Не кожен ректор віддасть вступні іспити у чужі руки... - „Високий замок“, 25 лютого

|

Можна поспівчувати тим родинам, у яких є випускники середніх шкіл. І батьки, і діти з острахом чекають вступних іспитів, усе в тій хаті крутиться довкола вступу, який висить над родиною як дамоклів меч. Ніхто не заперечує, що знання – це головна перепустка в університет. І все ж одні батьки шукають впливових людей, які могли б “замовити слово”, інші порівнюють свій гаманець з престижністю тієї спеціальності, яку обрали син чи донька… Багатьох гризе сумнів, чи лише за знаннями відбирає наша вища школа майбутніх студентів? Чи не можна зробити систему вступу більш прозорою, об’єктивною і справедливою? Очевидно, заради цієї мети Міжнародний фонд “Відродження”

і Міністерство освіти і науки започаткували експеримент під назвою “Центр тестових технологій”.

Нагадаємо коротко його суть. Випускники середніх шкіл проходять єдине зовнішнє тестування. Зовнішнє тому, що оцінювання навчальних досягнень учнів (звичною мовою – іспит) відбувається і за межами тієї школи, яку закінчує випускник, і за межами того університету, до якого він збирається вступати. Тому і називають центри тестових технологій незалежними. Що означає єдине тестування? Результати його (за бажанням учня) можуть бути зараховані як оцінки випускних іспитів у шкільний атестат. Водночас сертифікат, який отримує учень, вважається оцінкою при зарахуванні на певний факультет і певну спеціальність тих вищих навчальних закладів, які визнають результати Центру тестових технологій. Абітурієнт наперед, ще до вступних іспитів, може знати, наскільки рівень його знань відповідає вимогам того чи іншого вищого навчального закладу. Торік тестування відбувалося з двох предметів – математики та історії. В експерименті брали участь чотири університети – Львівський національний університет імені Івана Франка (першим підтримав цю ідею), Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Харківський державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди і Одеський національний університет імені Іллі Мечникова. Відповідно у цих містах діють регіональні центри тестових технологій. Нещодавно про бажання долучитися до експерименту Центр тестових технологій повідомили ректори ще 16 університетів. На жаль, серед цього поповнення немає жодного львівського вищого навчального закладу.

Керівник проекту “Центр тестових технологій” Лілія Гриневич (колишній директор Львівської середньої школи № 28) настроєна оптимістично:

– Ті, хто започаткував цей експеримент, не мають ані найменшого сумніву в тому, що таке реформування нашій освіті вкрай необхідне. Нагадаю, у сертифікаційному тестуванні, що відбувалося у травні минулого року у трьох обласних центрах і у Києві, взяли участь 3 тисячі 121 учень. Під час анонімного опитування переважна більшість учнів позитивно оцінила наш експеримент. Передбачаємо, що цього року у тестуванні візьмуть участь близько 10 тисяч випускників середніх шкіл.

– Кількість предметів для тестування зросте?

– Ні, як і торік, це математика та історія. А у Києві додається тестування з української мови.

– З приводу незалежних центрів тестових технологій мені доводилося чути думки багатьох педагогів, батьків випускників. Чимало людей настроєні скептично. Є побоювання, що вірус корупції, хабарництва перекинеться зі шкіл та університетів на цю нову інституцію. Звідки, мовляв, набрати стільки незалежних, непідкупних працівників, якщо суспільство таке хворе? Детектора чесності і порядності ще ніхто не придумав…

– Ця проблема нас теж бентежить. Під час експерименту ми повинні виробити такі процедури, такі технології оцінювання знань, які б унеможливили необ’єктивність оцінки, витік інформації, фальсифікацію результатів. Нагадаю, тестові завдання надходять у регіональні центри з Києва спеціальною поштою, у конвертах, які неможливо непомітно відкрити. Усі роботи учнів закодовано. Є код, є оцінка, ніхто не знає до останнього моменту прізвища дитини, яка виконала ту чи іншу роботу. Процедура розкодування відбувається у присутності кількох членів комісії. Однак ми постійно думаємо над удосконаленням цього процесу і, щоб закрити найменші шпаринки для витоку інформації, додаємо усе нові й нові запобіжники.

– Діяльність Центру втратить будь-який сенс, якщо вищі навчальні заклади не погодяться визнавати результати ваших тестувань. А поки що, як мені здається, “вузьке коло тих революціонерів”… У нас же сотні університетів…

– Ми не підганяємо події. Розуміємо і тих ректорів, які не поспішають приєднатися до експерименту. Не хочуть купувати кота у мішку. Вчені ради університетів та інститутів хочуть побачити, якою є технологія оцінювання знань, які ці тестові завдання. Я – прихильниця принципу добровільності. Те, що накидається згори, з примусу, може бути деформованим і спотвореним. Разом з тим, ставлення до Центру тестових технологій до певної міри висвітлює моральні засади ректорів, їхню готовність до більшої відкритості й прозорості вступних випробувань.

– І все ж таки, чи є надія на те, що вже у найближчі роки незалежне тестування утвердиться скрізь і стане обов’язковим для усієї нашої освіти? Міністр освіти і науки Василь Кремень говорив про три-чотири роки…

– Я б не хотіла робити далекосяжних прогнозів. За дорученням Кабміну створено робочу групу фахівців нашого Центру і Міністерства освіти і науки для розробки Концепції зовнішнього тестування в Україні. Думаю, в масштабах усієї країни нова система оцінювання знань зможе запрацювати років через п’ять. Але це за умови готовності до неї педагогічної громадськості, певних законодавчих документів і, звичайно, належного фінансування.

Борис Козловський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...