ЛЗТА: наказано вижити - „Львівська газета“, 29 січня

Розмова з Юрієм Ситником, керівником проекту відродження Львівського заводу телеграфної апаратури

Історія Львівського заводу телеграфної апаратури триває з травня 1946 року, коли його перевезли до нашого міста з російської Калуги.

Завод почав діяти у приміщенні колишньої військової частини, лікарні та двоповерхових житлових будинків. Уже наприкінці 50-х цей завод перетворився на одне із найбільших приладобудівних підприємств України. У 70-х об’єднання було єдиним у СРСР виробником широкого спектру факсимільних апаратів військового призначення. У 1991 завод на собі відчув, що таке економічна криза. Зменшилася кількість замовлень, почалися масові звільнення. Здавалося, на діяльності ФТА поставлено крапку або, принаймні, жирний знак запитання.

На початку 2002 року завод отримав шанс на друге народження. Наша сьогоднішня розмова – з керівником проекту Юрієм Ситником.

– Юрію Євгеновичу, ми знаємо про ту могутню індустріальну потугу, яка існувала на цьому місці впродовж десятиліть, і нічого не відаємо про зміни, які тут відбуваються. Львовом уперто циркулюють чутки, що на території колишнього заводу телеграфної апаратури відкриють чи то кегельбан, чи то стрипиз-бар?

– Нам відомо про ці чутки, мало того – “доброзичливці” ще додають, що виробництво знищують, а завод розвалюють. Здогадуємося, хто автор (чи автори) цих вигадок – це люди, які звикли “ловити рибку в мутній воді”, використовуючи майно та потенціал державного підприємства для власних потреб. Аби розповісти про реальний стан справ на підприємстві, змушений повернутися на початок 2002 року, коли АТЗТ “Укрпромтелеком” придбало на аукціоні пакет акцій ВАТ “ЛЗТА” – 77,82%. До речі, це був уже другий аукціон. На першому охочих придбати акції ВАТ “ЛЗТА” не виявилося, що не дивно, адже ФДМУ виставив досить жорсткі умови – погашення заборгованості із заробітної плати на суму 5152,5 тис. грн., кредиту на суму 604,7 тис. грн., збереження виробництва й інші.

– Ви хочете сказати, що всі ці зобов’язання виконують?

– Звичайно. І заборгованість із зарплати, і повернення кредиту – все це виконали в повному обсязі й у передбачені договором із ФДМУ терміни, що, погодьтеся, доволі неординарний для Львова випадок. Але повернімося до вашого першого запитання. Як генеральний директор АТЗТ “Укрпромтелеком”, а згодом – голова Ради товариства ВАТ “ЛЗТА”, разом із командою однодумців розробив стратегію подальшого розвитку підприємства, яку лише нині втілюємо в життя. Один із елементів цієї стратегії – концентрація розпорошеного виробництва, аби припинити його збитковість і створити нормальні умови праці, а саме: відновлення систем опалення, водопостачання та водовідведення, ремонт виробничих й офісних приміщень тощо. Це ж нонсенс, коли у величезних цехах працювали кілька осіб. Яка ж тут може бути рентабельність виробництва при такому господарюванні? А концентрація виробництва – це ж, звичайно, вивільнення площ, значна частина яких історично не були виробничими. Приклад – приміщення лікарні 1898 року побудови, в якому розміщували виробничі підрозділи. Щодо ліквідації виробництва, справді, ми ліквідували два екологічно шкідливі виробництва: ливарне й гальванічне, які діяли на території всупереч усім санітарним нормам.

– Але коли викупляли акції, знали, що на підприємстві є надлишок площ? Очевидно, вже тоді планували використовувати їх під щось інше?

– Безперечно. Враховували різноманітні нюанси: великі площі розташовані близько до центру міста, квартал, який займає завод, затиснутий двома магістральними вулицями – Городоцькою і Тургенєва, неподалік – приміський вокзал, нерухомість, що є на території, вельми цікава для інвестування, якщо частково змінити її функціональне призначення. Тому й виникли проекти реконструкції окремих корпусів під “боулінг-центр” чи “торговельний центр”. Робота над цими проектами дала привід “добрим людям” поширювати чутки. Щоправда, чомусь вони мовчать, що для створення нормальних умов праці, на переміщення виробничого обладнання, проведення ремонтів лише одного із корпусів витрачено близько мільйона гривень, а втілення вказаних проектів у життя забезпечить роботою декілька тисяч осіб.

– А що саме виробляли на підприємстві на момент вашого приходу?

