Олександр Сендега: Я не цураюся свого комсомольського минулого - „Поступ“, 30 грудня

Ратуша-ForUm

|

Передноворічна розмова з головою Львівської обласної держадміністрації

— Пане голово, першим буде традиційне підсумкове запитання: з чим входить Львівщина у новий 2004 рік?

— Якщо коротко, двома словами, то Львівщина входить у 2004 рік зі стабільними позитивними тенденціями в галузях економіки, соціального захисту, доходів громадян, будівництва і розбудови. І дуже важливим тут є те, що відбулися певні переломні моменти в психології людей. Багато хто зараз починає усвідомлювати, що, в основному, все залежить від них самих, а не від того, що хтось прийде, щось зробить, щось збудує і т. ін. Що стосується державної влади, то в останній рік спостерігається тенденція до того, що вона наближається до своєї основної функції — забезпечувати і створювати умови для того, щоб кожна людина могла себе реалізувати і розкрити. Що стосується безпосередньо нас, як обласної влади, то ми зараз теж перебуваємо у пошуку нашого місця. Головне наше гасло, як я уже не раз говорив, це робота на конкретний результат. Конкретних справ протягом року зроблено багато. Чи достатньо? Ні, не достатньо. Але багато. Ми можемо зараз говорити про введення в експлуатацію нових шкіл. Найближчими днями будемо здавати нові об`єкти в галузі охорони здоров`я — онкоцентр у Львові та кардіоцентр. Можна говорити тут і про побудову сихівського шляхопроводу. Я особисто задоволений тим, що ці задавнені в часі, тяжкі об`єкти вдалося закінчити. Я приємно буду зустрічати новий рік, бо з допомогою центральної держаної влади нам вдалося реалізувати багато болючих для міста та області справ.

— Даруйте, але власне й виглядає на те, що без втручання київської влади, а зокрема без особистої вказівки президента, усі перераховані Вами об`єкти ще довго чекали би на добудову…

— Ще під час співбесіди з президентом, коли мене тільки призначали на посаду голови обласної держадміністрації зайшла мова про те, якої Львівщина потребує допомоги від Києва, і я назвав перелік проблем. Зрозуміло, що кожен населений пункт Львівщини має проблеми, має багато питань, які треба розв`язувати. Але є питання дійсно гострі, я би сказав так — питання показові, вирішення яких можливе лише за умови єдності різних структур влади та ініціативності безпосереднього керівника, якщо це село, то сільського голови, якщо район, то голови райадміністрації, якщо область то… і т. д. Закінчення оцих задавнених об`єктів, якраз і продемонструвало ту єдність центральної і місцевої влади, і це показало, що нам вдалося домогтися підтримки Києва. Так, президент вислухав мене і підтримав. Від доручив міністерствам надати необхідну області допомогу. Після цього почалась активна робота, бо ж усі розуміли, що доведеться звітувати перед президентом за виконання покладеного на них доручення. І я Вам мушу сказати, що такого будівництва, як будівництво сихівського шляхопроводу, я, маючи великий досвід управлінця, ще в своєму житті не бачив. Це була робота єдиним кулаком. І фінансово, і ресурсово, і навіть організаційно робота була поставлена так, що я такого ще не бачив.

— Пане голово, якщо президент Кучма, як Ви стверджуєте, багато доклався до вирішення львівських проблем, то чим, на Вашу думку, пояснюється такий безпрецедентно низький рівень довіри до нього мешканців Львівської області, як це показують результати соціологічних досліджень?

— Ви знаєте, я теж глибоко аналізую і події вчорашнього дня, і події минулого року, і події п`яти- чи десятирічної давності. Я справді хочу знайти істину. Є речі і події, яких я не розумію, речі, яким не можу знайти пояснення. Але аналізуючи, я зрозумів, що де в чому то є наш такий галицький менталітет. Ми схильні постійно шукати ворога. Особливо це виявляється в деяких наших політиків. Я з шаною ставлюся до всіх цих людей, але сьогодні переконуюся в тому, що мають галичани таку властивість — шукати ворога. І якщо вони цього ворога знаходять і знищують, то одразу ж беруться шукати нового. І це замість того, щоби відбудовувати державу. Якось так у нас чомусь є — замість того, щоби реально працювати, стаємо на трибуни й кричимо „Геть!“ і „Ганьба“. Чому нема довіри до президента? Та тому, що створюється з боку опозиції загальний такий фон: що от є президент, від нього все залежить, і тому в країні все так погано.

— Ті ж результати соціологічних досліджень стверджують, що галичани шукають і знаходять не тільки ворогів, а й друзів. Нині найпопулярнішим політиком на Львівщині є опозиційний лідер Віктор Ющенко. Незабаром президентські вибори, як Ви оцінюєте шанси Віктора Ющенка на перемогу і чи розділяєте Ви ті сподівання, які на нього покладає більшість населення області, якою наразі керуєте Ви?

