Юрій Сагач: “Львівським лікарям треба подякувати” - „Ратуша“, 24-25 лютого

|

Практично всі ми є їхніми пацієнтами. Кожен шукає у них розради та порятунку. Нарікаємо, скаржимось на лікарів, але все одно звертаємось до них. І вони по змозі, допомагають. Із запитанням, як живеться нині львівській медицині, ми звернулися до начальника управління охорони здоров’я Львівської міської ради Юрія Сагача.

— Юрію Анатолійовичу, який обсяг видатків на охорону здоров’я у місті?

— Останніми роками фінансування львівської медицини значно поліпшилось. Якщо, скажімо, 2001 року ми отримали п’ятдесят один мільйон гривень, 2003 року — шістдесят шість, то цьогоріч на медицину виділено вісімдесят один мільйон гривень. Звичайно, такі кошти дадуть нам змогу значно поліпшити стан львівської медицини. Однак ви врахуйте той фактор, що вісімдесят відсотків нашого бюджету йде на заробітну плату працівникам лікарень. Цього року, фактично, на двадцять-тридцять відсотків збільшено фінансування на медикаменти, на харчування пацієнтів. Думаю, це буде відчутно всім, хто звернеться до міських лікарень.

У лікарню швидкої допомоги, що на вулиці Топольній, коштів на медичні препарати надійшло вдвічі більше, ніж минулого року. На шістдесят-сімдесят відсотків збільшено фінансування цієї лікарні. Це було вкрай потрібно, адже це заклад, який “приймає” хворих із цілого міста. Тому йому потрібна відповідна кількість медикаментів і, загалом, — підвищення рівня обслуговування. 2003 року вдалося закупити тринадцять спеціальних автомашин для закладів охорони здоров’я, в тому числі — десять авто невідкладної медичної допомоги, реанімобіль. Позитивним моментом торік став той факт, що нам додатково було виділено сто тисяч гривень на щеплення працівників швидкої допомоги проти грипу. І от, коли була епідемія грипу, вони могли спокійно працювати, контактувати з хворими на грип та лікувати їх. Позитиву нашій роботі додає ще й той факт, що вдалося відремонтувати та привести до ладу низку медичних закладів.

— Чи надходить нова лікувально-діагностична апаратура у львівські лікарні?

— Якщо ми 2002 року отримали на придбання апаратури вісімсот тисяч гривень, то 2003-го — орієнтовно чотири з половиною мільйони гривень. Це навіть більше, ніж у п’ять разів. Хотілося би зазначити, що в цьому є заслуга як наша, так і міського голови, який розуміє, що медицина повинна бути на належному рівні. Він посприяв тому, аби кошти все-таки нам виділили. Впродовж минулого року, додатково на розвиток львівської медицини, нам виділили ще три мільйони гривень. Завдяки їм було закуплено необхідне додаткове обладнання для лікарень та двадцять комп’ютерів для бухгалтерських служб лікувальних закладів.

Попередньо заплановано купити для Львова мамограф, який нам теж конче потрібний. На це піде орієнтовно до півмільйона гривень. Електроскопічно-діагностичне обладнання для гінекології також забере з бюджету до половини мільйона. Плануємо також закупити нові автомобілі для лікарні швидкої допомоги. Парк машин швидкої допомоги постійно потребує оновлення. Якщо у 2002 році на лінію виїжджало 30 — 33 машини, то цього року працює вже 43 — 45 авто.

— Скільки з “медичного” бюджету припадає на фінансування одного мешканця Львова?

— Якщо попередніми роками Львів завжди “пас задніх” серед інших регіонів держави у цьому сенсі, то наразі ситуація виправилась. У 2003-му на одного мешканця міста припадало до дев’яноста гривень. Маю на увазі кошти, виділені на цілий рік для одного пацієнта. Звичайно, порівняно з іншими державами, де на одного пацієнта виділяється по сто двадцять доларів, цього замало. Однак певні позитивні зрушення є. Середній показник по Україні — вісімдесят дві гривні. Це означає, що Львову вдалося вийти за середній показник. Тепер ми на тлі цілої держави виглядаємо доволі-таки непогано.

— Міністерство охорони здоров’я рекомендує сучасній медицині робити ставку на так звану сімейну медицину. Як просуваються з цим справи у Львові?

