Віктор Пинзеник: “Голосували не за бюджет, а за кілограм паперу” - „Львівська газета“, 19 лютого

|

Однією з ключових тез, яку сповідує нині народний депутат Віктор Пинзеник, є те, що зміна системи влади має відбуватися зі зміною самої влади: “Якщо ми сьогодні, нічого не змінюючи загалом, центр повноважень передаємо “з однієї вулиці на іншу”, то, зрозуміло, що таким чином не зміниться нічого”. Це стосується і політики, і економіки, оскільки ці речі нерозривно пов’язані. Саме про економіку, її складові, бюджет України та позицію влади й опозиції – в розмові з Віктором Пинзеником.

– Напередодні прийняття бюджету ви оприлюднили кілька досить-таки різких заяв про ті норми, які було закладено в бюджеті. Якою нині є ваша оцінка?

– Я стверджую, що уряд “заховав” у бюджеті суму, яку я оцінюю в 7 млрд. грн. На цьому тлі заяви уряду про підняття або введення нової мінімальної зарплати виглядають радше, як популізм… Складається парадоксальна ситуація, коли економіка зростає, а бюджет зменшується.

Зведений бюджет минулого року становив 75 млрд. грн., цього року він збільшився до 78 мільярдів. Але для того, щоб цьогорічний бюджет зрівняти з минулорічним, враховуючи корекцію на нинішні ціни, він би мав становити 80 млрд. грн.

Коли приймали бюджет 2003 року, я сказав, що в ньому приховано близько 5 млрд. грн. І ми вирішили тоді подати ініціативу підвищити зарплату вчителям і лікарям на 70%. Що говорив уряд? Що немає можливості. На той момент у проекті бюджету уряду закладали 47 млрд. грн. А кінцева цифра виконання того бюджету – 55 млрд., тобто різниця – 8 млрд. грн.! І вони не пішли на соціальні цілі.

– Зараз є проект закону, авторами якого є Ющенко та Пинзеник, який передбачає введення з 1 березня кількох принципових речей. А саме — мінімальної зарплати в 240 грн., розширення діапазону тарифних цін. Окрім того, уповні має набути чинності Закон “Про освіту”. За моїми підрахунками, це потребує 4,7 млрд. грн., тобто менше, ніж різниця, яка нині захована в бюджеті. Бюджет приймали так, як і зміни до Конституції – без ознайомлення. Голосували не за бюджет, а за кілограм паперу. Депутати не бачили, за що голосують. І, незважаючи на протест опозиції, бюджет прийняли. І суспільство зіштовхнулося з прекрасними сюрпризами. Придумано податки, здається, навіть на повітря: доброчинну допомогу, податок на амортизацію; підвищено акциз на ліки, ПДВ на книги, запроваджено зростаючий ПДВ на продаж квартир, право власності на землю, приватизацію землі, ПДВ на плату в гуртожитках.

Під громадським тиском прийнято зміни до бюджету, чимало з них можуть набути чинності, якщо їх підпише президент. Я можу сказати, про що йдеться – відновлюють дію закону про книговидавничу справу, скасовують ПДВ на україномовні газети, знижено увосьмеро акциз на ліки, скасовано податок на прибуток на благочинну діяльність, ПДВ на медичні послуги та ліки.

– Доводиться чути від влади, що реформи, які вона запроваджує, принесуть відчутну користь у майбутньому. Одночасно перепадає на горіхи й опозиції – мовляв, вона блокує прийняття важливих рішень…

– По-перше, це смішно виглядає, коли кажуть, що опозиція щось блокує, адже вони мають більшість. У чому проблема? Але нехай громадяни скажуть, що було проведено – пенсійну реформу чи знущання. Є ключові питання, які цікавили людей: по-перше, зарплата та пенсія повинні бути пов’язані. По-друге, у суспільстві не повинно бути поділу людей на негрів і білих, з точки зору пенсійного забезпечення всі мають бути однаковими. Пенсії мусять підвищити, бо економіка росте. Насправді визначальним чинником пенсійного забезпечення є не твоя зарплата, причому навіть зарплату уряд умудрився зменшити на 70 грн. Друге – не рухали “священних корів”. Для службовців, прирівняних до них нардепів, отримувати таку пенсію аморально – вони одержують 90% зарплати, а у стандартного пенсіонера – 1% за рік роботи. 90 років ніхто ж не може працювати! Через те в Україні пенсія – парадокс.

