Зеленому туризму - зелене світло - „Молода Галичина“, 2 березня

|

Рятуючись од злиднів, більшість мешканців „глибинки“ виїжджають на заробітки за кордон. Однак, переконані фахівці, і в цих умовах українське село здатне дати собі раду. Воно може заробляти навіть завдяки своїм… болотам та лукам. На мальовничу та незайману природу приїжджатимуть туристи, зокрема й іноземні, привозячи сюди гроші та забезпечуючи селян роботою (підраховано, кожен відпочивальник у середньому дає працю дев’ятьом місцевим мешканцям)… Такі перспективи вималювалися на семінарі для представників ЗМІ, який цими днями провели в Івано-Франківську представники Української освітньої програми реформ.

Чому невеселі ті агрооселі?

Як мовилося на заході, вигоду від агровідпочинку давно оцінили розвинуті держави. Урбанізована Європа останнім часом усе впевненіше переставляє своє село на туристичні рейки. У „глибинках“ Старого Світу згортають товарне виробництво, використовуючи ті місцини для рекреації. Особливого розмаху набув агротуризм у Франції. Із 37 млн. іноземних пілігримів, котрі щороку відвідують державу, п’ята частина віддає перевагу саме сільському відпочинку.

Великі напрацювання у цьому плані мають Іспанія та Німеччина. На ще не знівельованих цивілізацією тамтешніх острівцях природи також постають зони рекреації І, загалом, у багатьох державах туристичні поїздки до сільської місцевості займають друге місце після відпочинку на морі!

У середині 90-х перші несміливі кроки в цьому напрямі почали робити й українські селяни. Тож тепер агрооселі є як у Криму, на Слобожанщині, так і в Галичині. Однак, визнає голова Всеукраїнської спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму Володимир Васильєв, у нас ще робиться надзвичайно мало. Хоча потенціал набагато більший, аніж у цілого ряду європейських країн. Принаймні довкілля України знищено значно менше, аніж у тій же Західній Європі. А це основа розвитку галузі.

Проте, зрозуміло, самих лише природних ресурсів недостатньо. Крім свіжого повітря, чистої води, агротуристи потребують ще й хорошого доїзду, належних побутових умов тощо. Більшість грошовитих гостей не погодяться проживати в будинку, де катма телефону, немає ванни, туалет на вулиці. Тож основну масу сільських хат, які планують використовувати для приймання гостей, потрібно переобладнувати. Себто треба коштів, яких нема в обіднілого селянина. Певна річ, для цього мали б надавати державні пільгові кредити тощо. Але і з ними проблема…

На жаль, урядовці не тільки не підсоблюють, а навпаки, часто-густо ще й „топлять“ агротуризм. Зокрема, зазначалося на заході, подекуди непросто витримати „наїзди“ різноманітних контролюючих органів. Господаря, котрий лише взявся за роботу, усі беруться дружно перевіряти – від представників санстанції до податківців. Бо й за цей вид діяльності передбачено сплати до бюджету.

Тим часом у багатьох країнах усіляко сприяють такій новітній галузі. Зокрема, далеко вперед пішли в цьому плані Угорщина та Румунія. Тамтешні агрооселі на 10-15 місць не обкладають податками. А селяни Австрії, котрі обслуговують гостей, мають пільги з оподаткування упродовж цілих 40 літ. Себто там давно збагнули, що набагато вигідніше дати людям можливість самим заробляти гроші, аніж щомісяця виплачувати їм допомогу із безробіття, як це зазвичай практикують у нас…

У Карпатах, біля Пруту відпочити можна „круто“

Та всупереч труднощам в Україні все ж постають агрооселі. Найбільше їх у Карпатах. Відомо, ще за Австрії та Польщі в Галичині функціонували так звані літниська, куди із Львова та навіть Відня приїжджали міщуки на короткотерміновий відпочинок.

Розгортають роботу агрооселі й тепер. Зокрема, на Львівщині уже кілька літ успішно працює Ванда Тюринова. До її гірського обійстя у Скольому щомісяця приїжджають десятки осіб. Не менше клієнтів і в господарів із Коростова, Козової та інших карпатських сіл.

Однак найкраще цей вид діяльності розвивається на Івано-Франківщині, де наразі майже 300 агроосель. Зокрема, добре поставлено роботу в Надвірнянському районі – десятки садиб є в Яремчому, Ворохті, Микуличині. Та чи не найбільше розвинувся цей бізнес у тутешньому селі Татарів, де діють ряд сучасних агроосель для приймання туристів. Одна з найкращих – домівка Юрія та Наталії Мотруків.

Пан Юрій – за фахом фотограф-дизайнер (роками працював у туристичній індустрії Яремчого). Його дружина – економіст-бухгалтер. Кілька літ тому подружжя взялося за ту „свіжу“ для них справу. Спочатку для цих потреб відвели кілька кімнат свого будинку. Згодом, коли туристів побільшало, довелося звести поруч своєрідну дерев’яну колибу, яка відповідає усім сучасним вимогам (у двомісних кімнатах-номерах є тепла вода, туалет тощо).

Таких умов відпочинку справді непросто підшукати. Прямісінько через подвір’я господарів протікає гірський потік Ільми. У його руслі господар виклав із каменів-галунів басейн, де завжди свіжа й холодна протічна вода. А за якихось 80-100 метрів від садиби Мотруків рвучко несе свої хвилі річка Прут. З іншого боку до подвір’я впритул підступає вкрита лісом гора. Для гостей ґазди проводять подорожі до водоспадів, котрі неподалік, є кінні мандрівки та ін. Тож не дивно, що недешева і вартість послуг – за ліжко-місце треба заплатити 50-80 грн. за добу. Однак є доволі охочих пожити в Мотруків. Особливо багато їх у новорічно-різдвяні свята. Бо справді кращого відпочинку, ніж тут, годі знайти.

Хтось – до кисню та озону, той – в Чорнобиль прагне, в зону…

Зрештою, не тільки горами-лісами можна привабити гостей. Є у наших селах і доволі іншої екзотики, якої спраглі не лише іноземці, а й жителі вітчизняних міст. Чи не найперший доказ цього – проведення на Полтавщині Сорочинського ярмарку, який відвідують тисячі людей. Почути віковічний скрип селянського воза, посмакувати галушками та подивитися на театралізоване дійство прибувають навіть із закордону.

Отож, великі можливості має також етнографічний туризм. За певних умов у наше село поїдуть слухати троїстих музик та народну пісню, котра занепадає. Зрештою, для багатьох великою екзотикою буде навіть монотонне поклепування коси, яким сільський дідо щоранку будить червневу тишу…

Чи візьмімо мандрівки до регіонів розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Далеко не кожен із нас бачив таїнство народження гуцульських ліжників чи вистругування сопілки. Тим часом у Карпатах майже в кожній хаті діє якесь унікальне виробництво. І господар поділиться із приїжджими секретами свого незвичного ремесла, а заодно напоїть гостей свіжим молоком та проведе стрімкими гірськими плаями.

Утім, мовив пан Васильєв, українське село може „продавати“ навіть… шкідливий та вбивчий атом. Як не дивно, та останнім часом зростає кількість тих, хто хоче побувати в місцинах тієї жахливої чорнобильської аварії. Тож багато туристичних агентств уже розробляють маршрути у… 30-кілометрову зону. Бо якщо є такий попит, то чому б не задовольнити і його?

Роман ПАВЛЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...