Ніч на львівському вокзалі - „Львівська назета“, 18 лютого

Нічний вокзал завжди асоціювався в моїй уяві з юрбою утомлених пасажирів, які дрімають на своїх валізах, жебраків, кишенькових злодіїв і дешевих повій.

Однак, коли пізнього вечора минулої суботи вирішив піти на екскурсію в це велике скупчення людей і потягів, то, зізнаюся, був розчарований. Ніде не побачив жодної повії, наркомана зі скляним поглядом або хитрої циганки, яка б пропонувала поворожити. Все було, на диво, “спокійно” та розмірено – звичайна метушня…

Справді, на перший погляд, сторонній спостерігач може не зауважити нічого цікавого. Але найцікавішим є те, що особа, яка без діла тиняється вокзальними приміщеннями, відразу впадає у вічі пильним працівникам відповідних служб. Тому рано чи пізно вас зупинить міліціонер і поцікавиться документами та метою перебування тут. Зі мною, щоправда, такого не трапилося: я підійшов до правоохоронців сам. І попросив розповісти про деякі особливості життя нічного вокзалу, а заодно провести мене просторими залами.

“Одне з найбільш болючих питань у нашій роботі – безпритульні діти, які тиняються на вокзалі, – розповідає начальник кримінальної міліції у справах неповнолітніх на станції “Львів”, капітан міліції Роман Брода. – В основному це циганчата, але й серед юних українців також немало любителів пригод. Усі ці дітлахи часто займаються жебракуванням. Останнім часом ми вже трохи навели з цим лад. Проводимо постійні рейди, тому зараз таких “мандрівників” менше. Свого часу багато циганів ночували на приміському залі. Зараз повсюди запроваджують плату за перебування в залах. У зв’язку з цим й безпритульних поменшало…”

За словами пана Броди, у листопаді минулого року на львівському вокзалі створили кімнату для затриманих безпритульних дітей, де з’ясовують, хто вони та звідки. Після того неповнолітніх відправляють у дитячий притулок на Левандівці або під розписку віддають батькам. Щотижня до цієї кімнати потрапляє приблизно 5-7 дітей.

“Інших волоцюг, які вдень тиняються львівськими ринками, а вночі гріються на вокзалі, доводиться відправляти в міський приймальник-розподільник”, – додає начальник кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Іншою “вокзальною” проблемою для правоохоронців є особи без постійного місця проживання. Вони в нічний час приїжджають електричками до кінцевої станції “Львів” і спокійнісінько ночують у вагонах. Однак, за словами правоохоронців, зараз таких випадків значно поменшало, адже поїзди почали регулярно супроводжувати працівники міліції. Завдають клопотів і торговці наркотиками. “Колись вони возили наркотики кілограмами в торбах, – розповідає Роман Брода. – Іноді ми вилучали 10-15 кілограмів макової соломки. Зараз усе модернізують, проводять екстракцію розчину макової соломки, тому два мішки меленої макової соломки можна легко провезти у трилітровій банці. Її знайти важче. Та все одно виявляємо наркоторговців”.

Нещодавно в кімнаті відпочинку затримали групу молодих людей (найстаршому було 30 років), які торгували різними психотропними таблетками. Іншим разом у “військовому” залі затримали трьох циганів із Мукачівського району Закарпатської області. У цьому приміщенні тоді проводили ремонт, а циганчата, нанюхавшись клею, мирно засинали на лавках, а вранці виходили в місто на пошук засобів для існування. Вони підробляли на Привокзальному ринку, а заодно цупили все, що погано лежить. Однак ця ідилія закінчилися через декілька діб – працівники міліції затримали любителів кочового життя та легкого хлібу.

Як змінився львівський вокзал за останнє десятиріччя?

“Нинішній вокзал не порівняти з колишнім, – вважає начальник лінійного відділення станції “Підзамче”, майор міліції Олексій Мігалін. – Він став значно благороднішим. Передовсім, зроблено хороший, добросовісний євроремонт, полагоджено покрівлі. Раніше на центральному пероні перебувати в дощову погоду було взагалі неможливо. Покрівля знаходилася в аварійному стані, а в багатьох місцях взагалі не було скла. Збільшили штат правоохоронців, тож можемо на 95 відсотків забезпечити громадський порядок”.

Правоохоронці прогулялися з автором матеріалу нічним вокзалом. Екскурсію ми розпочали з ресторану. За словами гідів у формі, тут можна смачно пообідати за 15-20 гривень. Це ще невисока ціна, як для закладів такого типу. Стіни тут викладено гарною плиткою, звучить класична музика. Є все, починаючи з вишколеного офіціанта в накрохмаленій сорочці та “метелику”. Однак цього не скажеш про інші вокзальні “годувальниці”, від яких досить специфічно тхне. Незважаючи на те, що якість продуктів у цих закладах начебто перевіряють працівники санепідемстанції, я не ризикнув би посмакувати курячими крильцями невідомого терміну давності чи пообідати котлетами, що мали доволі непрезентабельний, ба навіть небезпечний для здоров’я вигляд. Є на вокзалі й одне приміщення, в якому, за словами міліціонерів, просто п’ють 100 грамів. Тут також “просто” стріляють у тирі й “просто” теревенять. Публіка тут однорідна – любителі чарки.

Поїзди на львівському вокзалі курсують практично цілодобово. Щоправда, з другої до четвертої ночі може проїхати лише один потяг на годину. За добу через вокзал проходить близько сотні поїздів. До речі, на київських чи московських можна побачити відчіпні вагони – своєрідні гуртожитки, в яких ночують безпритульні або приїжджі. У Львові такого не практикують – немає місця, вокзал дуже завантажений.

Обидва правоохоронці дружньо заперечили наявність повій на вокзалі й існування бізнесу, пов’язаного з цим. “Це вже не той вокзал, що був колись, – зауважив Роман Брода. – У кожному залі є охорона, тому повіям тут просто ніде розвернутися”. І справді, я ніде не побачив жриць кохання. А може, просто погано їх шукав…

Попри проведений на львівському вокзалі євроремонт окремих приміщень, тут усе ж панує старий совковий метод обслуговування пасажирів. Хто не знає такої сцени: люди стоять у черзі до каси за квитками, і раптом – ні сіло, ні впало – у віконечку з’являється табличка “Технічна перерва”. Мабуть, касирам байдуже до пасажирів і до того, що їхній потяг ось-ось рушить. І кому б тут не урвався терпець?

Євроремонт вокзалу та запровадження платних залів очікування та кімнати для відпочинку – це добре, але, видається, тут ще треба “підремонтувати” і систему обслуговування пасажирів, змінивши ставлення до них.

Богдан Мазур