Дмитро Мельник: „Від аутсайдерів до європейських лідерів“ - „Високий замок“, 18 лютого

Телефон – не хліб, та сьогодні без нього наше життя неможливе. Та з часом зростають і вимоги до зв’язківців. Нам вже мало чути голос, ми прагнемо бачити свого співрозмовника, недорогий телефон хотіли б якнайшвидше замінити на багатофункційний, з гарним дизайном, з можливістю виходу в Інтернет.

Та чи встигають за нашими бажаннями зв’язківці?

На це та інші запитання відповідає директор Львівської дирекції “Укртелеком”, депутат облради, кандидат економічних наук, заслужений працівник сфери послуг України, кавалер ордена “За трудові досягнення” Дмитро Мельник.

– Дмитре Стефановичу, керівництво “Укртелекому” заявило про сміливі плани вивести Україну з технологічного ар’єргарду до європейського авангарду. Наскільки це реально?

– У тому-то і полягає найбільша цінність нових розробок, що плани реальні, а не є фантастикою. Ще наприкінці минулого року в “Укртелекомі” досконально розробили революційну стратегію подальшого розвитку нашої галузі. Провідні фахівці і науковці не винаходили колесо, а в основу всіх своїх розробок поклали досвід інших країн. А цей світовий досвід дуже переконливий і цікавий. Він свідчить, що відставання в розвитку (в нашому випадку це стосується зв’язку) врешті-решт може зіграти на руку, давши можливість врахувати помилки передових країн і взяти відразу найкраще від світового прогресу.

І якщо наприкінці минулого року відбулося завершення переосмислення підходів щодо розбудови у майбутньому зв’язківської галузі, то в січні вже розпочалися конкретні втілення нової стратегії у життя.

– З чого саме почалася реалізація планів та завдань на 2004 рік?

– Ми повинні збільшити пропускну здатність внутрішньонаціональних з’єднань IP-мережі від 1 до 10 Гбіт/с. Причому пропускна здатність пакетної мережі збільшуватиметься не лише на ділянці магістралі, але й доступу. Також ми маємо реалізувати завдання з інтеграції управління голосовими послугами в пакетній мережі (Soft Swich).

Пропускна здатність міжнародних волокно-оптичних з’єднань повинна зрости щонайменше у два-три рази (до 1 – 1,5 Гбіт/с).

Перед усіма обласними дирекціями “Укртелекому” поставлено завдання: наростити потужності шлюзів між пакетною мережею та ТМЗК. На шлюзах упроваджуватимемо нову функціональність: обробку не лише модельних, а й голосових викликів.

Тобто раніше проблема була одна і проста. Катастрофічно не вистачало АТС-телефонних номерів. Люди роками в черзі чекали, коли їм встановлять телефон. Апарати були прості, дискові, телефони встановлювали на блокіраторі. Але і це тоді всіх влаштовувало, і таке “щастя” треба було чекати роками.

Сьогодні змінилася наша країна, змінилася і галузь. Головне не тільки кількість, а й сучасна світова якість. Тому я називаю такі складні терміни, словосполучення. Перед усіма великими обласними центрами стоїть завдання: закупити відповідне найсучасніше обладнання, щоб революційно зросли якість і швидкість телефонного зв’язку. На мові зв’язківців це буде виглядати так: створити DSL-мережі на основі технології ADSL, здатної підтримувати швидкість обміну даними на рівні 8 Мбіт/с і вище.

Та не буду втомлювати читачів малозрозумілими технічними назвами. Додам тільки, що у 2004 році буде впроваджено також єдину систему управління IP-послугами “Укртелекому”. Всі ці та інші заходи невпізнанно поліпшать якість зв’язку.

– Прочитає мешканець села все це і подумає: а мені що до того. Мені аби хто запропонував простий телефон встановити. Та хто спорудить сільську АТС, прокладе телефонний кабель?

– Я вас розумію. Але зазначу, що ми і про райцентри, і про мешканців села не забуваємо. Тільки наша галузь намагається це робити на найсучаснішому рівні. “Укртелеком” вже встановив 35 станцій супутникового зв’язку для організації високошвидкісних каналів до IP-вузлів у ряді райцентрів країни. І це лише перший крок. Далі буде і більше, і якісніше. Постійно зростатиме кількість АТС на селі, доступ до Інтернету як у містах, так і в селах.

Порівняйте: в 2000 році Львівська дирекція “Укртелеком” ввела 7,5 тисячі номерів абонентської ємності, у тому числі дві АТС на селі. Минулого року ми вже ввели 30,5 тисячі абонентської нумерованої ємності. Тільки на селі – 39 АТС.

У грудні наше підприємство здало в експлуатацію додатково п’ять телефонних станцій за рахунок кооперативних коштів. У Мостиському районі таку новобудову зведено на наші кошти і кошти депутата облради, представника групи “Соціальна справедливість” Євгена Буби. Для добудови двох станцій в селах Перемишлянського району нам допоміг придбати телефонний кабель на 50 000 грн. народний депутат Петро Писарчук.

Ми у 2003 році до бюджету перерахували на 11 млн. грн. більше, ніж запланували.

А всіх сплачених коштів тільки Львівської дирекції “Укртелеком” до бюджету держави у 2003 році вистачить на три районні бюджети області.

Раніше на нові АТС, прокладання кабеля тощо на рік ми витрачали 5-7 млн. грн. У 2001 році – вже 27 млн. грн., а минулого – інвестиції сягнули за 60 млн. грн.

– Джерела інвестицій не тримаєте в секреті?

– Інвестуємо самі, залучаємо кошти генеральної дирекції. Запровадили нову практику: використовуємо на розбудову і модернізацію телефонного зв’язку області кошти людей. Все це дає нам змогу різко розширити обсяги робіт з телефонізації сіл.

– Скільки треба платити за встановлення телефону?

– У селі – 160 грн., у місті – 200. І все це при собівартості 1900 грн. Тобто левову частку витрат ми беремо на себе. До речі, собівартість встановлення телефону в середньому по Україні становить сьогодні 2600 грн.

– Добре, однак усі досягнення належать колективу “Укртелекому”. А які досягнення має депутат облради Дмитро Мельник? Адже часто можна почути, що депутати відірвані від народу, не зустрічаються з виборцями, не вирішують їх проблем і ні перед ким не звітують…

– Ця проблема надумана. Можливо, дехто не буває в своєму виборчому окрузі. Щодо мене – зробіть аналіз самі. Отримав на роботі премію – віддав пенсіонерам і інвалідам. З першого грудня у нас підвищено заробітну плату. Я цей доробок віддав на три постійні стипендії для студентів Стрийського коледжу механізації і електрифікації. Я конкретна людина. Якщо взявся опікуватись футбольним клубом “Дашава”, то від цього вже ніколи не відступлюся.

Мене знають в усіх сиротинцях Стрия, в багатьох дитячих будинках і садках області. Наприклад, щоб об’їхати усі їх напередодні свята Миколая, мені знадобилося майже чотири дні. Зранку до вечора. У Підгірцях сиротам, окрім 220 подарунків, ще вручили спортінвентар: м’ячі футбольні, волейбольні, тенісні ракетки. Щедрим виявилося святкування і в стрийському дитячому садку № 12. А в шостому дитячому садочку до солодких подарунків малюки отримали телевізор, нову додаткову телефонну лінію, два телефонні апарати. Стрийська асоціація інвалідів разом з подарунками отримала новий комп’ютер. Такі ж самі подарунки “Миколай” приніс учням шкіл ще трьох сіл району.

Якщо я допомагаю інвалідам у селі, то також беру шефство над інвалідами в районі, місті.

– Ви допомагаєте лише виборцям свого округу?

– Ні. Якщо всю спонсорську діяльність взяти за 100 відсотків, то приблизно 65 відсотків допомагаю тим, хто до мене звернувся з району, області. Наприклад, роблю все для того, щоб у Стрию було відкрито нову облаштовану зупинку для електрички в районі Січових стрільців, біля коледжу. Хоча це не мій виборчий округ. Обговорював проблему з Георгієм Кірпою. Радився. Робота вже триває.

В селі Левховці за моєю допомогою збудовано фельдшерсько-акушерський пункт.

Допомагаю я і поодиноким сім’ям. У селі біля Стрия самотня бабця опікується маленьким Миколкою. Я йому і бабці привіз одяг і взуття, мабуть, років на п’ять вистачить. І це не одяг з “секонд-хенду”. Купував своїм племінникам чудові куртки, одну придбав для Миколи.

У селі Підгірцях одинока жінка дочекалася морозів, а в хаті стіни “світяться”, що пальці можна встромити, підлога земляна. Допоміг людині. Тепер у жінки все як має бути – в хаті затишно і тепло.

– Вибачте, Дмитре Стефановичу, на все це треба мати немалі гроші. Де ж ви їх берете на спонсорську діяльність?

– Витрачаю лише те, що заробляю сам. Іншу спонсорську програму веде підприємство строго за обліком.

У Святому письмі сказано, що якщо людина допомагає ближньому своєму, то й Бог такій людині дає. Я в цьому переконувався вже багато разів. Якщо віддаю, то Бог допомагає мені заробити на нові спонсорські справи.

– Про вас кажуть, що ви людина самостійна, не любите фальші. Цікаво, а яке у вас було дитинство?

– Мою маму звали Ганна. Я дуже рано залишився без батька. Мама хворіла. Працювати пішов у 14 років. Допомагав молодшій сестрі. Тобто мав нелегке, строкате дитинство. Пішов до армії, а за плечима лише 9 класів. В армії у вечірній школі закінчив 10 і 11 класи. А до армії встиг достроково, екстерном з відзнакою, закінчити Жидачівське СПТУ-16. Моя наполегливість допомогла після армії вступити до інституту. От тоді була несподівана, шалена радість.

– Та повернімося до життя Львівщини. Завершився 2003 рік. Яким він був для депутатів обласної ради?

– Напруженим, непростим.

По-перше. В регіоні, як скрізь в Україні, вистачає, аж за край, гострих проблем, а коштів на їх вирішення у держбюджеті країни постійно бракує. Тому не наша вина, що прийнятий обласний бюджет вийшов досить худеньким. На 2004 рік заплановано 622 млн. грн. На освіту, медицину, культуру і багато ще на що грошей треба удвічі-тричі більше. У статті про розвиток спорту записали окремими пунктами підтримку дитячого футболу в області та підтримку олімпійських видів спорту, оскільки цей рік буде олімпійським. Та, ясна річ, що і в цьому питанні велика надія покладається на спонсорів, на допомогу з боку підприємств. По-друге, депутати і себе не забули. В сесійному залі завершується ремонт – встановлюють електронну систему “Рада”, що коштує 180 тисяч грн. Наступного року облрада стане схожою на справжній парламент.

– Ви маєте на увазі лише зовнішню схожість чи схожість в роботі?

– Ясна річ, тільки зовнішню схожість. А постійні суперечки, панування неповаги замість любові до ближнього, перетворення сесійної зали на кшталт футбольного стадіону… – у цьому ми давно не поступаємося столиці.

І це дуже сумно. На мою думку, організація роботи, підготовка питань, документів для розгляду, нарешті сама віддача кожного депутата облради в такий скрутний час бажають бути кращими.

– Ви не задоволені результатами роботи депутатського корпусу облради?

– Переконаний, що навіть у найкращому, найфаховішому колективі знайдеться за рік багато недоробок, упущень прорахунків. Таке вже наше життя: людина планує одне, а обставини вимагають іншого. Тому вважаю, що кожен депутат повинен бути не тільки профі, а й порядною людиною. Неприпустимо роботу в сесійній залі перетворювати на “майдан”, де лише одні праві, а решта – люті вороги.

Це величезна біда нашого національного менталітету – полюбляти сваритися, повчати, тобто осуджувати всіх і вся.

Греки, латиняни наводили своїм слухачам яскраві приклади, переконували фактами, що дев’ять сварок, суперечок закінчуються тим, що кожний з опонентів ще більше, ніж раніше, переконується в своїй правоті. Вже давно сказано, що людина, якій зробили зауваження прилюдно, яку намагалися переконати всупереч її бажанням, ніколи не відмовиться від власної думки. Зате легко стає ворогом тому, хто з нею сперечався. А у нас в сесійній залі, на жаль, саме бажання повчати всіх і вся брало гору. На такому принципі було побудовано значну кількість виступів.

– Але ті ж самі давні філософи полюбляли повторювати, що в суперечках народжується істина!

– Давні мудреці мали на увазі глибоку, різнобічну, на фаховому рівні дискусію.

– А як найчастіше проходив робочий день у сесійній залі?

– Починаємо з розминки. За регламентом, це не більше 30 хвилин. У нас же “монологи” закінчуються лише по обіді. Тож якби після обідньої перерви починали займатися ділом. Знову ні. Кожний на кожного нарікає. Нарешті сесія розпочинає розглядати конкретні питання. Та знову відсутня продуктивна робота! Деякі депутати полюбляють питання детально вивчати не в комісіях, заздалегідь, а під час роботи сесії, ставлячи безліч питань. І потопає робота у морі некомпетентності.

– Можливо, ви занадто суворі і прискіпливі в оцінках?

– Я людина діла, а не слова. Допомагаю людям завжди чим можу. Тому я завжди буду проти марнування дорогоцінного часу на пусті балачки! Дехто вже який час хоче побудувати музей для воїнів ОУН-УПА, але далі слів нічого не зрушилося. А такий чудовий музей, але тільки за допомогою інших депутатів, уже збудовано в оздоровчому центрі для ветеранів ОУН-УПА у Моршині. “Укртелеком” теж допоміг у цій справі. Для ветеранів ми провели телефони майже до кожної кімнати, скрізь встановили радіоточки, обладнали приміщення антенами кабельного ТБ, подарували оздоровчому комплексу телевізори…

У політиці майбутнє за толерантними, розумними, терпимими, всебічно розвинутими людяними фахівцями.

Я не кажу, що пошуки істини – легка справа. Але я переконаний, що Україна єдина і ми єдині. Тому нам нема чого ділити, нам треба якнайшвидше позбавитися нетерпимості одне до одного.

Наталія ШАМЕТЬКО