Володимир Шовкошитний: „Треба МАУПівців, привести до влади і ми справимося зі всією країною“ - „Вголос“, 28 лютого

|

Пане Володимире, нам відомо, що теперішній візит до Львова пов’язаний з Вашою діяльністю у МАУП. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.

У МАУП я очолюю управління з виховної роботи. До його складу входить 3 департаменти і кафедра, можливо, в нашому підпорядкуванні ще буде військово-козацький інститут як ідеологічний і виховний центр. Це новий інститут, який ми створили, і з 1 березня ведеться набір абітурієнтів. Тобто у МАУПі створено виховну вертикаль. На кожному факультеті в нас є заступник декана з виховної роботи і введені посади кураторів академічних груп, отож на 30 студентів припадає один вихователь.

Я є автором концепції виховної роботи в МАУП, якої в Україні ще немає. Програма затверджена президією МАУПу, це є документ, який ми зараз втілюємо у життя. В основу виховання покладено національну ідею, яку ми сформували для себе як незалежна, демократична, правова, соціальна держава Україна — майбутній лідер нової європейської цивілізації. Ми ставимо планку наших завдань якомога вище, адже держава приречена, якщо вона буде ставити перед собою із року в рік лише завдання повернути борги по зарплатам, по пенсіям. З такої держави нічого не вийде. Головною ж нашою метою є підготовка не просто кращого менеджера, політолога, юриста, економіста, а кращого українського спеціаліста, тобто виховання патріота України, свідомого громадянина, провідника національної ідеї, представника нової української еліти.

В МАУПі навчається 40 тис. студентів. Це справжня армія інтелектуалів. Якщо нам вдасться зробити, щоб вони були патріотами, а не просто любителями всього українського (сало, борщ, самогон), свідомими націоналістами, які можуть жертовно служити Україні, які понад усе ставлять загальнонаціональний пріоритет, потім корпоративний, то ця армія здатна буде взяти на себе відповідальність за майбутнє України.

Ми повинні готувати спеціалістів не для Ізраїлю, Португалії, чи Італії, а для України. Як я формулює завдання для себе, після першого курсу студент повинен бути готовий віддати життя за Україну, а після п’ятого курсу випускник МАУП повинен свідомо працювати для України, що значно важче.

А як у цій концепції співвідносяться поняття нація та держава?

Я вважаю, що якщо немає нації ― немає держави, існує національність. Нація і держава це тотожні поняття, вони відповідають одне одному. Україна ― моноетнічна держава, 82% в Україні ― українці. А за всіма європейськими стандартами. якщо понад 50% населення належать до титульної нації — це моноетнічна держава.

Які конкретні механізми вживаються для реалізації цієї виховної концепції?

Щодо конкретних шляхів реалізації нашої програми, то хочу розповісти наступне. Я відвідав дві лекції з одного предмету — економіка у нашому вузі. Два лектори, один читає російською (в нас цього року дочитують російською), інший — українською. Перший читає: „Ну, что это за государство. Оно обречено, 75% потенциала потеряно” і далі йде, як реклама: то украли, то вивезли, то не привезли і т.д. І діти, послухавши його, хочуть вийти і „знайти кусок собачого мила, щоб вірьовку намазати”. Інший же викладач говорить студентам: „Україна є третя в світі країна по природно-ресурсному потенціалу після США та Росії. В Україні найбільша в світі вартість землі. Тому, чим більше виберуть землі, тим відносно багатша стає Україна. Тобто ми припечені вийти на перше місце в світі”.

Отож ми від своїх викладачів вимагаємо подачі матеріалу у позитивістсько-оптимістичному ключі. Ми говоримо: Україна — найкраща країна в світі, держава є поганою сьогодні. Чому є поганою, тому що в нас держава є влада. В нас відбулася підміна понять, нам сказали, що мрія — держава. Ні, держава є засіб для побудови нормального життя, засіб для того, щоб ми стали першими в світі. Ми вчимо пишатися, що ти українець.

Коли я прийшов у МАУП, тут проводилися конкурси „Міс МАУП”. Зараз я запропонував замість цього конкурсу проводити конкурс української красуні „Панна — студентська красуня МАУП”, бо до слова панна нічого поганого не придумаєш, це ікона, це як в англійській — леді, а міс — це два метри красивих ніг і більше нічого. Раніше у нас також проводили конкурс „Містер МАУП”, тепер — „Лицар”. Це одразу підтягує студента до високого рівня. І є безліч таких нюансів у виховному процесі.

У МАУПІ проводиться багато зустрічей з політиками: Левко Лук’яненко, Анатолій Матвієнко, Георгій Омельченко, Борис Тарасюк, Генадій Удовенко — всі політики національно-демократичного спрямування до нас були запрошені. А Юля Тимошенко минулого тижня отримала звання почесного доктора Міжнародної кадрової академії. Був в нас і політик антинаціонального спрямування Сергій Тигіпко, соціалісти іноді приходять. Однак ставлення студентів до них зовсім інакше. Коли була Юлія Тимошенко чи Григорій Омельченко, то в залі де було де яблуку впасти.