– В одному з інтерв’ю для нашої газети заступник міського голови Івано-Франківська з економічних питань Олег Синютка сказав, що в місті спостерігають тенденцію до глибшої тінізації економіки.Це суто регіональний прояв чи загальна картина для країни?

– Я ще забув нагадати про один сюрприз. Із 1 січня у Франківську половина платників єдиного податку зникли. І це також має значення для бюджету. До того податку, що існував і розщеплювався в пенсійний фонд, додали ще один – нарахування 32%. Тому платники єдиного податку закрилися або ведуть підпільну діяльність. У наступному законі 32% зберігають, але тільки на мінімальну зарплату. Як на мене, це вже свідчить, що дії уряду не ведуть до легалізації.

– Експерти говорять, що загальна сума повернення ПДВ перевищує загалом його надходження?

– Це неправильно. У чому проблема? ПДВ працює на внутрішнє споживання, податкова рахує тільки за балансом, тобто без імпорту, і тому виходить дисбаланс. Хоча навіть за внутрішньою частиною надійшли 13 млрд., 10 – повернули. Позитивний баланс становить + 3 млрд. Але так неправильно рахувати, бо треба брати імпорт, враховувати внутрішнє споживання та відмінусувати експорт. Проте тут ми справді маємо проблеми, і дуже серйозні. Уперше в новітній Україні основним джерелом доходу бюджету став податок із громадян, на другому місці опинився податок на прибуток і на третьому – ПДВ, який досі завжди був на першому. За грубими оцінками, бюджет України недоотримав 200 млн. доларів. З іншого боку, за моєю оцінкою, хабарі при операціях із поверненням ПДВ сягнули суми приблизно мільярда доларів.

– Напередодні прийняття бюджету на 2004 рік з’явилася інформація про те, що через роботу митниці бюджет України недоотримав близько 3,3 млрд. гривень. Однак далі кадрових призначень справа не пішла, інформація про зроблені з цього висновки так і не з’явилася.

– Річ у тому, що гроші в уряду є, тільки він їх постійно приховує. Потім ці гроші йдуть на схеми, де завжди можна зробити “відкат”. Тому найкраще застосовувати прозорі схеми використання коштів. Коли ж ідуть схеми, наприклад, на так звані державні закупівлі, то якщо навіть зараз подзвонити в будь-яку компанію, то вам прямо скажуть, що треба 15% комісійних. Людською мовою – поділимо разом.

– Коли кажуть про кількість українських заробітчан за кордоном, то стверджують, що гроші, які вони надсилають своїм родинам, у кілька разів перекривають обласні бюджети. Чи не свідчить це про те, що люди зневірилися в українських економічних реаліях і, в першу чергу, слід змінити ставлення влади й держави до своїх громадян?

– Тут є дуже багато питань, які мусить вирішувати Україна. Справді, одна з причин економічного зростання – це люди, які перебувають за кордоном. Сума коштів, які надсилають мешканці західних областей, дійсно більші за бюджети цих областей. Я даю приблизну оцінку – її неможливо дати точно – ця сума становить близько 4-5 млрд. дол. США. Дуже велика цифра, вона впливає і на ситуацію щодо української гривні і просуває економіку. Я б хотів, щоб людина виїжджала за кордон тоді, коли її зарплата в Україні становила б 300-400 доларів, тобто коли були б інші стартові позиції, і коли Україна матиме угоди з тими країнами, щоб людина там мала б захищений статус. Я мрію, що через рік ми вийдемо до громадян України вперше з іншими деклараціями. Хочу, щоб влада відповідала за все зроблене впродовж чотирьох років. Маємо проголосити конкретні цілі та відповідати за них. Коли ми задекларуємо, що робитиме влада, то люди бачитимуть, що влада зробила, а що ні.

Розмовляв Сергій Смірнов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...