Особливості національної торгівлі - „Ратуша“, 28 лютого

|

Як у вулику, і кожен про своє. Баба Параска з бабою Палажкою обговорюють “нездалу” сметану сусідки по торговій лаві, нишком перераховуючи гроші та замотуючи назад у носовичок. Поруч сваряться за місце літня жінка з юнаком, а м’ясники один поперед другого тицяють вам в обличчя свіжі шматки полядвиці… На “Новому ринку” торгівля йде повним ходом, ніхто не чекає “біди”. І тут, як грім серед ясного неба, “привалює” комісія у складі працівників відділу торгівлі й управління фінансів Львівської міської ради та податківців. Та ще й журналісти тут як тут – із диктофонами, телекамерами та мікрофонами. Одне слово, тижба на цілий ринок.

На жаль, директора базару на робочому місці не було. Бухгалтер знизала плечима та подалася “восвоясі” – мовляв, перед камерою не світитимусь. Порозбігалися й деякі продавці, покинувши “на сусідів” (у даному разі –“офірних цапів ”) лотки з товаром. Ну, а нефартовим довелося сяк-так віддуватися.

“ЛЮБЕ”, РЯБЕ І ГОЛУБЕ

Виявляється, для того, аби торгувати на базарі, не боячись наскоків із боку контролюючих органів, треба мати у кишеньці фартуха безліч усіляких документів. Із продавців, які стоять на “Новому”, повної паки потрібних паперів не мав практично ніхто. Ну, хіба що одиниці. Чесно кажучи, їдучи спостерігачем на цей базар, мала підозру, що всі ринки міста вже попереджені про перевірку, тому зафіксувати якийсь факт порушення буде ой як важко.

Боронь Боже когось у чомусь звинувачувати, однак складається враження, що на базарі можна “сплавляти” все, що хочеш, а коли вимагатимуть сертифікат якості, можна просто витріщити очі та знизати плечима. От так і перебиваються з дня в день бідні торговці, замилюючи очі пересічним покупцям.

“ЕКСКЛЮЗИВНА” МОЙВА

Ревні вірні, дотримуючись вимог Великого посту, біжать на ринки у пошуках пісної їжі. Тому біля лотків, де продають рибу, утворюються черги. Щоправда, вимогливість львів’янина вражає навіть неозброєне око. Автор цього матеріалу волів би ліпше цілий Великий піст гризти сухарі, аніж споживати мойву, добряче вимочену… у власній кров. Пікантна страва, чи не так? Коли до реалізатора “кривавої” мойви підійшов контроль, виявилось, що жодних документів у реалізатора нема. “Рибка хороша, можете самі спробувати”, — запропонував продавець. На що отримав лаконічну відповідь: “Дякую, мені ще жити хочеться”… А жити, погодьтеся, хочеться всім. Тоді чому ж наш покупець такий невибагливий?

БАБЦІ-ПРАВОПОРУШНИЦІ

Домашня сметанка, молочко, сирочок… Двадцять одна бабка прийшла, чи то пак, радше, приїхала (на Маршала Рибалка корови не живуть), аби “втулити” шляхетним львівським панянкам продукцію, яка реалізовується під графою “власне виробництво”. Бабульки, чемно вишикувані в один ряд, із трепетом та неприхованим хвилюванням чекали своєї черги “на провірку”. “Прошу пані, скуштуйте молочка. Хороше, чисте”, — вигукували старенькі. Однак скуштувати нам так і не вдалося. У фартушках лише декількох бабусеньок знайшлися необхідні папірці – висновок ветеринарної служби та чек про сплату ринкового збору. Та й ті, кого не зарахували до розряду порушників, самі не знали, що в них є. Складалося враження, що літні жіночки бавляться у “зіпсований телефон”. Їхні виправдовування не відрізнялися особливою оригінальністю та винахідливістю. Одна прийшла кілька хвилин тому і ще не встигла зібрати необхідні “папірчики”. Друга тільки перший день торгує і не знала, що треба платити за місце чи давати свій товар на ветеринарну експертизу. “Йой, та тільки шо десь був той чек, а де він подівся, не знаю. Але був, бігме, був, пані”. І так – за ланцюговою реакцією. Всі бабусі, злапані на гарячому, в один голос клялися: “Панусенько, то було в остатний раз. Прийдіт завтра, перевірте — всі папірці будут готові!”. Хитренькі бабці якщо і пред’являли документ про ринковий збір, то він виявлявся або протермінованим, або був виданий “на ім’я” зовсім не тієї продукції, що пропонувалася. Вірите чи ні, але мені стареньких було трохи шкода.

ІКЕБАНА

Є речі, яких естет не дозволить собі ніколи, авангардист – підтримає, а байдужий – махне рукою. Не знаю, як охарактеризувати ось таке розташування: свіже, ще тепле м’ясо (відповідно, і нирки, серця, шлунки та телячі голови) поряд із… різнобарв’ям квіткової стихії. Як вам такий “натюрморт” – свіжовідрубана голова ще маленької рогатої худоби та елегантні композиції з лілій, гвоздик і троянд? Очевидний несмак. Та й торгове законодавство такі речі не схвалює.

Як правило, економні львівські господині поспішають на ринки, аби закупити найнеобхідніше на цілий тиждень, та ще й заощадити гривню – другу. Однак не завжди заощадливість є запорукою щасливого та здорового життя. Як виявилось, на ковбасу чи сир дуже важко “вибити” з продавця сертифікат якості чи, ба, навіть ліцензію на торгівлю. Все зводиться до банальних виправдовувань. Мовляв, ми тільки реалізатори, всі документи – у самих підприємців. Хоча, любі господині, ви маєте право попросити у реалізатора документи, які підтверджуватимуть якість товару. І не думаю, що вас переконає запевнення у тому, що ковбаса –“найкраща”, плавлений сир – “щойно завезено”, а сире м’ясо “ще не встигло охолонути після кончини цілком здорової худобини”. Ще один незаперечний факт махлювання – непромарковані ваги. На перший погляд, нібито все нормально. Вам зважили товар – ви заплатили та й пішли. А задоволений продавець нишком плеще в долоні, мовляв, “обважив” сьогодні вже п’яту “жертву”.

БАЗАРНИЙ ВОЯЖ

Мандрувати ринком, спостерігати за продавцями та їхніми “жертвами” доволі-таки цікаво. Однак дивує необізнаність самого споживача зі своїми правами. Ви ж маєте повне право дізнатися, де, у яких умовах та ким виготовлено ту чи іншу продукцію. Солодощам із кремом узагалі не місце на таких збіговиськах. Ну, добре, зараз зима, а літом ці торти, трубочки, рулети перетворюються на персональний “аеропорт” для мух.

“Новий ринок” пропонує покупцям товар різної якості. Власне, ідентична ситуація на всіх інших міських базарах. Пересічному покупцеві важко відрізнити “грішне від праведного”. Для цього й існують спеціально створені комісії, які контролюють якість того чи іншого товару. Інакше й бути не може! Такі рейди на території львівських ярмарків проводяться регулярно. Воно й не дивно — мусить же хтось давати прочухана “молочним” бабкам та “ковбасним” дідусям, нагадувати їм про букву закону та навертати “аферистів” на шлях істинний.

Наталка ПОНУРКЕВИЧ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...