Ми студентів підготовили до цього. Кожний студент знає легенду про Левка Лук’яненка: коли до нього в камеру смертників приходили енкаведисти і пропонували підписали зречення, він писав, що не є Галілео Галілей, „я знаю, що земля крутиться, я не зречуся”.

Як Ви ставитеся до того, що газета „Сільські вісті” була закрита через те, що у ній друкувалися праці викладача МАУПу В. Яременка?

На мій погляд, там немає нічого антизаконного. З багатьма речами, про які пише Яременко, можна погодитися.

Як ви вважаєте, що треба зробити в розмірах усієї країни, щоб втілити ідеали, запропоновані новою виховною концепцією в МАУП?

Треба нас, МАУПівців, привести до влади і ми справимося і зі всією країною. В нас є страшна зброя — наш голос, громадянська позиція, наша честь.

На початку нашої зустрічі Ви сказали, що приїхали до Львова вчити галичан патріотизму. Отож Ви вважаєте, що львів’яни зараз не є патріотами України?

Певною мірою, так, адже для мене дивно, що галичани на останніх парламентських виборах голосувати за соціал-демократів. На сій погляд вся сучасна соціал-демократія — брехня.

Соціал-демократія — це Ленін, Троїцький, Зіновієв, Камєнєв, Апфельбауми всі ці.

Соціал-демократія — це те, що призвело до руйнації УНР. Адже Грушевський, Петлюра, Винниченко були соціал-демократами. Вони розпустили 1 млн.700 тис. озброєних і не захотіли створити армію, бо думали, що соціал-демократи Росії не підуть воювати з українськими соціал-демократами. Пішли.

Соціал-демократична ідея є антинаціональною ідеєю, це безнаціональне, космополітичне. Це

ковбаса (соціальна така собі, які кидають людям, щоб порівну поділити). Соціал-демократи захищають права трудящих не злізаючи з „Мерседеса”, це смішно. Трудящих серед них немає взагалі. До того ж вони брешуть, що соціал-демократи привели Європу до успіху. Насправді це зробили християнські демократи. Мені дуже імпонують слова Пілсудського: „ Я довго їхав на потязі соціал-демократії, але на зупинці Польща я зійшов”.

А ліберальна ідея також не підходить для України?

Так, вона взагалі придумана, якщо чесно, сіоністами, для того, щоб знищити все національне. Це дуже шкідлива ідея.

Антиукраїнської силою апріорі є також комуністи.

Які ж сили в Україні можна вважати національними?

Партія регіонів по своїй суті також є антиукраїнською. Вона є державницькою, але антиукраїнською. Якщо вони прийдуть до влади, то української держави ми не матиме, ми матиме прототип американської держави, де титульна нація ― українці будемо в духовній резервації. „Все будет харашо“, „Наше радіо” буде звучати 24 години на добу. Вони космополіти, вони хочуть буди тут елітою, але не українською ― промисловою, фінансовою, регіональною. Коли говорять промислова, фінансова або регіональна еліта, це спосіб здобути гроші. Коли кажуть національна — то це, перш за все, відповідальність , а вони ― Партія регіонів ― не можуть бути національною елітою.

На мій погляд, для України єдиною підходящою ідеологією є націонал-демократична. Адже саме націонал-демократична ідея лежить в основі побудови сучасних європейських держав, в яких національний пріоритет покладено в кут усієї побудови. Саме ця ідеологія може забезпечити права і нації і національних меншин.

Національною елітою ж можуть бути сили, які боролися за незалежність України, для кого розвиток незалежної держави є №1 у всіх розвитках. Це НРУ, УНП, ПРП (хоч і ліберали, але націонал-ліберали), УРП „Собор” . Із лівих ― це соціалісти.

Пане Володимире, і Україні наближуються президентські вибори. Яку позицію в цьому питанні займає УРП „Собор”?

УРП „Собор” ще восени минулого року прийняла рішення про підтримку Віктора Ющенка на президентських виборах. Ми пропонували Вікторові Ющенку співпрацю з БЮТ ще на парламентських виборах, але він тоді злякався. Він заявив: „Я не візьму опозиційні компоненти у свій блок”. Сьогодні ж стоїть мова про всю Україну. Отже ми бачимо, якщо на президентських виборах свої кандидатури висунуть і Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, то не один не пройде. Тому ми робимо все , щоб не розвести їх по різних орбітах.

Тарас Чорновіл вважає, що президентські вибори для демократичних сил програні після голосування у парламенті поправок до конституційного законопроекту Медведчука―Симоненка? Адже навіть якщо Віктор Ющенко і стане президентом, то навряд чи вдасться щось змінити в країні. То чи варто і далі підтримувати Віктора Ющенка?

