Львівська обласна рада прийняла рішення виділити наступного року з обласного бюджету 250 тисяч гривень на завершення будівництва пам`ятника Степану Бандері, що стоятиме поблизу церкви Святих Ольги і Єлизавети на пл. Кропивницького. Також обласна влада сподівається, що близько 150 – 200 тисяч гривень буде виділено й із міського бюджету.
Хоча, як повідомив начальник управління капітального будівництва ОДА В`ячеслав Щукін, для спорудження пам`ятника та облаштування навколишньої площі потрібно близько чотирьох мільйонів гривень. Принаймні такий кошторис складено спільним українсько-американським підприємством „Ренесанс“ – фірмою, що виграла тендер на спорудження пам`ятника Степану Бандері. Наразі відомо, що монумент буде бронзовий і матиме всі ознаки меморіального комплексу.
Проте пам`ятник Степану Бандері – не єдиний „довгобуд“ у нашому місті. Як повідомив „Ратушу“ головний художник Львова Володимир Сколоздра, нині на вулицях та площах нашого міста також стоять камені, на яких мають постати пам`ятники: Вченим міста Львова, які були розстріляні у 1941 році; пам`ятник митрополитові Андрею Шептицькому поблизу собору Святого Юра; Борцям за волю України на вулиці Вітовського; Жертвам Янівського концтабору на перехресті вулиць Шевченка та Тунельної; гетьману Іванові Мазепі на однойменній вулиці; Михайлові Вербицькому на вулиці Степана Бандери; Максимові Кривоносу на території парку „Високий замок“; військово-меморіальний комплекс на території Меморіалу, що на вулиці Мечнікова; Західноукраїнській народній республіці на площі Петрушевича; меморіальний знак Героям Крут.
Отож, як бачимо, проектів є чимало, але будуються пам`ятники у Львові дуже повільно. І чи не найголовнішою причиною цьому, на думку головного художника Львова, є те, що на хвилі ейфорії початку дев`яностих років минулого століття чи не кожен мітинг закінчувався резолюцією про зведення чергового пам`ятника. Фактично це були голослівні заяви, не підтвердженні реальними фінансовими можливостями. Окрім того, існує указ Президента України, яким забороняється зведення будь-яких творів монументального мистецтва за кошт державного чи міських бюджетів, допоки не буде виплачено всі заборгованості по зарплатах працівникам бюджетної сфери.
Врешті-решт, і в Європі нема практики, щоб магістрати споруджували якісь монументи, це робиться виключно за кошт громади, пожертвувань спонсорів чи меценатів. Максимум, чим може допомогти міська влада у західноєвропейських країнах, – це надати земельну ділянку, хоча у деяких країнах навіть такої практики не існує й ініціатори зведення пам`ятника змушені викуповувати землю в міста.
Олег МАНЧУРА
Ратуша-ForUm