Таємниці львівських колекціонерів - „Львівська газета“, 3 березня

|

У львівському палаці Потоцьких відбулася непересічна подія – представлення розкішного альбому “Давня українська ікона з приватних збірок”, який став вагомим продовженням видавничого проекту “Українська старовина із приватних збірок”.

Започаткований іншим не менш цікавим альбомом “Мистецтво Гуцульщини та Покуття”, цей проект має на меті презентувати (для науковців передовсім) скарби, які врятовані від втрати, руйнації та забуття окремими ентузіастами.

Так складається, що у свідомості співгромадян колекціонери – зазвичай люди замкнуті, які не допускають сторонніх до домашніх скарбниць. А тому вихід такого альбому – ще один аргумент на користь того, що це уявлення – тільки стереотип, нав’язаний радянською дійсністю. Тим паче, що до альбому увійшли пам’ятки з приватних колекцій не лише Львова та Києва, а й інших міст України – Луцька, Івано-Франківська, Черкас тощо. Охопивши 235 пам’яток іконопису, альбом “Давня українська ікона” свідчить про важливі епізоди літопису сакрального українського малярства від ХІІІ до ХІХ століття.

А це й справді дуже важливо, оскільки, як наголосив на урочистості автор вступної статті до альбому, знавець історії українського іконопису Олег Сидор, наша ікона відома неспівмірно до її мистецької та естетичної вартості, духовного наповнення, інших моментів. Ширше про неї заговорили лише в ХІХ столітті, хоча приналежність трактували по-різному.

Зокрема, окремі фахівці переконані, що чимало ікон, які вважаємо галицькими, у Галичині не могли бути виконаними, оскільки тутешні українці не спроможні досягти таких висот у культурі. Що це не так, свідчать музейні збірки Львова, Рівного, інших міст України, але й вони не є вичерпними в розумінні еволюції сакрального мистецтва. А тому цей альбом, який, щоправда, охопив тільки окремі з ікон, які є у приватних колекціях, справедливо можна вважати на часі ще й з цього огляду.

— У цій книзі зібрано чимало цікавого та багатогранного матеріалу, – стверджує Олег Сидор. – І хоча не всі ікони є найвищого естетичного рівня (оскільки формування приватних збірок часто-густо безпосередньо залежить від випадку), але на їх основі можна простежити різні типологічні групи ікон, скласти уявлення про таке важливе явище українського сакрального мистецтва як іконографія страшного суду й інші речі. Можна, звісно, мати сумніви щодо датування окремих пам’яток, їх регіональної й авторської приналежності. З об’єктивних причин це цілком природно. Але важливо інше – в альбомі зібрано чимало високомистецьких пам’яток, які від фізичного знищення врятували саме колекціонери.

Альбом “Давня українська ікона з приватних збірок” постав зі співпраці Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ (Львів), канадського Центру дослідження української спадщини та київського видавництва “Родовід”. Керівник останнього Ліда Лихач, зокрема, наголосила, що як і перший том проекту – “Мистецтво Гуцульщини та Покуття”, – “Давня українська ікона” теж має варіант англійською мовою, аби українські мистецькі скарби були доступнішими для світової спільноти. Цікаво й те, що завдяки особистому патронату Віктора Ющенка організатори зможуть подарувати цей дорогий (ціна на презентації становила 50 дол.) альбом музеям Львова та Львівщини, деяким вузам і бібліотекам.

До речі, поет Ігор Калинець запропонував присвятити подію одному з найстарших львівських колекціонерів Іванові Гречку, який виховав прекрасну плеяду молодих збирачів, які жартома називають себе “Молодою музою”. Ці досвідчені, енергійні, ділові люди не лише рятують від руйнації унікальні пам’ятки, а й уміють їх запрезентувати.

Однак найважливішим є інше. Як наголосив упорядник “Давньої української ікони”, співзасновник Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ та головний ініціатор проекту “Українська старовина з приватних збірок” Тарас Лозинський, його починання цими двома альбомами не обмежиться. Наступний том проекту буде присвячений українському професійному малярству кінця ХІХ-початку ХХ століть.

Ніша, яку взявся заповнити Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ – звучало на події – справді шляхетна. На жаль, тільки нині суспільство почало усвідомлювати її потребу. І нехай праці ентузіастів не видно кінця, це той шлях, яким треба йти.

Ярина Коваль

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...