Не завжди Кучмі Масляна - „Ратуша“, 24-25 лютого

|

Акцію протесту опозиції “Трибунал над Кучмою” у Києві було заплановано на 25 лютого 2001 р. на Хрещатику. І щоб якось накапостити організаторам та учасникам цієї акції, влада цього ж дня в цьому ж місці запланувала потішити киян та гостей столиці вперше (!) святом Масляної. Виглядало на те, що недільний день у Києві мав бути вельми атракційним.

Ще на вокзалі у Львові я зустрів гурт львівських студентів, що їхали до Києва для участі в акції. Це порадувало. Як виявилося пізніше, це вперше зі Львова до Києва вирушив такий потужний студентський десант.

Столиця зустріла гарною — прохолодною, але сонячною погодою. З вокзалу попрямував на Хрещатик. Те, що місто готувалося до Масляної, впадало в око. На Львівській площі побачив невелику сцену для виступу артистів. Тут же, поруч, стояли два легковики з міліцією, частина якої була в цивільному одязі і яка, як я зрозумів, чекала на львів’ян, котрі мали тут пізніше збиратися. Вже на майдані Незалежності випадково зустрів свого давнього приятеля, львів’янина, журналіста Святослава Павлюка, який тепер проживає у Києві і який запропонував мені спільно з ним побувати в деяких місцях.

Обнесений з усіх боків дерев’яним парканом зеленого кольору від зазіхання антикучмістів, майдан контрастував зі святково налаштованим Хрещатиком, на якому разом із наметами опозиції мирно розташувалося безліч торгових яток та наметів. Народ пив пиво (і не тільки), споживав гамбургери та хот-доги, дивився виступи артистів, одягнутих (бо зимно) в пальто та кожухи, слухав музику, читав антикучмівські листівки та гасла. Одне слово, опозиція і кияни мирно співіснували. Перші готувалися до головної атракції Масляної “Трибунал над Кучмою”, другі чекали, щоб це дійство побачити. І тут мені спало на думку: чи часом це не людина від опозиції, що працює в тилу у кучмістів, так оригінально, під видом проведення свята Масляної, зібрала на акцію стільки киян. Так що, мабуть, не тільки в охороні пана Кучми є порядні майори…

З Хрещатика ми заїхали в офіс однієї організації, де зустріли співкоординатора акції “Україна без Кучми” Володимира Чемериса. Там знаходилися ще кілька людей. Згодом зайшов народний депутат Тарас Стецьків. Усі розмови так чи інакше точилися навколо майбутньої акції. Виникла проблема — потрібно було терміново в одному місці отримати листівки та агітки, що стосувалися проведення “трибуналу”, та передати їх розповсюджувачам. За цю роботу взялася пані Ольга. Ми сіли в авто і поїхали вулицями міста. Біля універмагу “Україна” зупинилися біля молодої людини, яка сказала, де на нас чекають із листівками. Через кілька хвилин у вказаному місці ми забрали листівки і повезли їх на Львівську площу, де на нас уже чекали не тільки розповсюджувачі. Роздавши невелику кількість листівок, пані Ольга кудись пішла, залишивши мене в машині. Я вже встиг помітити, що повз автомобіль перейшовся кілька разів один і той же міліціонер, ніби ненароком вглядаючись всередину авто . Це ж треба, майнуло в голові: на десятому році Незалежності України, я, котрий немало доклався до цього, не раз долаючи міліцейські пікети, я, котрий усім серцем — за свою Батьківщину, ніби знову опинився в минулому. Ще підійшли кілька молодих людей, яким я передав листівки. Про всяк випадок, вирішив заблокувати зісередини всі двері. І недарма. Десь близько половини другої біля автомобіля опинилися четверо міліціонерів. Один постукав у шибку і попросив пред’явити документи. Коли я спитав: “А на якій підставі ?”, мені відповіли: “Перевірка документів”. Поки, як водиться в таких випадках, йшла змістовна бесіда із представниками правопорядку, підійшла пані Ольга, у якої, як виявилося, чоловік — американець і має дипломатичний паспорт. Це трохи зупинило міліціонерів, але вони наполягали показати їм листівки (ось воно в чому річ). Підійшло ще кілька наших. Та й до того ж — львів’ян. Серед них і Сашко Кривенко. Сашко відразу ж включився в дискусію з міліціонерами. Побачивши мене в машині, кинув своє “Як справи, старий?”. Врешті-решт, ми з міліціонерами мирно обмінялись паспортними даними та подарували їм кілька листівок. Я вирішив взяти у правоохоронців інтерв’ю (у мене було посвідчення газети “Патріот України”), але вони категорично відмовились. Ще більше диктофона міліціонерів налякала відеокамера. Що поробиш, “сором’язлива” ця публіка — наші правоохоронці.

