Життя на горищі -“Поступ“, 28 січня

Ратуша-ForUm

|

Квартирне питання у Львові, як і зрештою по всій Україні, стоїть дуже гостро. Але коли людину виселяють з квартири завідомо усвідомлюючі, що жити їй, окрім як на вулиці більше немає де — це вже занадто. Минулого тижня 57-річного львів`янина Олександра Успенського у 15 градусний мороз добровільно-примумсово виселили з квартири, у якій він проживав кілька десятків років не надавши, натомість, хоча б якогось даху над головою.

Як розповіла „Поступу“ одна із сусідок Олександра, родина Успенських проживала у квартирі № 9 по вулиці Ярослава Стецька 8 понад 40 років. Після смерті матері і дядька єдиним родичем Олександра Успенського стала його тітка Людвіга Успенська. Тітка була хворою, і жила, практично, на утриманні племінника. Сусіди свідчать, що він купував їй продукти, ліки, вів з нею спільне господарство, сплачував комунальні послуги, оскільки її мізерної пенсії не вистачало майже ні на що.

У липні 1995 року Людвіга Успенська приватизувала квартиру на Стецька 8/9, а у січні 1996 року померла, залишивши тільки написаний від руки заповіт, у якому передавала квартиру племінникові Олександру Успенському. Хоча заповіт і не був завірений нотаріусом, проте, він свідчить, що тітка уважала племінника своїм єдиним родичем і мала намір залишити квартиру йому. Сім з половиною років Олександр проживав у квартирі на Стецька 8, навіть не підозрюючи, що хтось може засумніватися у його правах на це житло.

Проте, 4 серпня 2003 року на адресу Олександра Успенського надійшов лист від Державної податкової адміністрації у Львівській області, який містив вимогу про виселення Олександра з квартири, посилаючись на „Свідоцтво про право на спадщину за законом № 6 – 2956 від 18.07.2003 року“, відповідно до якого квартира на вулиці Стецька 8/9 переходить до держави в особі ДПА.

9 серпня пан Олександр звернувся до суду з позовною заявою про визнання за ним права на квартиру, оскільки він був єдиними родичем померлої тітки і проживав у цій квартирі усе своє свідоме життя. У позовній заяві Олександр Успенський просив визнати за ним, відповідно до статей 64, 65 та 156 Житлового кодексу України, якщо не право власності на квартиру, то хоча б право на житлове приміщення. Проте, податкова подала зустрічний позов про усунення перешкоди у власному користуванні житлом на Стецька 8/9. Суд постановив задовольнити позов податкової і виселити Успенського з квартири без надання йому іншого житла, тобто, приректи його на бомжування.

Сусіди, яким небайдужа доля Олександра Успенського стверджують, що у протоколах судової справи їх свідчення повністю перекручені. Зазначено, що він проживав у квартирі лише з 1996 року, хоча насправді — майже усе життя. Не зафіксовані і свідчення про те, що Олександр утримував тітку і вів з нею спільне господарство. Відсутня у справі і копія тітчиного заповіту, який свідчить про її бажання передати квартиру племінникові. Суд визнав недостатніми докази позивача, і як наслідок, людина опинилася без даху над головою.

Будучи незгідним із рішенням суду, пан Успенський оскаржив його у Апеляційному суді Львівської області і чекав, що його викличуть на засідання і дадуть змогу захистити себе, відстояти свої права у суді. Проте, в суд його не викликали і про те, коли відбудеться засідання він не знав. 16 січня 2004 року Успенському вручили постанову про його добровільне виселення з квартири до 21 січня. Олександр Успенський, звісно, не виселився.

Зранку 21 січня до квартири Олександра Успенського прийшли державний виконавець М.Рудницька — заступник начальника ВДВС Галицького району, представник податкової адміністрації Р.Дмитришин, дільничний інспектор В.Василенький, якого мешканці будинку бачили вперше. З ними були ще кілька кремезних молодиків, які зафіксовані у документі як поняті. З квартири винесли меблі, занесли на горище, куди і переселився Олександр.

Двері квартири, всупереч вимогам закону, не опечатали. Відразу ж на другий день у квартирі з`явилися будівельники, які розпочали ремонт, за їх словами, для нового власника квартири. Після того, як сусіди підняли галас, будівельники викликали представників нового власника квартири. Незабаром, за їхніми словами, прибули двоє якихось підозрілих молодиків, представилися працівниками податкової, проте, посвідчень не показали. Сусіди викликали на місце конфлікту начальника управління соціального захисту Галицької РДА Юрія Гринчишина. Після його появи будівельники і „працівники податкової“ залишили квартиру, повісивши на дверях величезний замок, який там висить і донині.

Олександр Успенський і надалі проживає на горищі будинку № 9 по вулиці Ярослава Стецька. Горище не опалюється, там страшенний холод і вітер, немає ні води, ні якихось елементарних зручностей. Він ніде не працює, єдиним заробітком для нього був збір макулатури і порожніх пляшок у смітниках. Людина практично позбавлена засобів для існування. Сусіди підтримують Олександра, як можуть: хто їжею, хто — теплими одягом.

Постає питання, чому державі знадобилося аж сім з половиною років, які минули після смерті законної власниці квартири, щоб заявити про свої права на неї? І чому, після того, як пройшло стільки часу, людину виселяють на вулицю зимою, у 15 градусний мороз, прирікши її на смерть від холоду? І робить це та сама держава, яка у своїй Конституції найвищою суспільною цінністю проголосила життя людини. Чи не тому, що двокімнатна квартира у центрі міста — надто ласий шматок, щоб його упустити. Чи не тому, що у квартирі проживала людина, яка не може сама себе захистити.

І ще одне: з 1 січня 2004 року набув чинності новий Господарський кодекс України, відповідно до якого племінники визнаються спадкоємцями, якщо немає інших родичів. І, якби Апеляційний суд Львівської області не 16 грудня 2003 року не визнав Олександра тимчасовим жильцем спірної квартири, він став би її єдиним і законним власником.

Єдина надія у нього зараз на уповноважену з прав людини Ніну Карпачову, якій сусіди надіслали телеграму і листа з копіями документів, народних депутатів, які пообіцяли взятися за цю справу та Верховний Суд України, куди також збираються скерувати відповідну заяву.

Ірина СИРИВКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...