Відлуння “афганської” війни - „Львівська газета“, 16 лютого

|

Інформацію про вибух газу на вулиці Головацького, 11а репортери “Газети” отримали від потерпілих сусідів. Власне, вони й провели газетярів у підірване помешкання на другому поверсі. На місці вибуху – обпалені стіни, вибиті шибки, тріщини в стелі та меблях. На підвіконні – розплавлена свічка.

Колишній “афганець” Богдан Євчин діяв методично: він викрутив із газових труб у квартирі вентилі, запалив свічку і сів посеред кімнати в очікуванні вибуху. Загалом пошкоджено 12 квартир, здебільшого вибито шибки, потріскали стіни. На щастя мешканців багатоповерхівки, газу набігло недостатньо, бо в іншому разі жертви та руйнування могли б бути просто катастрофічними. “Афганця” з опіками доправили до 8-ї лікарні. Сусіди, які юрбилися перед потрощеними вибухом дверима квартири №17, розповіли журналістам своє бачення перебігу подій.

Іван Григорович Кирей, працівник інституту прикладних проблем механіки та математики (сусід знизу, саме в нього провалилася стеля): “Богдан жив сам упродовж останніх трьох років. Особисто я намагався з ним не контактувати. Він важка у спілкуванні людина, до того ж травмований війною (не мав ноги), хоча я сам інвалід і співчуваю йому. Про Афганістан ніколи нічого мені не розповідав. Знаю, що переїхав із Росії, бо весь час згадував про доньку та колишню сім’ю. Час від часу до нього приходили якісь дивні люди. Колись позичав йому то “п’ятірку”, то “десятку”, але потім зрозумів, що це на горілку і перестав давати. Я не можу сказати, що він часто пив – це буде неправдою. Якось він узагалі тривалий час не вживав спиртного. Казав, що йому від горілки “дах рве”.

Останнім часом сусід прокидався щоночі, говорив, кричав, грюкав, кидав, погрожував, що підірве будинок – у Євчина почалося загострення. Цього разу галас почався о пів на четверту і тривав усю ніч. Близько п’ятої прийшли двоє міліціонерів, яких викликали сусідки, поговорили з бешкетником, жінками – і шум припинився. Після відходу правоохоронців Богдан облаяв сусідок, крикнув услід міліції через вікно: “Слава Ісусу Христу!” – і затих. Заснув і я. Проснувся пів на сьому від того, що мені на голову падали брили штукатурки, а в кімнаті панував справжній хаос”.

Пані Віра: “Я мешкаю на третьому поверсі. Перед вибухом Євчин рубав двері, хоча я з ним не мала жодного конфлікту. Он стоїть його родичка, вона каже, що він служив в Афганістані й має манію переслідування. Міліція теж казала, що він не є п’яним і його треба просто лікувати (пізніше МНС повідомило, що Євчин скоїв вибух під дією алкоголю після святкування свого дня народження – “Газета”). А чому я і ми всі маємо страждати від його невиліковних маній?! Це ж три роки постійного терору! Коли рік тому дільничний поговорив із Євчиним, то його цілий рік не було чути. Після Нового року почалося: жили різав, на всіх кричав, обіцяв, що будинок підірве. Обіцяне зробив. Знаєте, я ходжу до церкви і вірю в Бога, але коли б з ним щось сталося, то я б не шкодувала. Якщо влада його від нас не ізолює, то ми його просто назад у помешкання з лікарні не пустимо. Поставте себе на наше місце і спробуйте засудити”.

Родичка підривника, пані Стефанія: “Моя матір й мама Богдана – рідні сестри. Відразу після закінчення офіцерського училища в Челябінську (їхню родину вивезли за Сталіна в Сибір) Богдана відправили в Афганістан. Це десь було на самому початку тієї кривавої війни. Саме там він підірвався на міні та втратив ногу.

Він був доброю та чуйною людиною, дуже добре відгукувався про своїх товаришів по службі. Після повернення з війни розлучився з дружиною, потім почались інші проблеми. Жив на нещасну пенсію. Богдан стверджував, що його постійно переслідує КДБ, саме тому і переїхав з Росії до Львова – “ховався від КДБ”. Жив у мене, згодом купив квартиру на Головацького (продав свою в Челябінську). Він – жертва, і його треба пожаліти. Хоча сусідів теж можна зрозуміти”.

На виході з під’їзду репортерська група звернула увагу на знакове оголошення, яке приклеїли напередодні вибуху: “Із 16 лютого подання газу у внутрішньобудинковій газовій мережі буде тимчасово припинено…”

Як поінформували “Газету” в опіковому відділенні 8-ї клінічної лікарні міста Львова, у п’ятницю, 13 лютого, до них дійсно госпіталізували громадянина Євчина. У нього – опіки середньої важкості рук і голови. Подробиці “Газеті” обіцяли повідомити в понеділок, коли з’явиться лікуючий лікар.

Микола Савельєв

для газети

Микола ТОМЕНКО

народний депутат, учасник “афганської” війни (1983-85 роки, Баграм, мотострілець)

Нині колишнім “афганцям” бракує навіть не соціальної підтримки, а морально-психологічної адаптації. Ні в часи СРСР, ні сьогодні цим просто ніхто не займається. Зрозумійте, спочатку молодих хлопців із мирного середовища кинули в бойову обстановку, де діє інша шкала цінностей і де реалізуватися набагато легше. Рішення там ти приймав сам, а оточуючі зобов’язані були тебе або підтримати, або протидіяти. (Я колись навіть хотів написати про це книгу під назвою “Ми були добрими окупантами”). Згодом цих хлопців знову кинули у мирне середовище, де рішення вже приймали не вони, більше того – у них ніхто ні про що вже і не питав. Я говорив із багатьма “афганцями” – за статистикою кількості самогубств, на першому місці саме ця категорія людей. І випадок у Львові – не унікальний. Просто про це мало пишуть.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...