І знову Хрещатик. Народу побільшало. Пригріває сонечко. Біля наметів багато людей. Серед перехожих бачу колоритну групу: Дмитра Корчинського та Едуарда Гурвіца. Разом із ще кількома супутниками вони зупинились далеко від місця проведення трибуналу і про щось розмовляють. Корчинського та організацію “Щит Батьківщини”, якою він керує, за провокаційні дії виключено з учасників акції “Україна без Кучми”.

Біля наметів підходжу до однієї миловидної жіночки, яка частувала жителів наметового містечка чаєм та картоплею з часничком (як вона потім мені сказала), і прошу її висловити думку стосовно учасників акції “Україна без Кучми”. “Мені хочеться, щоб правда була на нашій землі, я хочу допомагати цим людям у наметах. Я люблю їх усіх”, — трохи ніяковіючи, відповіла пані Тетяна, яка вже не один раз приїздить сюди аж з Василькова, що під Києвом. Узагалі, біля наметів дуже багато добрих і цікавих людей — як серед тих, хто бере активну участь в акції, так і серед тих, хто їм співчуває і підтримує. І як би не старались різні Долганови та Лапікури представити цих людей “бомжуючим елементом”, улесливо прислужуючи нинішньому злочинному режимові, радше, самі вони і є тими новітніми політичними бомжами у Кучми та його олігархічного оточення.

Близько четвертої дня підійшла колона, в якій було багато студентської молоді. Впізнаю багатьох студентів-львів’ян, яких бачив ще на вокзалі у Львові. Перед трибуналом відбувається невеликий мітинг та концерт. Цьому трохи заважає музика з гучномовців. Знаходиться якийсь відчайдух, що залазить на стовп і відключає найближчий до мітингувальників гучномовець. Присутні вітають його дії оплесками.

О 18.00 починається трибунал, взяти участь в якому прийшли близько 15 тисяч осіб. Журналісти місце дійства оточили суцільною стіною. Хтось із них зазначив, що на інавгурації Президента їх було менше. І це не дивно — адже Кучма тепер такий відомий… В театралізованому дійстві брали участь усі необхідні діючі особи: суддя, прокурор, адвокат та сам звинувачений. Правда, замість запрошених для захисту Кучми адвокатів Суркіса, Медведчука, Волкова, Плюща та Лапікури, було призначено громадського захисника, а замість Кучми перед народом постало опудало, яке його символізувало. Після півторагодинного судового засідання громадянинові Леоніду Кучмі було винесено вирок — провести психіатричну експертизу та процедуру імпічменту. Після оголошення вироку опудало взяли під варту шляхом ув’язнення його в дерев’яну клітку. І слушно. Бо коли клітка з опудалом перемістилася в народ, не одні з тих, мабуть, 16 мільйонів, котрих колись оманою змусили проголосувати за Кучму, хоч на опудалі зігнали свою злість. У подальшому учасники акції віднесли клітку з опудалом до приміщення Верховного Суду України, після чого розійшлися далі святкувати Масляну.

Перша Масляна у Києві пройшла цікаво і навіть вдало — народ розпрощався з опудалом, що уособлювало ненависний режим Кучми. Ех! Швидше б дочекатись другої Масляної — зі ще ліпшими результатами…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...