— Так чомусь у нас закладається психологічно, що от прийде новий цар і життя буде кращим. Але життя буде кращим лише тоді, коли ми переможемо самі себе, коли ми почнемо розуміти, що майже все залежить від нас, коли будемо готові починати власну справу і творити її. А роль держави, як я уже казав, полягає в тому, щоби створювати для цього умови. Такі умови, я вважаю, зараз саме створюються. А що стосується виборів, то кого вибере народ, той і буде президентом. Якщо Львівщина проголосує за Ющенка, то чи вся Україна проголосує за Ющенка? Я особисто в цьому сумніваюся. Але, якщо таки вибере, то все одно від зміни президента життя само собою кращим не стане. Я особисто ще сам буду визначатися, за кого голосувати.

— В світлі останньої версії політичної реформи, може Вам і не доведеться визначатися. Як, до речі, на Вашу думку, повинен обиратися президент — парламентом чи всенародним голосуванням?

— Давайте відійдемо від таких вузьких питань до загального. Я думаю, що ніхто не буде сперечатися з тим, що політична реформа як така Україні потрібна. І ця реформа має стосуватися як верхніх ешелонів влади, так і реґіонального рівня. Я маю достатній управлінський досвід для того, щоби стверджувати: система здійснення влади на реґіональному рівні не є досконала і дуже далека від європейських норм. Сьогодні я як голова ЛОДА відчуваю цілу низку незручностей, наштовхуюся на конфліктні ситуації, які виникають від цієї недосконалості системи влади. Тому застановимося на тому, що політична реформа країні необхідна. Постає питання: якою повинна бути влада? Я переконаний, що передусім, кожна гілка влади повинна нести свій тягар відповідальності і ця відповідальність не повинна перехилятися в той чи інший бік. Тому, на мій погляд, перший запропонований варіант політичної реформи був кращий — це всенародні вибори президента, це відповідальність парламенту, уряду, президента, це більшість, яка формується і яка відповідає за діяльність уряду, який вона формує. Сьогодні оце перекидання відповідальності з однієї гілки влади на іншу є справжнім гальмом для України. Тому політична реформа потрібна. А щодо запитання, як має обиратися президент, то на мою думку, краще було б обирати президента всенародно. Тому той варіант політреформи, який пройшов зараз, мене влаштовує — восени 2004 року президент обирається всенародно.

— Але ж тоді у 2006 — парламентом…

— А чого ми будемо забігати наперед?! За два роки може ще багато чого змінитися. Але я ще раз кажу, що, з точки зору управлінця, я не хочу говорити, що так буде добре, а от так — зле. Я кажу, що мені краще, а що — гірше. А працювати я буду в будь-яких умовах і працюватиму на результат. Наразі мене все влаштовує — президент у 2004 році обиратиметься народом. А якщо в 2006 буде обиратися парламентом, ну, то значить хай обирається парламентом. Хоча мені видається, що краще, коли президента обирає народ.

— Пане голово, дозвольте на завершення одне делікатне запитання. Восени цього року відзначалася 85-та річниця з дня заснування комсомолу. Відзначалася в різних містах України, серед них і у Львові. І Ви, пане голово, теж були присутні на цьому святкуванні, яке відбувалося у ресторані залізничного вокзалу. Скажіть, невже для вас, колишніх членів комсомолу, це й досі так важливо?

— Я ніколи не цураюся того, що було в нашій історії. Я ніколи не цурався того, що я колись із кимось товаришував, і ми спільно вирішували ті чи інші проблеми і тішилися спільним добрим справам, які вдавалося зробити. Це все було нашим життям. Унікальність нашого покоління в тому, що ми жили і пробувалися в одній системі, потім жили у перехідний момент, зараз живемо і працюємо в незалежній державі. Ми досі в пошуку ефективних шляхів розбудови незалежної держави. Не йде мова про те, що хтось там помпезно святкував. На Львівщині не було жодного офіційного заходу з приводу річниці комсомолу. Просто зібралися люди, які свого часу працювали в комсомолі … Ви ж глибше гляньте на цей момент. Відкиньте політичний аспект. Де раніше готувалися управлінці, яких нам сьогодні так бракує?! В комсомолі. Тут же не йде мова, що ми зібралися, бо у нас ностальгія за тим часом. Ми зібралися, бо раніше ми товаришували, працювали разом.

— Чи не вважаєте, Ви, пане Сендего, що участь у таких „тусовках“ (на тій зустрічі ветеранів Комсомолу були присутні й інші дуже впливові нині особи) компрометує Вас?

— Це якесь не надто скромне запитання.

— Є хіба щось некоректне у тому, що я Вас запитую?

— …У нас у Львові в суботу відбувся з`їзд КПРС, і от якби я взяв у ньому участь, припустимо, це б мене тоді дійсно скомпрометувало. А якщо я зустрівся з людьми, щоб випити чарку і почаювати, то хіба це антиморально?!

— Гаразд, я здогадуюсь, як Ви відповісте на моє останнє запитання, але все ж, мушу його поставити, бо йдеться про чутку, яку вже знають і оговорюють усі. Кажуть, що Ви маєте намір залишити Львівщину, бо вирішили погодитися на запропоновану Вам міністром транспорту посаду заступника. Це так?

— Я про це вперше чую.

— Я так і думала.

Розмовляла Тетяна НАГОРНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *