Липовий десант в Ірак - „Молода Галичина“, 19 лютого

Недавно з Іраку повернувся перший контингент військовослужбовців, які виконували там свою миротворчу місію. А тим часом у Львові доходить до завершення розслідування скандальної кримінальної справи, порушеної проти старшого офіцера Збройних сил України, котрий за хабар обіцяв довірливим громадянам забрати їх із собою для проходження військової служби у східній державі.

Підполковник однієї із військових частин Львівського гарнізону почав шукати „кандидатів“ по селах області ще задовго до того, як Верховна Рада ухвалила рішення відправити до Іраку військовий підрозділ. І хоча місія їхати в охоплену воєнними діями країну була ризикованою, охочі за добру плату знаходились легко. Важко сказати, скільки загалом клюнуло добровольців на пропозиції військовослужбовця, наразі слідство виявило чотирьох потерпілих.

А почалося все з поїздки підполковника І. разом зі своїм родичем до його знайомих у село Корчівка, що на Жидачівщині, на початку червня 2003 року. Приїхав туди підполковник, як і належить, у військовій формі, при погонах. І з порога заявив, що їде до Іраку начальником одного з військових підрозділів, а тому набирає молодих, енергійних, заповзятих осіб для проходження там військової служби за контрактом. Мовляв, зарплати не співмірні з українськими – до $500-700 на місяць. Гроші на сьогодні нечувані для села.

Проте сам господар хати байдуже сприйняв пропозицію. Але розмову почув сусід, котрий усе дослівно переказав своєму синові Андрію С. Молодому батькові сімейства, який понад рік марно шукав роботу, почуте здалося небесним дарунком. Тим паче йому, учасникові бойових дій у колишній Югославії, не звикати до небезпеки. І хоч дружина була проти такої поїздки, молодий чоловік зустрівся із підполковником. Той пояснив, що час підганяє, охочих багато, тому документи слід оформити швидко, не зволікаючи. І запропонував – для прискорення оформлення паперів – узяти на себе всі бюрократичні процедури. Від хлопця вимагалися військовий квиток, паспорт, фотографії і… $500 на „полагодження формальностей“. У такому разі поїздку підполковник одразу гарантував. На шахрая, котрих молодий чоловік звик бачити по телевізору, старший офіцер не був схожим. Тим паче, одразу дав номери мобільного і домашнього телефонів. Окрім Андрія, на таких же умовах зголосилося їхати ще троє – односельчанин, хлопець із сусіднього села та ще один знайомий із Ходорова.

Кандидати передали гроші, документи, очікуючи виклику. Щоправда, час чекання був насичений. Майбутній шеф-підполковник викликав їх до Львова, до себе на роботу, де вони проходили медкомісію, заповнювали різні бланки, анкети. Переконалися, що чоловік справді служить у військовій частині, там його прекрасно знають і підлеглі, і старші за званням, прізвище і ім’я теж не вигадані. Одне слово, повірили у відрядження до Іраку стовідсотково, поступово вже пакували речі і чекали на кінцеву команду.

Але через півтора місяця раптом побачили по телевізору репортаж про відправку до Іраку військового контингенту. Єдиного! А їх же ніхто про цей від’їзд не повідомляв! „Рекрути“ кинулися до телефонів. Та марно накручували номери домашнього й мобільного „благодійника“ – він наче щез.

Лише через півмісяця, коли телевізійники вже розповідали про те, як наші вояки розквартирувалися на новому місці служби, підполковник нарешті сам озвався. Спантеличено пояснив, що йому не вдалося записати хлопців у контингент миротворців, бо його, мовляв, самого підвели.

І набив „стрілку“, на якій пообіцяв повернути гроші. Та після цього ще з місяць годував „рекрутів“ обіцянками, допоки, переконавшись, що їх банально водять за ніс, хлопці не написали заяви у військову прокуратуру Львівського гарнізону. На підставі цього було порушено кримінальну справу за шахрайство, що завдало потерпілим значної шкоди. Уже з перших же кроків слідства з’ясувалося, що старший офіцер від початку планував аферу, оскільки один із „кандидатів“ на поїздку до Іраку мав судимість і однозначно не зміг би пройти комісію.

А підполковник, тим часом, перевівся на нове місце служби на Закарпаття – у Мукачеве. І на настирливі вимоги слідчих зустрітися із ним – намагався контактів уникнути. Аж поки його не відкомандирували назад, до Львова. І хоч за підозру в такому тяжкому злочині під час попереднього слідства, як правило, беруть під варту, у цьому випадку зі старшого офіцера взяли лише підписку про невиїзд.

Документи потерпілих він повернув поштою. Щоправда, без грошей. А те, що взяв із кожного по $500, хлопці запевняють. Причому передавали суми переважно при свідках, і ті не тільки підтверджують це, а й опізнали підозрюваного при слідчому експерименті. Натомість підполковник своєї вини не визнає і заявляє, що його обмовляють.

Військовий прокурор Львівського гарнізону полковник Володимир Куцак підтвердив, що слідство в цій кримінальній справі вийшло на завершальну стадію. Принагідно ми попросили Володимира Петровича порадити читачам, як виявити шахраїв із перших же кроків і не втрапити в аналогічну халепу.

– Набирати вояків для проходження служби в інших країнах – це виключно прерогатива військових комісаріатів, – сказав прокурор. – Тільки вони організовують набір серед цивільних осіб – військовослужбовців запасу. Їм доводять рознарядку на певну кількість людей визначених військових спеціальностей. Як тільки хтось з офіцерів починає просити гроші на „полагодження формальностей“, це вже тривожний сигнал. І ліпше тоді звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою, щоб затримати підозрюваного у вимаганні хабара „на гарячому“. Це і слідству полегшить роботу, і командуванню Збройних сил дозволить вчасно виявити у своїх лавах негідних офіцерського звання осіб.

Валерій САГАЙДАК