Пухнасті зайчики та ведмедики стоять рядком у дитячій кімнаті. Під іншою стіною три візочки й цілий парк машинок. А в кухні маленький столик на чотирьох з різнокольоровими стільчиками: синій — для Микити, червоний — для Насті, жовтий належить Вікторії, а зелений — Катрусі. За таким столиком обідають маленькі Шпагіни — четверня, кожному з якої в січні виповнилося по три рочки.
“Коли ми чекали дитину, — розповідає мама чотирьох дітей Олена Шпагіна, — то сподівалися на народження хлопчика. Та коли лікарі сказали, що варто чекати чотирьох, то були заскочені зненацька: близнят у нашій родині не бракувало, але четверо?“
Проте тепер у цій сім`ї справжній маленький дитсадок. Найбільше пощастило дівчаткам: вони годинами можуть гратися в „доньки-матері“ чи складати кубики. До речі, кожна з дівчаток має свою улюблену іграшку — ведмедика, зайчика чи котика. Микиткові ж трохи нудно: і справді, чи личить мужчині гратися в дівочі ігри. Та він зі сестричками спілкується по-своєму: підбіжить до них, „поваляє“ їхні замки з конструктора і втікає. Як справжній чоловік, Микита не знає, що таке сентименти, і жодної улюбленої іграшки в нього немає. Зате все, що робиться довкола, викликає в нього зацікавлення, і жодна домашня робота не минає без його участі: тато стукне молотком — Микита вже тут як тут, мама прибирає — і він береться за віник.
А взагалі, всі діти у сім`ї Шпагіних живуть дружно: турбуються одне про одного, допомагають. Найкращі подруги — Віка і Настя. Вони просто нерозлийвода, де одна, там і інша. До речі, абсолютних двійнят серед цих дітей немає, відтак розрізнити їх не викликає проблем. До того ж, однакового одягу батьки намагаються дітям не купувати. „Мені ніколи не подобалася оця зрівнялівка щодо близнюків, — каже тато Дмитро Шпагін.– Адже кожна дитина є особистістю, і наші діти вже виявляють індивідуальність у смаках та інтересах“.
І справді, коридор у квартирі Шпагіних розписаний настінними малюнками. Це творчість Каті. Як розповідає мама, Катя частіше за інших любить побути на самоті: може сама гратися, малювати. Зате до навколишніх речей не дуже уважна — від Катиного необережного руху нерідко щось падає. Хоча саме Катя найчастіше є ініціатором нових ігор. Наприклад, їй спало на думку „обстріляти“ новорічну ялинку дитячими іграшками.
Вікторія є найбільш практичною з усіх дітей. Це така собі „доросла“ дівчинка — зібрана і розсудлива. Із задоволенням береться прибирати іграшки і спокійно чекає своєї черги, коли мама роздає ласощі. Настуня ж справжня мамина доня. Любить, щоб їй приділяли увагу і пестили. А Микита — справжній філософ: поважно, як досвідчений чоловік, розмірковує на життєві теми.
Загалом у цій сім`ї немає нічого незвичного: діти ростуть, тішать батьків розумними фразами, кумедними вчинками, допікають тисячами „чому?“, капризами та поламаними іграшками. Тільки в цій родині все це помножене на чотири. І не лише увага та пильність, але й витрати.
“Якби не допомога Львівської залізниці, — кажуть Шпагіни, — важко уявити, щоб ми робили. Коли народилися наші діти — був справжній бум: про це писали всі газети, багато хто обіцяв свою допомогу і підтримку“. Проте найвагоміша допомога надійшла власне від залізниці, де працює Дмитро Шпагін. „Георгій Кірпа, гендиректор Укрзалізниці, та начальник Львівської залізниці Богдан Піх виділили нашим дітям чотирикімнатну квартиру і подарували п`ять тисяч гривень. Крім цього, Дорпрофсож Львівської залізниці, на чолі з начальником Андрієм Сенишиним, протягом року оплачувала харчування для дітей, а від Залізничної лікарні в нас цілодобово чергували медсестри“. Звичайно, Шпагіни завдячують і міській владі, яка обмеблювала квартиру і сплачувала протягом року частину комунальних послуг. Але все-таки Львівська залізниця пам`ятає про четверню найкраще: щороку начальник Львівської залізниці дарує діткам 1000 гривень, а цьогоріч на першу важливу дату в їхньому житті маленькі Шпагіни отримали подарунок у розмірі 4 тисяч гривень. „Ми не чекали на допомогу, проте вона дуже доречна і свідчить про те, що залізниця сьогодні справді потужна організація, яка дбає про своїх працівників і їхні сім`ї“.
Марія ШОЛОМИЦЬКА
Ратуша-ForUm