„Жінка з „авоськами“ легко заходить у наш автобус...“ - „Високий замок“, 23 грудня

Ратуша-ForUm

|

Не знаю, наскільки зараз є модним ім’я Богдан. Але дуже наполегливо популяризують його конструктори і виробники автобусів. Львів’яни гідно оцінили малий автобус „Богдан“ на маршруті 28. У Києві вже „бігають“ сотні „Богданів“. Вони витіснили з магістралей столиці традиційні „пазики“. Автобуси зручні, світлі, просторі… Не до порівняння з „Пежо“, де пасажир зігнутий навпіл…

Велике автобусне сімейство „Богданів“ народилося у колективі Українського інституту автобусо-тролейбусобудування, який очолює доктор технічних наук Любомир Крайник. Зустрівшись з Любомиром Васильовичем, поцікавився долею найвагомішої розробки інституту – надвеликого автобуса „Богдан“. Перший дослідний зразок його проходить зараз випробування на одному з маршрутів Києва.

– Це було дуже відповідальне замовлення Київської міської держадміністрації, – розповідає Любомир Васильович. Ви, напевно, бачили на вулицях Києва дволанкові автобуси „Ікарус“. У народі їх називають „гармошками“. Ці машини вже давно вичерпали свій ресурс, добиті, як кажуть, до ручки… Києву потрібно зараз щонайменше 300 подібних машин, щоб підвозити людей зі „спальних“ районів до метро. Наш „Богдан“ може брати у години пік одразу до 200 пасажирів, четверо дверей забезпечують швидку посадку і висадку людей…

– А в чому головна „родзинка“ цієї новинки?

– Я б насамперед відзначив низьку підлогу. Це дуже важливо з огляду на те, що з 2005 року в Європі для усіх автобусів громадського призначення буде обов’язковою вимога пристосованості машин для перевезення людей з фізичними вадами, зокрема на інвалідських візках. Але низька підлога і відсутність сходинок – це зручність для усіх пасажирів. Жінка з двома „авоськами“ легко заходить у наш автобус…

– А як київські водії оцінили вашу новинку?

– У наступному році Черкаський автобусний завод „Богдан“ випустить 15 надвеликих „Богданів“. В автобусному парку Києва вже встановлено чергу серед водіїв за „Богданами“. У машині дуже добре продумано робоче місце водія. І працювати йому набагато легше. Вже не потрібно протягом зміни до двох тисяч разів перемикати зчеплення і коробку передач, водій має автоматику, дві педалі – „газ“, „гальмо“… Хотів би відзначити ще одну особливість надвеликого „Богдана“. Окрім двох імпортних агрегатів, це повністю українська машина. Даємо можливість заробити українським виробникам.

– Любомире Васильовичу, хотілось би почути ваші міркування щодо перспектив автобусобудування у нашій країні з огляду на європейські та світові тенденції. Адже дедалі більше громадян прагнуть мати власний транспорт…

– Питання це дуже неоднозначне. У країнах, де на кожну тисячу жителів припадає понад 300 приватних автомобілів, громадський транспорт не відіграє вирішальної ролі у перевезенні людей до місця праці. Нам це, як кажуть, не загрожує… Ще років 25-30 Україна приречена бути автобусною державою. Для нас громадський транспорт – це не лише бізнес, а й розв’язання проблем соціальних, екологічних. Приватне авто у місті – це не тільки благо. Підраховано, що економічні збитки від „пробок“ на дорогах міст країн Євросоюзу через надмір приватного транспорту становлять 4,5 мільярда євро…

– Якщо говорити про Львів, то він, як мені здається, потерпає не стільки від приватного транспорту, скільки від засилля „Пежо“.

– Наразі така тенденція характерна і для інших міст. Щороку на наш ринок надходить близько чотирьох тисяч фургонів, що вже були в експлуатації, які переобладнують під мікроавтобуси. Це переважно „Мерседеси“. У західноєвропейських країнах для перевезень пасажирів машин такого класу не використовують. Але є вже зрушення на користь нових автобусів, зокрема наших „Богданів“. Перевізники у цьому році придбають близько двох тисяч таких машин. Думаю, автомобільний „секонд-хенд“ буде програвати вітчизняному автобусобудуванню. Адже те, що робимо ми, відповідає стандартам і правилам Євросоюзу. А Україна вже третій рік є учасницею Женевської конвенції, а відтак зобов’язана виконувати стандарти у галузі автобусобудування.

– Назвіть хоч деякі європейські вимоги до автобусів.

– Вони передбачають безпеку, комфорт, належні розміри сидінь, відстань між сидіннями, певну кількість дверей, аварійні виходи, обов’язкову вентиляцію, опалення салону… Гадаю, що у справі поповнення парку автобусів і мікроавтобусів треба брати до уваги не лише короткотривалу економічну вигоду окремих перевізників, а й інтереси пасажира. Слід говорити і про державні інтереси України. Щороку ми імпортуємо різних автомобілів і автобусів не менше як на 1,3 мільярда доларів. Інвестуємо чужу економіку. Забули гасло „Свій до свого по своє“… Кожне робоче місце в автомобілебудуванні – це додатково вісім робочих місць у суміжних галузях. Якщо, скажімо, автобусний завод випускає за рік 1000 автобусів, то це дві тисячі робочих місць…

– В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили про прагнення вийти на зарубіжний ринок, зокрема на ринок Росії. Мовляв, їхній капітал йде до нас, чому б нам не йти до них…

– У ту ж Росію не так просто пробитися. Там захищають внутрішній ринок. Це Україна як залізничний вокзал – на усі боки відкрита… Але робота ведеться. Перші „Богдани“ вже відправлено до Москви і Петербурга. Розраховуємо, що наступного року в Росії вже буде близько тисячі малих і середніх „Богданів“. Думаємо над створенням там дочірнього підприємства для складального виробництва… Від японської фірми була пропозиція налагодити спільне виробництво наших автобусів в Ірані. Почали переговори з Китаєм, а це, до речі, велика автобусна держава… Та роботи нам вистачить і в Україні. Є перспектива налагодження випуску великих і надвеликих автобусів і тролейбусів на „Південмаші“ у Дніпропетровську. Завершуємо роботу з виготовлення джипа на замовлення Міністерства оборони. Маємо солідний портфель замовлень. Ще кілька років тому лунали голоси про загибель вітчизняного автобусобудування. Мовляв, відстали на все життя… Але сумні пророцтва, на щастя, не здійснилися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *