Тарас Чорновіл: Роль Пинзеника – зробити щоб Ющенко не став президентом - „Українська правда“, 10 лютого

|

Сказати, що Чорновіл-молодший є яскравим політиком, не буде перебільшенням. Можливо, певну роль в увазі до 39-річного депутата й відіграє прізвище-бренд, але батьківської харизми для власного шляху в політиці було б явно замало.

Тарасові Чорноволу можна дорікати за гарячість, нестриманість, іноді надмірний радикалізм та шкідливу для політика прямоту – все те, що, мабуть, і вирізняє його в українському політикумі. Але не тільки це.

Тарас (як його називає більшість журналістів) належить до того дуже нечисленного кола вітчизняних політиків, які видаються щирими у своїх міркуваннях, рішеннях і вчинках. Навіть коли правильність чи адекватність їхніх міркувань, рішень і вчинків залишається під знаком питання.

“Нашоукраїнець“ Тарас Чорновіл до останнього часу називав себе „опозицією в опозиції“. Він неодноразово піддавав критиці за неправильні, на його думку, дії (чи, частіше, бездіяльність) не тільки опозиційні сили в цілому, а й свою власну фракцію та її лідера.

Тепер, очевидно, Чорновіл буде „опозицією поза опозицією“ – він заявив про вихід із „Нашої України“ і має намір залишатися позафракційним. Заявив поки що усно, але офіційне припинення „нашоукраїнської прописки“ також не за горами.

Перешкодою для того, щоб зупинення членства Тараса Чорновола у фракції „Наша Україна“ стало доконаним фактом вже наступного пленарного тижня, є, за його словами, суто технічний момент. Наступної суботи депутат на чолі офіційної української делегації вилітає до Австралії, і не хотів би видатися втікачем, коли спікер зачитуватиме його заяву за відсутності самого автора.

Тому її, напевно, буде озвучено на пленарному засіданні у вівторок, 2 березня.

Сторонні спостерігачі крок Тараса Чорновола коментують по-різному. Дехто говорить про його амбіції, успадковані від батька, але які так і не знайшли вихід і які не були підкріплені особистим авторитетом Тараса.

Дехто, як соціаліст Юрій Луценко – товариш Тараса Чорновола по акції „Україна без Кучми“ – називає причиною неефективну роботу штабу Ющенка. При цьому підкреслюючи самостійність Тараса Чорновола.

“Він йде на акт самоспалення, аби розірвати атмосферу заколисування й дешевих інтриг навколо лідеру блоку. З іншого боку, Тарас вже сьогодні почав копати шанці оборони для правої опозиції на випадок програшу президентських виборів“, – зазначив Луценко, але порадив „Тарасу варто добряче випити, аби позбавитися комплексу безнадійності“.

Сам Тарас про мотиви ухвалення такого рішення і подальші наміри розповів „Українській правді“. Наскільки переконливими є його аргументи – судити читачам.

“УП“ також безрезультатно намагалася отримати думку критика Чорновола – лідера партії „Реформи і порядок“ Віктора Пинзеника. Розмова з ним на минулому тижні стала останнім поштовхом для Чорновола. Своїх спроб почути іншу точку зору щодо процесів у „Нашій Україні“ не припинятимемо і у вівторок.

– Тарасе, ваше рішення не є спонтанним, отже, йому передувало нагромадження „критичної маси“ невдоволення. Як скоро після вступу у фракцію ви відчули дискомфорт?

– Вперше дискомфорт я відчув ще задовго до створення фракції – під час проголошення офіційного створення блоку „Наша Україна“ на Говерлі в липні місяці 2001 року.

Після того всі мої коментарі більш чи менш жорстко акцентували на певних помилкових речах, але внутрішній дискомфорт при тому створенні месіанського образу у мене повністю сформувався саме тоді.

– Рішення про припинення членства в „Нашій Україні“ остаточне, чи воно ще може бути переглянуте?

– Це вже рішення остаточне, тобто я не бачу підстав для того, щоб щось змінилося. Особисті розмови зі мною керівництва блоку – деякі з них вже були, других осіб – мене тільки підштовхнули до того, що треба виходити.

Особисті вигідні пропозиції, ще там щось в керівництві блоку тощо мене не приваблюють. Мене могло б зупинити тільки те, якби я побачив якийсь абсолютно реальний план, який дає можливість знівелювати всі втрати, всі ці недолугості, які відбулися, і вийти на якийсь стійкий позитив, на якусь реальну перемогу…

Але я не бачу зараз таких перспектив, які мене могли б в цьому переконати. Тому я прийняв для себе це рішення.

Реально я не хотів повторювати роль тих розкольників, які кололи НРУ, коли його очолював В`ячеслав Чорновіл. Тому я відходжу набік, я не буду робити жодної „склоки“ всередині блоку.

Хай розбираються самі, чи їх влаштовує ота ситуація, і чи те все, що відбувається зараз з тою так званою політреформою і з усім іншим, вони й далі вважають великою своєю перемогою. Чи це треба оцінити як поразку, і далі робити якісь висновки.

Це справа блоку „Наша Україна“ – мені вже надокучило бути на негативних коментарях. Я хочу йти на позитив – і починати реально працювати.

Я хочу в майбутньому іти в на творення нової політичної сили. Це ще не зараз, зараз це ввійде в певний дисонанс з передвиборчою президентською кампанією. Йде мова про 2006 рік. Тому що всі наші блоки створювалися фактично під певних осіб під президентські вибори, навіть коли вони ішли на парламентські вибори. Оце і є, власне, суть, чому я пішов.

– З ким конкретно з керівництва блоку ви мали розмову, і що за пропозиції?

– Розмова у мене була тільки з Віктором Пинзеником, який є ще й лідером моєї партії „Реформи і порядок“. Ця розмова мене підвела мене під ту лінію, що я маю виходити з блоку. До тої розмови я тільки думав про це. Після цієї розмови факт став доконаним.

– Коли була розмова з Пинзеником?

– В четвер, якщо я не помиляюся.

– Віктор Пинзеник у коментарі газеті „Поступ“ оцінив ваш намір вийти з фракції дуже різко. Як вам закиди на кшталт „не можна працювати в команді і обливати її брудом“, „роль Тараса – „мочити“ Ющенка“ тощо.

– „Роль Тараса“, мабуть, все таки, говорити те, що він думає, і не ховати дулю в кишені. Роль Пинзеника в цій ситуації – зробити разом з іншими членами блоку все можливе й неможливе для того, щоб Ющенко зробив ще десяток інших помилок і ніколи не став президентом, і ніколи не досягнув можливості реально щось змінити в державі. Ця роль – заспокоювання, переконування, що все прекрасно.

Що стосується питання про команду, для мене існує питання інше: хто приймає рішення, яка процедура прийняття рішень, що це за команда, в якій я маю бути зведений до гвинтика?

Той самий Пинзеник на кожному кроці нашої розмови заявляв, що він теж виконує спільні рішення команди. Я не бачу спільних рішень.

Коли Ющенко, скажімо, йшов десь там до президента – чи це було спільне рішення команди? Очевидно – ні. Коли Стойко там мікрофоном кидав в обличчя Литвину – це було спільне рішення команди? Очевидно – ні.

Тобто ці всі крайнощі, ці всі заяви, це волюнтаристське прийняття бо-зна ким і бо-зна яким чином рішень, які не є командними… І тому я не відчув себе членом цієї команди.

Ну, а якщо Віктор Пинзеник хоче далі заспокоювати Ющенка, то він має взяти на себе особисту відповідальність – разом з іншими – за провал тих надій, які покладалися на Віктора Ющенка.

Я ще раз кажу: я менше за все звинувачую самого Ющенка, я найбільше виню тих, хто його заспокоював – і привели до того стану, в якому ми зараз опинилися.

– Чи стоїть перед вами зараз питання також і про вихід із партії „Реформи і порядок“?

– Я не подаю, і не збираюся подавати заяви про вихід з ПРП. Звичайно, головна рада, правління ПРП чи сам керівник ПРП мають право приймати таке рішення, згідно Статуту.

Якщо мене виключать, мені це буде сумно. Я абсолютно адаптований в Львівську обласну організацію ПРП. Тут є всі мої друзі, ми абсолютно згідні в більшості питань, і я нормально відчуваю себе в цьому політичному колективі.

Партії ПРП на загальноукраїнському рівні на сьогоднішній день просто фізично не існує. Існує так зване правління, яке існує відірвано, і існують ряд обласних організацій – Львівська, Тернопільська, Дніпропетровська, Харківська, ще кілька – які існують у вакуумі, діють самі по собі, без зв`язку з центральним правлінням.

Тобто реально партія Віктором Пинзеником ліквідована.

– Перед рішення про вихід з „Нашої України“ ви розмовляли із Тарасом Стецьківим, головою Львівської облорганізації ПРП та вашим близьким соратником?

– Зараз якраз не було такої можливості – ми в різних місцях весь час були – то він в Києві, я у Львові, то навпаки. Питання членства в фракції – це все-таки індивідуальний моральний вибір. Тому як буде поводитися Тарас Стецьків, він може сам тільки сказати.

Я буду поважати його вибір і його рішення. Я думаю, що він адекватно поставиться до мого рішення. Ми становимо певну політичну команду, формували спільно цілий ряд ідей, починаючи від громадського комітету опору „За правду!“. Політичних розбіжностей в нас нема, оцінки ситуації у нас теж збігаються. А рішення кожного – це своє моральне рішення.

– Але якщо ви ведете мову про створення власної політичної партії, то у перспективі ви розглядаєте можливість припинення членства в ПРП?

– Безумовно, що так. Хоча я думаю, що якщо цей проект, який мені хочеться задіяти, вдасться – а це не тільки мій проект, це й проект багатьох людей – то в ньому буде багато нормальних мудрий людей.

У мене немає якихось особливих лідерських амбіцій, щоб я щось очолював, хоча якісь ідеї свої є. Зараз буде тільки ще довге притирання, довгий пошук якихось контактів, розмов тощо.

І ця ідея все-таки не має дисонувати з ходом проведення президентських виборів, які заплановані на цей рік. На них, очевидно, піде Ющенко. Я не хочу йому шкодити. Більше того, я за нього проголосую на цих виборах. Очевидно, буду за нього й агітувати.

Я б не хотів, щоб створення якоїсь нової політичної сили, яка має певною мірою протиставитися в майбутньому „Нашій Україні“, хоча б в якийсь спосіб йому зашкодило у цій ситуації. Я не хочу працювати на негатив. Я хочу працювати тільки на позитив.

– Ви могли би назвати кілька прізвищ, які будуть причетні до творення нової партії?

– Зараз не буду.

– Якщо вам вдасться створити партію до 2006-го року, чи можливим буде партнерство з партіями, що входять до „Нашої України“, або зі створеною на базі блоку, якщо це станеться, єдиною партією?

– Побачимо, що з того всього буде, тоді будемо говорити. Хто наприклад, може спрогнозувати зараз, що буде з тими партіями, і як вони себе будуть вести, коли в один день з`являється тема „грузинського варіанту“ і підняття вулиці, на другий день відбуваються якісь візити до президента чи ще там щось, і партії все це схвалюють.

Якщо особиста позиція, яку депутати висловлюють кулуарно, стане публічною – безумовно, так. Якщо те все, що говориться кулуарно, так і залишиться в кулуарах – тоді, очевидно, ні.

– А взагалі, як ви оцінюєте перспективи перетворення „Нашої України“ в партію?

– Розцінюю як щось практично вже нереальне. Цю ідею заговорили. Тобто чим більше про неї говорять, тим зрозуміліше, що такої партії не буде.

– Дозвольте повернутися ще раз до коментаря Пинзеника. Останній каже, що начебто Ющенко ще пів-року тому вимагав виключити вас із фракції. У вас не склалися стосунки із Ющенком?

– Ну, з Ющенком у мене ніколи не складалися – я йому не можу кілька речей пробачити, в першу чергу подій 2001 року. Але це не означає, що я на нього відмовлявся працювати на виборах, і в усіх інших випадках агітував, в основному, за блок, а не за себе, за Ющенка, а не за себе.

А що стосується цієї заяви Пинзеника, я думаю, що в даному випадку, в цьому пункті це відверта брехня. Наскільки я знаю, якраз цей період, пів-року тому, не був конфліктним.

Розумієте, я не хочу критикувати Ющенка, він сам зробив достатньо багато [шкоди собі], оточивши себе людьми, які говорять йому тільки приємні речі і розказують, як вони там вип`ють шампанського чи коньяку на наступний день після президентських виборів.

Не має вже значення, хто переможе сьогодні на президентських виборах, має значення тепер, очевидно, рівень парламентських фракцій, рівень того, що вдасться зробити в парламенті.

А зробити щось з цими людьми, які ідуть, скажімо, на невмотивовану, тупу агресію, як це відбулося в той вівторок, коли відкривалася позачергова – як на мене, нелегітимна сесія Верховної Ради, – а потім заявляти, що це була наша перемога – мене це не влаштовує.

Я опозиціонер, але я не клоун, я вже це не раз говорив. Я хочу іти на результат, а не якийсь вихлюп своїх емоцій і придушення своїх комплексів за рахунок, по-моєму, держави.

– Ви вважаєте, що „Наша Україна“ мала би активно включитися в реформу?

– Та ні, „Наша Україна“ мала протиставлятися і цій реформі, і творити суспільне поле, яке б не дало можливості провести цю реформу. В політиці всі події є масштабними, дуже глобальними, і, включаючись десь на якихось моментах, надіятися, що ти щось вирішиш – це повне безглуздя.

Я ще раз кажу, я не противник якихось жорстких дій – якраз їх прихильник. Але я не прихильник якихось плутаних схем. Я просто розумію, що є загальний фронт, і по фронту треба йти. А коли іде спання і заспокоювання, то, вибачте – хай ті люди і несуть відповідальність.

Я розумію, що мій вихід певною мірою може зашкодити Ющенку, але вже аж не настільки, щоб про це говорити як якийсь глобальний процес. Якщо фракція переконана, що я для неї не є якоюсь помітною постаттю – тому що ніколи ніяких моїх пропозицій не враховувалося – то й не розумію, з чого ж така паніка.

– То ви взагалі проти переходу до „парламентсько-президентської“ моделі державного управління, чи проти реформи як технології збереження влади?

– Я противник, можливо, не стільки самого текстуального варіанту реформи. По тексту вона, до речі, мене дуже багато в чому задовольняє, крім кількох моментів, які можуть дійсно дати можливість узурпації влади.

Але в комплексі з нинішньою владою, яка має впровадити цю реформу, в комплексі з цими подіями, в комплексі з оцим „символом українського псевдореформаторства“ Медведчуком – ось в цьому всьому комплексі я є противником.

Тому я вважаю, що та ж сама реформа, задекларована зараз, прийнята в Конституцію, але введена в дію з якогось „енного“ року – 2006 чи 2009, не раніше – була би абсолютно нормальною річчю, яка би дала можливість демократичного розвитку.

А зараз вона робиться під конкретних персон, під конкретні кланові інтереси для збереження цілісної нинішньої системи влади, тільки помінявши взаємовплив певних окремих гілок, які і так належать одній і тій самій групі.

– Олександр Мороз аргументував голосування своєї фракції 3 лютого за законопроект змін до Конституції сумнівами, що Ющенко, ставши президентом, був би зацікавлений у проведенні політреформи…

– Я теж сумніваюся, чи Ющенко, ставши президентом, хотів би робити якусь реформу. Але ввівши чіткі норми зараз, і встановивши при цьому термін їхнього введення з певною відстрочкою, можна було б вийти на те, що ті його бажання значення вже б не мали.

– Ви кілька разів у інтерв`ю згадували словосполучення „грузинський варіант“. Ви вважаєте, що опозиція не скористалася можливістю заручитися підтримкою народних мас, вулиці, коли вона такий шанс мала?

– В 2001 році у нас був стопроцентно грузинський варіант, бракувало тільки одного – бракувало лідера. Лідер підписав заяву трьох. Потім, коли все ж таки все це все було пробачене, лідер півтора чи два місяці залишався виконуючим обов`язки голови уряду, тому що його про це просив президент.

Іде повна розслабленість, розбалансація опозиції і позиції мас, про що ми зараз можемо говорити. Далі був цілий ряд інших помилок: проспана перемога на парламентських виборах, проспана політреформа.

– Вам, мабуть, неодноразово доводилося чути закиди, що своєю критикою опозиції ви граєте на руку владі. Як би ви поставилися до пропозиції підтримати на наступних виборах Януковича?

– Я вважаю уряд Януковича найбездарнішим урядом за всю історію України. Навіть ті уряди, які були ще десь там на зорі незалежності – та навіть уряд того ж самого Кучми, коли він був прем`єром – були на голову ліпші, ніж нинішній уряд Януковича.

Говорити про якусь можливу підтримку його як кандидата я вважаю просто повним безглуздям, і просто недоречністю.

Я вже сказав, що на президентських виборах, якщо буде з боку демократичної альтернативи тільки Ющенко, безумовно, що буду голосувати за Ющенка. І тому про якусь підтримку якихось сил з того боку влади, очевидно, не йдеться.

Що стосується закидів, що я послаблюю і завдаю шкоди, мені здається, що завдали реальної шкоди ті, які довели до цього стану. Не я привів до того, що сьогодні ми не маємо можливості реалізувати „грузинський варіант“, не я привів до того, що ми проспали результати перемоги на парламентських виборах, і не я привів до того, що ми проспали реформу, тому що я все-таки криком кричав, що проблема існує, а мені говорили – проблеми нема.

І тим часом вивішували десь там на мурах будинків календарі – „до обрання Ющенка залишилося стільки-то днів“. Ті люди, які зробили сьогодні найбільше помилок і найбільше завдали шкоди, ті сьогодні будуть говорити, що в усьому винен Чорновіл.

Очевидно, що іншого варіанту від них чекати нічого, але є стара українська приказка: „Брехнею весь світ перейдеш, але назад не вернешся“. В брехні ноги короткі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...