Ідейний трудоголік - „Ратуша“, 5 лютого

Пригадуєте “Дванадцять стільців” Ільфа та Петрова? Був там один чудненький персонаж — слюсар Полєсов, знаменитий на весь Старгород тим, що пхав свого носа у всі сущі справи і роздавав непересічні за своєю профанацією консультації наліво і направо. Згадати Полєсова спонукав випадок, що трапився буквально кілька днів тому. Саме тоді відбулося чергове засідання Асоціації міст України. Керівники вітчизняних полісів, як водиться, обговорювали нагальні питання, домовлялися про співпрацю і таке інше. Все нормально. Смішно стало згодом, коли в телеефірі зібрання мерів коментував не хто інший, як невгамовний Андрій Іванович Садовий, котрий, якогось дідька, був там присутній.

Пригадується ще один фільм — знаменитий “Андеґраунд” Кустуріци. Там ошукані герої, не знаючи, що війна давно закінчилася, й далі жили в підземеллі, вважаючи себе звитяжцями підпілля. Страшна думка народилася раптом у голові автора цих рядків: а може, Андрій Іванович так нездорово перейнявся своїм провалом на виборах міського голови, що почав вважати себе мером, офіс на вулиці Й. Сліпого — Ратушею, а Інститут розвитку міста — виконкомом? Тоді чоловіка щиро шкода. Однак ті, що добре знають пана Садового, кажуть, що він цілком адекватний, а перманентний самопіар — не що інше, як комплекси від незреалізованих амбіцій і банальна самозакоханість. А взагалі ж, то дивно. Як без участі Андрія Івановича могло відбутися засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи? Чому Андрій Іванович не знайшов хвильки часу і не відвідав інавгурації Джорджа Буша-молодшого? Чому громадськість досі не знає, чи планує використовувати безцінні напрацювання Інституту розвитку міста свіжо-спечений губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер? А чи не цікаво було б львів’янам почути фахову думку пана Садового з приводу індо-пакистанського протистояння чи проблеми позашлюбної вагітності у східних околицях Камеруну? Не мовчіть, Андрію Івановичу! Відкрийте людям очі!

Утім, приклавши руку до серця, треба визнати, що в пана Садового, очевидно, просто не ви-стачає часу. “Успішно” (акурат під вибори) завершивши проекти надання Львову спеціального статусу і розробки програмної Концепції розвитку міста, яка свого часу була об’єктом кпинів багатьох львів’ян, Андрій Іванович взявся за воду. Зауважмо, що нова ідея директора Інституту розвитку міста з’явилася не тоді, коли ще не було прийнято Комплексної програми водопостачання, не тоді, коли ще не почалися сер-йозні і системні роботи на водогонах. Навіть не тоді, коли Світовий банк ще не погодив питання з наданням кредиту. Ідея народилася, коли процес, як кажуть, пішов. Що не кажи, оперативно реагує добродій Садовий на проблеми міста, який розвиває його підприємство з гучною назвою Інститут розвитку міста!

До проблем водопостачання Андрій Іванович підійшов із властивою йому концептуальністю — запросив у гості президента Перемишля, і той, між іншим, зазначив, що його місто могло б посприяти вирішенню проблеми. Яким чином, звичайно, не йшлося. Може, хіба би Андрій Іванович надумав на власних раменах таргати з Перемишля до Львова коромисла з водою. Але оскільки фізична праця — не продукування ідей, у такий вислід співпраці Садового з Перемишлем якось не віриться. Отож, дозволю собі дати панові Андрію невеличку пораду. Андрію Івановичу, аби понти хоч трохи виглядали на серйозні речі, робиться так: спершу береться аркуш чистого паперу і ручка. Далі проситься когось мудрого, аби той перетворив дівочо чистий папір на документ із викладом техніко-економічного обґрунтування. Глибина і реальність ТЕО в даному разі не є конче необхідним атрибутом. Потім робиться гучна презентація проекту для журналістів, яким, не будучи технарями, важко буде зорієнтуватися у всіх запропонованих в ТЕО цифрах, графіках і схемах. Відтак, якщо вам пощастить і ваш проект не висміють у перші ж два — три дні, можна розвинути процес шляхом внесення змін, поправок, залучення експертів, ведення переговорів тощо. Тільки, боронь Боже, згадувати про конкретні джерела фінансування проекту, не кажучи вже про конкретну роботу. Порядні популісти піаряться саме так. А ви, Андрію Івановичу, чесне слово, — як мала дитина.

Однак і тут закрадається сумнів. А чи мав Андрій Іванович час, аби серйозніше підійти до “водяного” піару? На носі велика дефіляда: одне з улюблених тво-рінь Садового — “Галицький лицар”. Задум конкурсу — цілком гарний, і вже не один гідний львів’янин став лицарем у тій чи іншій номінації. Проте цьогоріч організатори, здається, трохи перемудрили. На сайті конкурсу було вивішено списки номінантів, а користувачам інтернету пропонувалося зробити свій вибір. Відвідувачі сайту взялися голосувати, аж доки не дійшли до невеличкої ремарки у тексті, яка все голосування перетворила на буфонаду. Виявляється, вибір громадськості, до якого на численних передлицарських прес-конференціях апелював директор Інституту розвитку міста, для організаторів має лише дорадчий характер. Пощо ж тоді було бавитися в демократію з волевиявленням?! Може, варто було б Леонідові Даниловичу Кучмі, котрий нарешті спровадив у відставку багаторічного голову Центрвиборчкому пана Рябця, запропонувати вакантну посаду демократові з плоті і крові Андрію Івановичу Садовому?

Зрештою, варіант запропонувати громадськості дорадчий голос зіграв злий жарт із самим Андрієм Івановичем. Як наслідок, з’явилися інсинуації про те, що хтось, близький до організаторів, підходив до представників однієї поважної і знаної у Львові компанії з пропозицією придбати статуетку “Галицького лицаря”. Називалася навіть сума — 4 тисячі у.о. Годі в таке повірити! Всі ж бо знають: для Андрія Івановича головне — не гроші, а корона на Ратуші!

До речі, враховуючи самооцінку Садового, дивує, чому він не запровадив номінації імені себе самого, в якій би відзначав львів’ян, які долучилися до розвитку рідного міста. Вслухайтесь, як би звучало: “За вагомий внесок у розвиток королівського міста “Галицьким лицарем” у номінації “Садовий року” став…” І яка нендза говорила, що скромність не є фундаментальною рисою пана Андрія?

Роман ОНИШКЕВИЧ

P.S. Зважаючи на вроджену скромність Андрія Івановича, “Ратуша” вирішила виправити історичну несправедливість і запровадити власну номінацію “Садовий року”. Переможцем у ній може стати кожен із львів’ян, який впродовж року висунув найбільше незреалізованих ідей, прокоментував найбільше “чужих свят”, подарував найбільше картин, сотворив най-більше концепцій, розвісив по місту найбільше корон, найчастіше зустрічався з президентом Перемишля на предмет водопостачання чи сотворив якісь інші неоціненні для львівської громади здвиги.

Пропозиції просимо надсилати листами або на електронну скриньку “Ратуші”. Від себе обіцяємо всебічне обговорення кандидатур на шпальтах газети і забезпечення широкого громадського резонансу.