— Наше місто в цій галузі є піонером. Цього року можна святкувати десятиріччя відтоді, як ми започаткували сімейну медицину. Наразі у місті працює 146 сімейних лікарів та 163 медичні сестри. Хотілося би наголосити на тому, що сімдесят три відсотки медиків такого профілю — фахівці вищої та першої категорій. Крок за кроком ми йдемо до досконалої моделі сімейної медицини. На мій погляд, це позитивне явище, адже лікарі мають постійний доступ у сім’ї, вони швидше реагують на ті проблеми, які з’являються в родинах. Сподіватимемось, що сімейна медицина, яку було започатковано на львівських теренах, матиме належну підтримку в державі й надалі розвиватиметься. Однак є два моменти, які гальмують цей процес. Перше — це кадрова підготовка чи перепідготовка лікарів сімейного типу. Друге — фінансові проблеми, через які важко відкрити нові дільниці, нові амбулаторії і, відповідно, забезпечити їх необхідним оснащенням. На це потрібно додаткове фінансування. Наразі у місті є шість амбулаторій та дев’ять відділень, де працюють якраз сімейні лікарі. Звичайно, бажано, аби ці цифри зростали.

— Яка ситуація зі смертністю у Львові?

— На превеликий жаль, спостерігаємо зростання смертності серед працездатного населення міста. Перше місце у структурі смертності залишається за захворюваннями органів кровообігу, не на останньому місці — онкозахворювання. Однак є і втішна інформація — за минулий рік зросла кількість новонароджених львів’ян.

— Юрію Анатолійовичу, як ви ставитися до пропозиції заступника міністра охорони здоров’я Володимира Білого створити єдину вертикаль медичних закладів у місті. І, відповідно, не робити різниці між сільськими та міськими пацієнтами?

— Позиція Міністерства мені зрозуміла. Однак у цьому питанні є багато суперечностей, тому виконати побажання заступника міністра буде важко. Ви самі знаєте, що місто працює в умовах місцевого самоврядування, область працює за трохи іншою схемою. Насамперед, говоритиму відверто, нас розділяє бюджет. У Бюджетному кодексі зазначено, що фінансування з різних бюджетів є забороненим. Це перший момент, чітко побудований на законодавчому рівні. Правильно говорив пан Білий: не повинно бути різниці між сільським та міським пацієнтом. Якщо на законодавчому рівні скасують цей розподіл, це буде дуже добре. Гадаю, ніхто з працівників медицини не матиме нічого проти. Пацієнтові не розходиться на тому, у яку лікарню звертатися, аби лиш отримати медичну допомогу на найвищому рівні. Але, з іншого боку, заступник міністра досконало не ознайомлений зі специфікою нашого міста. Ми маємо окремі райони. Є первинна медико-санітарна допомога, є кваліфікована та спеціалізована медична допомога. І, до прикладу, якщо ви є в Залізничному районі, вам нема потреби їхати в обласну лікарню. В елементарних проблемах надає допомогу, власне, ця первинна ланка. Це зручно. Є ще й такий момент, що як перед міським, так і перед обласним управліннями охорони здоров’я часто стоять різні завдання. Тому створити єдину вертикаль медичних закладів буде не так просто, як може видатися на перший погляд.

— Які конкретні завдання стоять перед львівською медициною цього року?

— Передусім — це придбання комп’ютерного томографа для лікарні швидкої допомоги, добудова Центру новонароджених та його обладнання в дитячій міській клінічній лікарні. Ще одне завдання — це створення додаткової підстанції швидкої допомоги в мікрорайоні Рясне-1 та відкриття нових центрів “Ревматології”, “Здоров’я жінки”. Знову ж таки, приділятиметься велика увага розширенню мережі “сімейної” медицини — збільшення кількості дільниць та амбулаторій, де працюють сімейні лікарі. Також плануємо взятися за вивчення питання про розмежування амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги. Цьогоріч необхідно провести реструктуризацію ліжкової мережі, аби раціональніше використовувати ліжковий фонд.

У середу матимемо підсумкову нараду, темою якої буде охорона здоров’я у місті. Ми спробуємо проаналізувати наші справи на нинішній день. Якщо аналізувати роботу медичних закладів Львова за минулий рік, можу сказати, що ми працюємо зі стабільними показниками, є багато позитивних зрушень. Вважаю, цього року ми попрацювали непогано. Звичайно, є й недоліки, які треба викорінювати. Тим лікарям, які працюють сьогодні, виконують свої обов’язки у не зовсім комфортних умовах, отримуючи заробітну плату, яка не відповідає потребам, треба віддати належне. І, мабуть, треба з розумінням ставитися до їхньої роботи. Як би ми на них не скаржились, медики виконують свої обов’язки сумлінно. Ті показники, які є, направду заслужені. Тому за роботу лікарів треба їм тільки дякувати.

Наталка ПОНУРКЕВИЧ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...