Володимир Козявкін: „Працювати далі“ - „Поступ“, 12 лютого

|

Торік на конкурсі „Галицький лицар“ одним з найпомітніших „лицарів“, без сумніву, можна було назвати Володимира Козявкіна — професора, директора Міжнародної клініки відновного лікування в Трускавці. Перемогу в номінації „Честь і гідність Галичини“ професор Козявкін цілком заслужив. До цього звання спокійно можна було б додати ще й „гідність України“, адже роботу цієї людини неможливо переоцінити. Це визнали не лише в нас, а й за кордоном, звідки до професора Козявкіна постійно приїжджають пацієнти. Вони знають, що в Трускавці їм чи їхнім дітям допоможуть.

Міжнародна клініка відновного лікування лікує хворих з дитячим церебральним паралічем, наслідками політравм, інсультів і вертеброгенною патологією. За розробленим доктором Козявкіним та його колегами методом нейрофізіологічної реабілітації пролікувалося понад 10 тис. хворих із хронічними ураженнями нервової системи, серед них 6 тисяч з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції, Франції, Іспанії, США та інших країн світу.

У серпні 2001 року „за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку медичної науки, розроблення принципово нових методів лікування і реабілітації хворих з органічними ураженнями нервової системи“ Указом президента України професорові Володимиру Іллічу Козявкіну присвоєно почесне звання Герой України з врученням ордена Держави. Також його нагороджено орденом Національного фонду „Україна — дітям“ і медаллю Баварського державного міністерства праці й соціального порядку „За заслуги в справі допомоги дітям з обмеженими можливостями“.

Зустрітися з Володимиром Іллічем для невеличкого інтерв`ю було досить складно: він не з тих лікарів, які, керуючи великими установами, сидять у кабінетах. Володимир Козявкін постійно приймає, оглядає пацієнтів, як, зрештою, і личить справжньому лицареві.

— Володимире Іллічу, чим для Вас стала нагорода в номінації „Честь і гідність Галичини“ на конкурсі „Галицький лицар“?

— Для мене отримати цю нагороду — велика честь і ще більша відповідальність, тому що сьогодні ми переконані, що в Галичині та Україні треба лише реальними справами і лише ділом стверджувати себе і колектив проекту, який реалізуєш. Для мене ця нагорода була особливою, стимулом для нових реальних кроків, для того, аби працювати далі.

— Що нового впродовж цього року відбулося у Вашій роботі?

— Ми запровадили клініку на 15 тисяч квадратних метрів. Вона не має аналогів у Європі та Америці за своїм ноу-хау. Клініку побудували власними силами: зробила це наша будівельна організація. Зараз цей лікувальний заклад став базою, гідною UNICEF. Я нещодавно повернувся з Києва, там спілкувався з групою провідних фахівців та експертів з Англії, Шотландії та Німеччини, де на нашій базі проводитимуть спеціальну стандартизацію нових технологій. Це все має стати стандартом нового рішення проблеми реабілітації хворих на церебральний параліч.

— Хто, на Вашу думку, претендує стати переможцем у номінації „Честь і гідність Галичини“ цього року?

— Взагалі-то торік я сам не висувався на отримання нагороди в „Галицькому лицарі“, тож для мене було приємною несподіванкою, коли в Оперному театрі мені вручили таку високу нагороду. Я, на жаль, не знаю, яка процедура зараз, але вважаю, що на Львівщині є дуже багато людей, які просто роблять реальну, конкретну справу, багато не говорять, а своєю працею справді стверджують майбутнє нашої не лише Галичини, а й України. Мені зараз складно назвати прізвища. Мабуть, засідатиме оргкомітет, членом якого, як мені сказали, я буду також. Ми засідатимемо, там я вже й висловлюватиму думку щодо того, хто має стати переможцем.

— Яка, на Вашу думку, риса має бути притаманна людині, що претендує на звання „Галицького лицаря“?

— Ця людина має не лише віртуально, не лише перед компанією любити Україну. Вона передусім має любити Україну своєю працею — постійною, рутинною, заземленою… І оце, мені здається, дає дуже й дуже багато й є чи не найголовнішим, тому що, я повторюся, саме реальна, конкретна, не віртуальна, не демагогічна праця дає можливість реалізувати той унікальний інтелектуальний потенціал тут, в Україні, а не десь там, у чужих краях.

Розмовляла Олена ДУБ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...