Христина кедич: „Коли йду вулицею у власноруч зв’язаних речах, люди озираються“ - „Високий замок“, 25 лютого

|

Актрису Першого українського театру для дітей та юнацтва, народну артистку України Христину Кедич знають і люблять як юні театрали, так і їхні батьки. Ця тендітна жінка випромінює світлу енергетику добра. А ще, як виявилося, Христина Іванівна має золоті руки, які виплітають гачком дивовижні речі, та є завзятим колекціонером.

– Моя мама була актрисою, – розповідає пані Христина, – а я закінчила педучилище і якийсь час працювала вчителем у Тернопільській області (наша родина – переселенці з Польщі). Потім пішла до театральної студії, а тепер працюю у цьому театрі вже 45 років. Зараз навіть жартую, що, наприклад, у виставі “Червона Шапочка” вже переграла все, що могла, залишилося хіба зіграти рушницю, з якої стріляють у вовка. Шкода, що мама не дожила рік до того, як мені присвоїли звання народної артистки України. Це була б для неї велика радість. Я, мої сестра і брат саме від неї перейняли уміння в’язати, вишивати, плести… А плести гачком мене навчили у театрі. У мене це вийшло так просто, ніби завжди це вміла. Гачком можна творити справжні дива. Коли іду вулицею у в’язаних речах, люди озираються.

А ще маю велику колекцію свічок – близько двохсот. Це різноманітні фігурки, тваринки. Вони займають три полиці у книжковій шафі. Не пам’ятаю, коли придбала першу свічку, – це було так давно. Більшість свічок купила сама, а чимало мені дарували – родичі, друзі, знайомі… Привозили навіть з Польщі, Чехії, Німеччини, Австралії, Югославії, США, Болгарії, Франції…

– Чи любите влаштовувати романтичні вечори при свічках?

– Звичайно! Але для цього у мене є напівдекоративні свічки у вигляді переплетеного джгута. Декоративних свічок я не палю. Маю також багато звичайних свічок, всі вони освячені.

Найменша свічечка у моїй колекції – кактус у вазонку – має лише п’ять сантиметрів. А найбільша – груба, діаметром сантиметрів вісім, заввишки майже тридцять сантиметрів. На ній вирізано оленів у лісі. Маю ще одну – велетенську, червону, зі скрипалем…

Людмила Пуляєва

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *