Хто сказав “кіна не буде...”? - „Ратуша“, 19 лютого

|

Аналізуючи ситуацію, що склалася останнім часом навколо львівських кінотеатрів, розумієш, що оптимізмом тут і не пахне. Хоча мода на походи в кіно повільно повертається, пересічному глядачеві доведеться поки що задовольнятися переглядом кінострічок із телеекранів. Приватні кінотеатри у місті “ростуть”, як гриби після дощу, однак ціни на квитки у них створюють серйозну прогалину в бюджеті більшості громадян. Квиток до Кінопалацу коштує від вісімнадцяти до тридцяти гривень, тож, зрозуміло, ходять туди аж ніяк не всі. Будинки кіно, що перебувають на міському балансі, вже десять років не отримували жодних грошових дотацій, тому й потроху занепадають.

У кіно ходять, аби… помолитися

Мимоволі згадуються далекі радянські часи, коли на території Львова працювало 28 кінотеатрів. Функціонували вони без збою, та й коштував перегляд фільму копійки. Сьогодні ж у місті 15 кінотеатрів, причому всі вони (не враховуючи приватних) не приносять жодного прибутку, тобто є збитковими. Шість з п’ятнадцяти більш-менш зберегли процес кінопоказу. Хоча, треба віддати належне, викручуються, як можуть: там цілком або частково припинено роботу за основним профілем. У кінозакладах відкривають дискотеки, зали гральних автоматів, всілякі кнайпи. Більше того, як дізнався кореспондент “Ратуші”, потроху наші кінотеатри перетворюються на обрядові зали. Усілякого ґатунку релігійні течії, оформивши суборенду, проводять тут свої зібрання. Зазвичай, скласти пошану своєму Богові “у кіно” приходять свідки Єгови, протестантські пастви. Їх можна зрозуміти — якщо православні чи католики мають свої Храми Господні, то свідки постійно стикаються з проблемою відсутності приміщення. От і збираються у кінозалах. Нерідко, як вже згадувалось, у кінозалах проводять”підпільні” дискотеки, і міська влада навіть про них не здогадується.

Час збирати каміння

Усе це мало колись закінчитись. Цілком ймовірно, що найближчими роками львівській владі таки вдасться навести лад у кіномережі та відновити її уже в статусі конкурентоспроможної і самоокупної. Саме для цього управління культури міськвиконкому розробило Програму функціонування кінотеатрів Львова. Нагадаємо, що, згідно з цим документом, щонайменше вісім кінотеатрів буде закрито, а їх директорів звільнено — як таких, що не відповідають займаній посаді. Оскільки більшість львівських кінотеатрів на сьогодні є державними комунальними підприємствами, питання зміни їхнього статусу розглядатиме сесія міськради.

Позиція директорів та колективів, що займаються кінопрокатом, доволі таки простраційна. З одного боку, більшість із них розуміє, що політика чиновників містить у собі здоровий глузд, з другого ж, не хочеться втрачати те, що набуто. Зауважте: у Львові є кінотеатри, які перебувають на обласному балансі. До них, зокрема, належить і “Львів”.

І сауна замість кіно

Як розповів кореспондентові “Ратуші” Михайло Вовчко, директор закладу, кінотеатр “Львів” також під загрозою виселення. Взагалі-то йому пророкують статус базового кінотеатру Львівщини, однак справа затягується. Тим часом, пан Вовчко розповів, що на територію його установи зазіхає акціонерне товариство футбольного клубу “Карпати”. Мовляв, там планують створити реабілітаційний центр зі саунами та масажними кабінетами. “В офіційному підтвердженні цієї інформації мені відмовляють. Дивуються, звідки я її отримав. Я ж не прошу ні в кого грошей, ми самі даємо собі раду. Приміщення експлуатується за призначенням. Поточні ремонти робимо власними силами, комунальні послуги сплачуємо вчасно. Звичайно, у “Львова” нема сімдесяти тисяч доларів на нове технічне обладнання, але поки що викручуємось, як можемо. Та й ціни у нас порівняно невисокі — від 5 до 10 гривень”, — коментує пан Вовчко.

Кіно тут більше не “проживає”

Кореспондентові “Ратуші” так і не вдалося поспілкуватися з директором кінотеатру “Дзвін”. На телефонні дзвінки відповідала літня жінка, і всі розмови з нею зводились до лаконічного “Не знаю, тут давно нікого нема. Не знаю, як звати директора. Більше не дзвоніть…”. Дивно, адже у цьому кінозалі ще тривають кіносеанси.

Така ж, якщо не гірша, ситуація, і з кількома іншими керівниками кінотеатрів. Їх або ніколи нема на місці, або ж взагалі відсутній робочий телефон.

“Зловити рибку, не продавши вудку”

Громадська організація спілки кінопрацівників Львівщини має власний погляд на збереження та відновлення кінопрокату в регіоні. Григорій Чопик, голова ГО, налаштований доволі-таки агресивно проти запланованих владою реформ: “Якщо у Львові залишити два — три кінотеатри, то можна взагалі не говорити про відродження та популяризацію кіно серед львів’ян. Я не маю нічого проти і навіть готовий віддати належне голові Сихівської районної адміністрації за відновлення діяльності кінотеатру “Сокіл”. Відчуваються певні зрушення у розвитку приватної мережі кінопалаців. Однак що робити тим кінотеатрам, яких зараз хочуть пустити з молотка? Не можна підходити до цього питання як до суто майнового. Найлегше розпродати приміщення, віддати їх в оренду”.

