровокував скандал навколо розміщення коштів із нашого золотовалютного резерву на Кіпрі, саме лідер “Громади” ініціював “кольчужний” скандал, він же найняв майора Мельниченка, аби той записував розмови в кабінеті Леоніда Кучми… Таких закидів можна перелічити з півсотні, але всі вони не варті й ламаного шеляга. По-перше, скандал навколо депонування українського валютного резерву розгорівся ще тоді, коли П. Лазаренко був в Україні. Виник він завдяки тому, що ксерокопію довідки тодішнього керівника СБУ Леоніда Деркача на ім’я Олександра Ткаченка начебто випадково розмножили на ксероксі й роздали народним депутатам. Пізніше був звіт комісії Віктора Суслова. А вже після того з’явилися статті у Finansial Times за підписом такого собі Чарльза Кловера. Того самого Кловера, який у 2001 році на замовлення президентського зятя Віктора Пінчука зняв пасквільний фільм про “справу Ґонґадзе”. Фільм, у якому смерть журналіста подано як інтригу опозиційних політиків. Хіба у вас не виникає запитань?

По-друге, про скандал із “Кольчугами” Павло Лазаренко дізнався не раніше від усіх українських користувачів інтернету. Зрештою, як людина могла б свідчити американській владі про події, які сталися за час її перебування під арештом? Він що, ясновидець?

Я вже не кажу про майора Мельниченка та його записи… Якщо б цю людину дійсно наймав Лазаренко, то екс-майор СБУ напевне б володів записами розмов того періоду, коли влада планувала та здійснювала розправу над лідером “Громади” в Україні. Але таких записів немає. Натомість є матеріали, які свідчать про незацікавленість Кучми та його оточення в тому, аби у США якнайшвидше розпочався судовий процес проти лідера “Громади”…

Спочатку одній приватній юридичній конторі за послуги в пресингуванні екс-прем’єра українська прокуратура пообіцяла розрахунок у формі передачі майна та коштів, які вдасться відсудити у П. Лазаренка внаслідок цивільного позову. Підкреслюю: “цивільного”. Це простою мовою називається так: пресуйте Лазаренка, а все, що у нього виб’єте, – ваше. Коли ж із цивільного позову вийшов пшик – влада знайшла підхід до американської прокуратури, завантажила її купою звинувачень на адресу лідера “Громади”, аби та знайшла хоча б найменший привід для порушення кримінальної справи.

А коли вже справу порушили – прокуратура сипала свої немотивовані звинувачення одне за одним, аби якомога найдовше відтягти початок судового процесу.

– Тобто ви вважаєте, що судових перспектив “справа Лазаренка” у США немає?

– Я вважаю, що вона закінчиться тим, чим і мала б закінчитися. Весь масив звинувачень лусне, як мильна бульбашка, бо всі вони дуті. Пам’ятаєте, на що спромоглася прокуратура у поданні на притягнення лідера “Громади” до кримінальної відповідальності? На якісь будиночки, закуплені для Кабміну, дачу та розчищену річку! І це все, що накопала влада з підконтрольною Генпрокуратурою! Та нинішній уряд такі зловживання влаштовує ледь не щоденно й ніхто не притягує прем’єра до відповідальності. Влада його навіть виставляє ледь не як свою останню надію!

Скажу також: методи, які прихильники Л. Кучми у 1998-1999 роках застосовували проти Лазаренка, влада нині успішно використовує в боротьбі з нинішніми опозиціонерами. Тим же Ющенком, Тимошенко, Порошенком, Червоненком… Але суспільство вже переситилося брехнею. Воно вже не вірить, що усі опозиціонери – злочинці. Коли всі удари були спрямовані на одного П. Лазаренка, воно ще було не готове до адекватної оцінки стану речей. Воно купувалося на брехню…

А от, повертаючись до вашого попереднього запитання, я хотів би наголосити на такій деталі: у нас дуже часто влада намагається асоціювати себе з державою. Мовляв, публічні випади в зарубіжних мас-медіа проти президента чи апеляція до міжнародних структур про порушення прав людини в Україні – це наклеп на нашу країну. Ні, панове, це намагання за допомогою світового співтовариства захистити непорушні цінності, такі як свобода і демократія. Опозиція змушена вдаватися до таких методів, оскільки в нашій державі свавілля влади не знає меж!

– Ваше порівняння лідера “Громади” з іншими опозиційними політиками дещо дисонує з рішенням швейцарського суду, яким П. Лазаренка визнано винним у відмиванні коштів і засуджено до 18 місяців умовного ув’язнення?

– Для цього судового рішення, ухваленого у кантоні Женева, не було жодних правових підстав. Адже, згідно з швейцарським законодавством, іноземного громадянина можна притягнути до відповідальності за статтею про відмивання коштів, якщо таке діяння карається у державі, громадянином якої він є. В Україні ж поняття “відмивання коштів” у Кримінальному кодексі з’явилося лише у вересні 2001 року. Та Лазаренко погодився на визнання своєї вини, аби раз і назавжди зняти претензії Швейцарської Конфедерації щодо його екстрадиції в цю альпійську державу, відому своєю лояльністю до пострадянських режимів…

– Тобто ви хочете сказати, що Лазаренко ніде і ніколи не здійснював ніяких трансакцій?

– Я хочу сказати, що всі перерахунки коштів лідер “Громади” здійснював у рамках закону. Навіть те, що для фінансування партійної діяльності інколи використовували зарубіжні рахунки, теж не вважаю великим порушенням. Адже наше законодавство у 1997-1998 роках цього не забороняло. А, з іншого боку, була якась гарантія, що якогось дня влада арештує в Україні рахунки всіх структур, які мали хоча б якесь відношення до “Громади”, й діяльність партії буде паралізована. Втім назвіть мені хоча б одну політичну силу, фінансування якої здійснювалося б в інший спосіб? Таких немає! От і вся моя відповідь.

– Відомо, що ви давно та плідно працюєте у бізнесі. Що вас тримає у політичній партії, яка за нинішніх обставин не може розраховувати на жодні політичні дивіденди?

– Я не перший рік у політиці, а тому прекрасно знаю нюанси нинішньої влади. У 1988 році я вступив в УГС, у 1999-му – в Українську Республіканську Партію. Будучи членом УРП, я у 1992 році став головою Золочівської районної ради народних депутатів. Та коли до керівництва цієї партії прийшов Богдан Ярошинський і почав усіма своїми діями догоджати владі, зрозумів: це вже не та сила, з якою можна працювати на розбудову України. Коли з УРП виключили М. Горбаля, В. Овсієнко, М. Гориня, Б. Гориня – людей, які представляють совість нації, – хіба можна було залишатися у лавах такої організації? Я тоді вийшов з УРП і не шкодую. Зрештою, так вчинили багато членів нашої партії. Окремі з них восени 1997 року приєдналися до “Громади”, бо бачили, що з’явилася політична сила, яка прагне з проукраїнських патріотичних позицій опонувати чинній владі. Це був мій свідомий вибір, якого я не цураюся, хоча й часто доводиться вислуховувати пропозиції від інших сил. Нині у мене є впевненість, що гірші часи “Громади” уже позаду.

Розмовляв Олег Томченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *