Ярослав Кашуба: Виховувати чужих дітей вигідно - „Поступ“, 24 лютого

|

— Пане Ярославе, які зміни принесла реорганізація управлінню?

— Насправді роботи тільки додалося. Адже напрямків досить багато: сім`я, торгівля людьми, насильство в родині, гендерні питання, оздоровлення дітей, організація молодіжних конкурсів, працевлаштування студентів тощо. Загалом наше управління нині реалізує понад 30 державних та реґіональних програм. Але ми знайшли вихід, вирішили знайти додаткові робочі руки, ноги, розум.

На Львівщині порівняно з іншими областями України запроваджується дуже багато новацій у нашій галузі. Так, розширяється мережа спеціалізованих центрів при головному управлінні. Крім львівського обласного центру соціальних служб для молоді, нині функціонують обласний молодіжний центр праці, центр роботи з науковою молоддю, єднання європейської молоді „За спільне майбутнє“ тощо. Цього року ще плануємо створити молодіжний центр патріотичного виховання молоді, центр оздоровлення, відпочинку та молодіжного туризму, реґіональний інформаційно-ресурсний центр, соціальну службу „Реґіональний гендерний центр“. Також хочемо завершити формування мережі центрів соціальних служб для молоді, зокрема створення Львівського осередку. Загалом нині в області функціонують шість міських та 20 районних ЦССМ.

— Зараз багато говорять про перспективу створення прийомних родин на противагу інтернатам. Як нині реалізується ця програма на Львівщині?

— Наразі фокстерних сімей у нас ще немає. Натомість це набагато простіша, зручніша і вигідніша форма виховання, ніж інші. Коли, скажімо, ви бажаєте усиновити маля, то після оформлення всіх необхідних документів, воно просто стає вашим офіційно. А фокстерні чи то прийомні батьки дитині не дають прізвище, а просто беруть дитину на виховання. Їм ще за це держава платить гроші — приблизно по 250 гривень щомісячно. У місцях, де практикується така форма „усиновлення“, люди беруть дитя назовсім, але оформляють документи, як на прийомне, аби мати додаткове джерело заробітку.

Минулого року ми створили перший в державі центр підтримки сім`ї. У його відомстві — організація прийомних родин, будинків сімейного типу, навчання людей, які хочуть усиновити або взяти на виховання дитину. Вже закладені кошти в місцевий бюджет Львова та Жовкви на утримання таких сімей. Ми однозначно налаштовані створювати систему альтернативної державній (інтернатам) опіки над дітьми. Як тільки міська влада надасть нам приміщення для центру, ми зробимо широку соціальну рекламу: куди можуть звертатися потенційні фокстерні батьки, які процедури їм треба буде пройти.

— Прийомні батьки беруть на виховання дітей до часу їхнього повноліття?

— Зараз ситуація така, що прийомного малюка справді можна брати на виховання до 18 років. Але невдовзі, я переконаний, буде розглядатися і можливість домовитися про коротший період. Наприклад, за кордоном таке практикується: дитину можна взяти на виховання хоч на 1 годину. Скажімо, померла мати, маля віддали на годину прийомній жінці, аби перечекати, поки знайдеться інша фокстерна сім`я. Думаю, навіть якщо дитину беруть у родину на день, місяць, рік, назавжди, неважливо, все ж, це однозначно краще, ніж перебувати їй в інтернаті.

Але має бути певний механізм. Психологи та соцпрацівники повинні прискіпливо перевірити: чи може та чи інша родина приймати дитину. Остаточно вирішуватимуть після їхніх рекомендацій місцеві ради (вони ж мали б призначати і терміни утримання дитини). Але потім соціальні служби не залишатимуть таких родин — мусять постійно їх навідувати, пильнувати, допомагати, якщо виникне якась проблема, наприклад, комунального характеру. Але так чи інакше таку родину не залишать напризволяще, вона матиме постійний соціальний супровід.

— Одним із напрямів, якими займатиметься ваше відомство, є насильство у сім`ї…

— Згідно з правилами, потерпілі від насильства (фізичного або психологічного) в родині мають звертатися або в наше управління, або до дільничного міліціонера. Їм упродовж трьох днів мають надати допомогу, з`ясувати ситуацію. Але люди ще не звикли виносити такі проблеми з хати. Торік до управління звернулася лише одна особа — за скеруванням до притулку в іншій області. До речі, люди помилково вважають, що від насильства в сім`ї страждають лише жінки. Чоловік б`є жінку систематично довго і нудно, ставить синці, а жінка — принципово — один раз, але ножем. Зараз багато жінок сидять за ґратами власне з цей злочин.

Але ми не є каральним мечем, у нашій компетенції — координація, організація соцсупроводу, тренінгових програм, спецпритулків. Так зараз спільно з Церквою працюємо над створення притулку для жертв насильства в сім`ї. Як на мене, це дуже зручно і правильно. Адже Церква — центр милосердя. Ще плануємо відкрити кризовий стаціонар і притулок для тих, хто постраждав від торгівлі людьми. Бо наприклад, жінка втекла від сутенера, зрозуміло, вдома її знайдуть. Ще добре, якщо вона з міста (там легше заховатися серед мільйонного населення), а якщо із села? Крім того, у притулку з ними працюватимуть медики, психологи тощо.

Взагалі, у світі широко розгалужена система кризових закладів, де люди можуть перечекати якийсь час, поки відповідні органи вирішать їхнє питання або поки воно вляжеться. Зараз і в Україні створюється все більше притулків. І це добре. Бо людина не йде з проблемою до сусідки, коли щось трапилося, а звертається до спеціалістів, які допоможуть зрозуміти і вирішити складну ситуацію.

Розмовляла Катерина ЗЕЛЬМАН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...