– Було два профільні напрямки: виробництво апаратури засобів зв’язку (зокрема центральних автоматичних телефонних станцій “Квант-Є” для потреб “Укртелекому”) та вироби залізничної тематики – реле, стативи й інше. Це виробництво зберегли, хоча, звичайно, воно потребує модернізації, адже парк обладнання на заводі не поновлювали з 1990 року. Нині завершують процеси реструктуризації, а саме створення нової ефективної виробничої структури, у складі якої працюватимуть не лише виробничники, а й конструктори, технологи, науковці, адже досі не задіяли значний потенціал і обладнання (близько 2000 найменувань основних засобів), і площ (понад 33000 кв. м). Ми запатентували виріб, над яким колектив підприємства працював упродовж кількох останніх років – реле залізничної автоматики. Здійснили його сертифікацію, а також атестацію виробництва. Триває розробка конструкторської документації на інші вироби залізничної тематики. Прикро, але знову змушений згадати про чутки, зокрема про те, що аналогічне виробництво колишні працівники ВАТ “ЛЗТА” хочуть розпочати на іншому підприємстві. Ми, звичайно, за здорову конкуренцію, але власником конструкторської документації й патенту є ВАТ “ЛЗТА”, їх нікому не передавали. Я не кажу вже про етичні питання – збитки та проблеми залишити “рідному заводу”, а предмет праці, створений за участю всього колективу, – забрати.

– На підприємстві триває скорочення?

– Процес скорочення не можна розглядати лише у площині зменшення чисельності працівників. Це, насамперед, ліквідація диспропорції між чисельністю адміністративного персоналу й основних робітників, а також ліквідація збиткових підрозділів підприємства. Зазначу, що скорочення відбувається за принципом “від позитивного”. Спочатку розробили стратегію розвитку в цілому, потім під окремі проекти формували нові структури, і лише після цього визначали кількість працівників, яких скоротять (зі збиткових підрозділів підприємства). Крім того, фонд оплати праці при скороченні суттєво не зменшується, тобто зарплата після реструктуризації зросте. У стратегічному плані розвитку скорочення є лише тимчасовим, оскільки лише під виробництво ми резервуємо понад 13 тис. кв. м площ, на яких працюватимуть 1,5 тис. осіб.

– А що залишиться на 60 тис. кв. м “парів”?

– На “парах” частину площ теж здаватимуть в оренду для виробництва, за винятком екологічно шкідливого. На частині площ, за розробленим Містопроектом генеральним планом, за кредитні й інвестиційні кошти спорудять офісний центр (площею 8 тис. кв. м), торговий центр і боулінг-клуб. Загалом назва “Технопарк ЛЗТА” є символічною, оскільки передбачає збереження цілісного майнового комплексу, який тут створювали десятиліттями. Це буде поєднання виробничих, офісних, торговельних, рекреаційних площ на одній території, об’єднаних спільними інженерними мережами, паркінгом, транспортними та пішохідними комунікаціями.

– Які б ви назвали найбільші перепони, які стояли і стоять перед керівництвом?

– Деякі з перепон ми вже подолали. Це спроба ДПІ стягнути з ВАТ “ЛЗТА” понад 4 млн. грн. власне після того, як погасили заборгованість із заробітної плати та кредиту. Виглядало б досить цікаво – держава продала пакет акцій, зобов’язала погасити всі борги, а потім “обдерла, як липку…” Дякувати Богу, всі вимоги ДПІ були безпідставними (що повністю доведено в судових рішеннях), лише шкода і нашого затраченого часу, і часу держслужбовців, і державних коштів на таку “боротьбу з вітряками”.

А взагалі, головна перепона на шляху подальшого розвитку – брак кваліфікованих кадрів, особливо на виробництві.

– Тобто, кадри і досі “вирішують усе”?

– Без сумніву. Насамперед кваліфіковані спеціалісти в різних галузях – від управління проектами до слюсаря-інструментальника. Без правильної кадрової політики, управління персоналом, мотивації будь-який проект приречений на провал. Не хочу бути песимістом, бо вважаю: в рамках проекту ВАТ “ЛЗТА” нині працює команда справжніх фахівців, а головне – людей небайдужих і відповідальних. Якщо мислитимемо стратегічно і збережемо команду, то успіх не забариться.

– А як ставиться до цих нововведень перший керівник цього гіганта Михайло Вороненко?

– Він приходив на підприємство ознайомитися з нашими планами. На мій погляд, йому як людині, котра започатковувала цю структуру ВПК, болісно сприймати нові реалії, але він нас підтримує саме через свій великий життєвий досвід.

Микола Савельєв

P.S. Із листа колишнього директора ЛЗТА Михайла Вороненка до Юрія Ситника: “В майбутньому розвитку фірми я завжди можу допомогти вам як дружелюбний опонент для блага нашого талановитого колективу і блага заводу, на створення якого я поклав кращі роки свого життя”.