Як бачимо, пана Чопика надзвичайно хвилює позиція влади щодо розвитку кінематографічного сектору. “Чиновники думають не “як зловити рибку, а як продати вудку”. І то чим дорожче. Розумію, ці гроші підуть до міського бюджету. Я за те, аби виплатили зарплату вчителям. Однак не розумію, для чого продавати той же “Дзвін”, якщо там нормально “крутили кіно”? Кінотеатр імені Богдана Хмельницького також загнали в глухий кут — платою за оренду. Вже не говорю про “Зірку”. Я наголошую на тому, що влада дуже помиляється, коли так чинить із кінотеатрами”, — розмірковує Григорій Чопик. Болючим “місцем” кінопрацівників залишається кількість нічних розважальних закладів у місті. Пан Чопик вважає це проблемою не тільки Львова, а й цілої України: “Такого нема у жодній державі. Я нічого не маю проти нічних клубів, однак вони не повинні з’являтися на місці колишніх кінотеатрів. Є культура, а є розваги. Треба розрізняти ці речі, бо інакше ми залишимося ні з чим. Можна продати всі кінотеатри, але коли ми зможемо створити на їх місці нові? Наша влада повинна мислити не тільки економічно вигідними категоріями”. Принагідно голова громадської організації кінопрацівників Львівщини повідомив про конференцію, проведення якої планується найближчим часом. На цьому заході працівники кіно вирішуватимуть свої нагальні питання та шукатимуть вихід із ситуації. Підозрюємо, що на ньому ж і шукатимуть шляхи налагодження спільної мови з львівською владою.

Погляд депутата

Володимир Рудницький, депутат постійної комісії Львівської міської ради з питань культури та дозвілля повідомив, що більшість львівських кінотеатрів перебувають у дуже поганому матеріально-технічному стані. Обладнання настільки старе, та ще й знищене, що про повноцінний кінопрокат не може бути й мови. Це вже не кінотеатри, а просто приміщення. Другий, не менш важливий момент — відвідування їх глядачами настільки мізерне, що про самоокупність не варто навіть говорити, не те, що про прибутки для міста. Багато кінотеатрів почали передавати свої приміщення у суборенду. “Однак якщо вони самі орендують приміщення, передавати його у ще одну оренду є незаконним. Коли Управління культури почало аналізувати цю ситуацію, багатьох директорів кінотеатрів це не влаштовувало. Але вони не розуміють, що якщо десять років у львівських кінотеатрах коїлося хтозна що, то тепер це припиниться. Настав час наводити лад. Зрозумійте, мова йде не тільки про мережу кінопоказу. Мовиться ще й про самі приміщення, які перебувають у жахливому стані. Якщо їх негайно не перепрофілювати, вони просто заваляться. Кінотеатри “Сокіл”, імені Довженка та імені Миколайчука ми плануємо взяти у підпорядкування міста. Це три кінотеатри, які добре збереглися та відповідають усім вимогам. Ви знаєте, що кінотеатр Довженка став власністю Сихівської районної адміністрації. Вона знайшла інвестора, і тепер там повноцінно “крутять” кіно”, — розповів пан Рудницький. Він також повідомив про намір влади ліквідувати львівські державні підприємства (ДКП), які називають себе кінотеатрами. За його словами, така організаційна форма суперечить чинному законодавству. “Треба розрізняти підприємства, які є на державному балансі, а які на міському, тобто комунальному. Тобто ДКП змінить статус на ЛКП. Звичайно, що фінансування трьох вищеназваних кінотеатрів відбуватиметься за рахунок міського бюджету. Однак у місті є непристосовані кінотеатри — “Дзвін”, “Київ”, Богдана Хмельницького та багато інших. Ми вважаємо, що їх час приватизувати, віддати в господарські руки, аби принаймні зберегти самі приміщення. У нас у Львові є такі кінозали, які не мають звукоізоляції. І “прописані” вони у житлових будинках. Якщо там встановити сучасну апаратуру, що ж тоді скажуть мешканці квартир? На мій погляд, право на існування виправдовує мережа приватних кінотеатрів. Досвід того ж Кінопалацу показує, що приватний бізнес може зробити кінопрокат високорентабельним і цікавим для глядача”, — констатує депутат.

З ДКП на ЛКП або… на конкурс

Наразі йде запекла боротьба теперішніх колективів львівських псевдокінотеатрів із міською владою. Коли остання пропонує їм провести приватизацію, вони відмовляються, бо наразі не мають такої змоги. “Колектив кінотеатру “Львів” каже, що зможе викупити приміщення через кілька років, “Дзвін” просить продовжити їм довгострокову оренду. Але ж це їх не врятує, вирішення проблеми тільки затягнеться. Тому я вважаю, що ліквідація державних комунальних підприємств-кінотеатрів все одно відбудеться. Деякі приватизуються, деякі підуть “на конкурс”. І це не Львівська міська рада виступає ініціатором. Є закон, якого ми, хочемо чи не хочемо, мусимо дотримуватись”, — зазначив Володимир Рудницький.

Між муніціпальними кінотеатрами планується створення базового Центру українського кіномистецтва. Львівська міська рада виступає за підтримку українського кінематографу, адже ті кінотеатри, які демонструватимуть більше 70 відсотків українських фільмів, отримають її підтримку. Таку ж підтримку обіцяно національним кіновиробникам, прокатникам, організаторам кінофестивалів. Остаточне рішення повинне бути затверджене на сесії Львівської міської ради. На ній же вирішуватиметься і доля кінотеатрів ім. Богдана Хмельницького, “Стрільця”, “Касандри”, “Зірки” та “Дзвону”.

Як бачимо, долю львівських кінотеатрів вже практично вирішено. Кіно у Львові буде. Щоправда, можливо, поменшає залів, де його показуватимуть. Однак це не означає, що від цього втратить глядач. Та він і так не дуже цим переймається, судячи з того, як часто ходить в кіно.

Наталка ПОНУРКЕВИЧ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...