„Смачні“ фонди львівських музеїв - „Високий замок“, 17 лютого

Кожна господиня, певно, не раз стикалася з проблемою домашніх шкідників: то миша під‘їдає продукти, то підступна міль нишпорить у шафі. А яким є раціон шкідників, які живуть у львівських музеях? Це і з‘ясовувала кореспондент “Високого Замку”.

“Найперший ворог усіх музеїв – брак приміщень, – каже головний хранитель фондів Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, кандидат історичних наук Людмила Булгакова.- Саме він провокує появу усіх інших шкідників, адже для успішної боротьби з ними насамперед пам‘ятки з різних матеріалів необхідно розділити. Ні в якому разі не можна зберігати в одному приміщенні дерево і тканину або метал. Вони потребують навіть різного температурно-вологісного режиму. Найбільш вразлива частина наших фондів – це вироби з тканини та хутра: свити, кожухи, сорочки, вишиті вовняними нитками, тощо. Головний “ворог” так званого м‘якого фонду – міль. Для боротьби з нею є десятки засобів, які кожна господиня застосовує у себе вдома. У 50-60-х роках найпоширенішою отрутою був усім відомий дуст. І попри те, що ним вже десятки років ніхто не користується, його стійкий запах зберігся у музеї й донині. А це вже небезпека для музейних працівників: з обробленими дустом речами мати справу шкідливо. У мене тридцятилітній досвід роботи з м‘якими матеріалами. Можу сказати, що найкращий і перевірений засіб їх збереження – це щосезонне чищення та провітрювання. Щоб знищити навіть поодинокі личинки молі восени та навесні, їх треба просто зчистити з пам’ятки щіткою та винести фондові експонати на кілька днів на сонце чи на мороз. Відверто кажучи, це зовсім не легко, адже традиційно гобелени чи килими мають розміри два з половиною на три з половиною метри, а подекуди навіть більші. І таких у нашому музеї до трьох тисяч…

Звичайно, найкраще зберігати пам’ятки у шафах, але в нас вони лежать і на відкритих стелажах. У таких випадках кожну річ перекладають папером чи старими газетами. Головним джерелом інфекцій у фондах є нові надходження, що власне і містять личинки молі. Як правило, речі, привезені з експедицій, спочатку проходять через реставраційний цех, де їх чистять, прасують через полотно гарячою праскою. Зі ста нових речей заражено дев’яносто дев’ять. Хімічних засобів намагаємося без потреби не застосовувати, адже вони негативно впливають не лише на шкідників, а й на здоров‘я працівників. Найбільш заражені міллю експонати все ж обробляємо хімікатами, а потім запаковуємо у великі поліетиленові пакети й витримуємо так до тижня. На жаль, наші речі подекуди заражають міллю в інших музеях, яким ми позичаємо їх для експозицій. Після повернення ми змушені деякий час зберігати їх в окремих приміщеннях.

Іншим ворогом наших раритетів є шашіль – жук, який дуже полюбляє гризти деревину. У львівського музею етнографії та художнього промислу найбільша в Україні колекція меблів (її можна побачити на площі Ринок,10). Це стильові європейські меблі XVI-XIX століть, що перебувають під пильним наглядом як хранителів фондів, так і реставраторів. На жаль, ці меблі дуже дорогі, тому наразі закупівлю нових бюджет держави не передбачає. А відтак поповнюють наші фонди лише народні вироби (дерев’яні знаряддя праці, меблі тощо). Подекуди й заражені. Реставратори “лікують” їх хімічними засобами.

Смачною для біологічних шкідників є й наша колекція писанок. Її почав формувати ще музей Наукового товариства ім. Шевченка наприкінці XIX століття. Упродовж останніх ста років вона постійно поповнюється, усі писанки виготовлено з натуральних яєць, тому дуже вразливі вони для бактерій. Цими пам’ятками займається хранитель фонду писанки Марія Пігуляк, яка останні кілька років проводить їх експериментальні дослідження з мікробіологами Львівського національного університету ім. І. Франка. Вони шукають оптимальні способи боротьби зі шкідливими мікроорганізмами, які є навіть підступнішими, ніж міль для шматяних раритетів. Адже їх неозброєним оком не видно… Зате у нас зовсім немає мишей.

Найбільше дошкуляє шашіль Львівській галереї мистецтв. “Якщо у фонди потрапила ікона, яка має хоча б одного живого жука, то він може “з’їсти” її, а потім переповзти на інший твір та наробити багато шкоди,- розповідає завідувачка реставраційного відділу Львівської галереї мистецтв Лариса Разинкова. – Взагалі у Львові практично немає фондосховищ, які б не були уражені якимись біологічними шкідниками. Остаточно знищити їх можна, лише побудувавши усе наново, позносити до нових приміщень усі пам‘ятки і ще раз їх продезінфікувати. Лише у такому випадку є гарантія, що, підтримуючи нормальний температурно-вологісний режим і постійно спостерігаючи за фондосховищами, шкідників позбудемось. Ну а в разі чого, головне – вчасно виявити пошкоджену річ. За інструкціями перевірки мають відбуватися два рази на рік – восени і навесні, але у нас вони набагато частіші.

До нас надходить дуже багато ікон вже з отворами, які залишили жуки, але це ще не означає, що вони заражені. Шашіль міг виконати свою “роботу” і полетіти далі. Якщо в іконі є живий жук, то за деякий час на підлозі під нею з’явиться труха. Вона сипатиметься крізь отвори. У такому випадку пам‘ятку обробляють у реставраційній майстерні спеціальними хімічними розчинами.

А наше фондосховище килимів та церковних риз, розміщене у монастирі Олеського замку, постійно воює з міллю. Приміщення там просто показові і сьогодні вважаються одними з кращих в Україні: гарно освітлені, кожна річ дихає, між стелажами відстань до двох метрів, підтримується сталий температурно-вологісний режим. Є піддашшя, яке ми між собою називаємо “солярій”. У сонячні дні працівники виносять туди килими, щоб проміння вбивало личинок – це перевірений засіб. Наші бабусі були впевнені, що міль не любить полину. Дівчата розвішують його у фондосховищах, але насправді це практично нічого не дає, тому при потребі все одно обробляємо заражені речі хімічними засобами.

Наталія ГОЛОВАЧКО