Особисто я був категорично проти того, щоб реформувати владу при цьому неукраїнському режимі. З іншого боку, по-перше, зміни до Конституції наразі не внесено. Необхідно для цього набрати 300 голосів (при цьому продажному парламенті можливо все).

По-друге, я не думаю, що ми програли. Якщо ми оберемо нашого президента ― Віктора Ющенка, то це буде потрясаючий стимул на майбутніх парламентських виборах для національно-демократичних сил. Людям потрібна перемога. Людям потрібна віра. Я переконаний, що у 2006 році з президентом Ющенком ми виграємо в одні ворота.

Я багато в чому солідарний з Тарасом Чорноволом: опозиція вела себе недостатньо послідовно. давши більшості можливість це зробити. Але те, що Рада Європи так миттєво відреагувала, свідчить про те, що вона визначилися на користь Ющенка. Думаю, що і Америка. Якщо ми обираємо українського президента, у нас наступний парламент також буде українським.

На чому ґрунтується Ваш оптимізм, адже відомо, що у парламенті пропонується внести також зміни до закону про парламентські вибори?

Якщо раптом виборчий бар’єр для партій буде змінено з 4 до 1% у законі про пропорційні вибори, це дасть можливість кожному губернатору зробити кишенькову партію. Цього не можна допустити.

УРП „Собор” ― опозиційна партія. Як ви ставитеся до прийняття в Україні закону про опозицію?

УРП „Собор” ніколи не йшла на компроміси з владою. Ми чітко належимо до опозиції діючій владі. Ми ніколи не кричали, що Кучма наш батько, а ми його сини. Наша мати ― Україна.

Закон про опозицію потрібно прийняти, але писати його повинна опозиція. Тоді вона передбачить усі плюси і мінуси опозиційного стану. Але якщо нам більшість напише закон про опозицію, то це буде закон з одного пункту: „Выселить в Сибирь”

Як ви розцінюєте вже прийнятий закон про державне фінансування парламентських партій?

Ми сприймаємо позитивно, адже такий закон діє у всіх європейських країнах.

Закон про фінансування партій вступить в силу після виборів 2006 року. Ним передбачено компенсацію видатків, які партія затратила на вибори. Виходячи із інформації про наші видатки на минулих парламентських виборах, ми підраховували, що орієнтовно ця сума могла б скласти 2,6 млн. грн.

Як що ж говорити про те, як би ми витратили ці гроші, то, згідно закону, скерували б їх на розбудову партії.

Які перспективи розвитку УРП „Собор”?

На сьогодні УРП парламентська партія і у нас є кілька шляхів розвитку.

Один шлях ― об’єднатися з УНП, КУНом, Рухом. Це нормальний шлях і ми будемо вживати всіх кроків до об’єднання після виборів президента. До виборів ― це неможливо.

Другий — залишитися в такому статусі (окрема партія), який є зараз. Чому ми в цьому статусі перебуваємо до цього часу? Сьогодні саме ми є мечоносцями національної ідеї.

УРП „Собор” налічує понад 500 зареєстрованих партійних осередків. Це розгалужена структура. Ми маємо впливи, маємо своїх депутатів, без нас Юля Тимошенко не піде на вибори, адже вона буде приречена на поразку.

Як Ви розцінюєте ситуацію, яка сьогодні склалася на Львівщині?

Ситуацію на Львівщині я можу визначити одним словом — підготовка довиборів. Помилка вважати, що Львів не відіграє значної ролі у президентських виборах. Дозволю собі нагадати, що долю президентських виборів у США визначили декілька сотень голосів.

Слід розуміти, що якщо Віктор Ющенко вийде у другий тур, то виграє у будь якого опонента. У другому турі у представника влади виграє будь який опонент, окрім Петра Симоненка. Отож слід очікувати, що буде здійснюватися шалений тиск під час виборів. Завдання львів’ян ― не допустити фальсифікації результатів виборів.

Чому сюди приперлися „медведчуки” з купою грошей — тому що, це політично активний патріотичний регіон. Отож ставиться завдання відібрати голоси і Ющенка.

Я нагадаю, що у 1999 році Кучму президентом зробили саме львів’яни. Але тоді не було вибору. Сьогодні вибір є, і завдання, яке стоїть перед виборцями, ― вибрати Україну.

Саме з огляду на важливість цих виборів, УРП „Собор” не висуває свого лідера Анатолія Матвієнка кандидатом у президенти. Адже якщо вибирати між завданням розкрути партії і завдання привести до влади українського президент, то останнє без вагань є значно важливішим. В ігри можна грати, коли немає загрози національним інтересам. Ми не воюємо навіть за місця в штабах. Ми готові працювати рядовими, для того, щоб оточення Ющенка бачило, що нам їх посад не потрібно.

Ахмет-хан Султан , 28.02.2004

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...