Найбільша акція протесту проти влади “Україна без Кучми” стала визначальною для новітньої історії України – переконані її організатори.Три роки тому почалася акція “Україна без Кучми”, яка стала найбільшою громадською реакцією на “кучмагейт” – оприлюднення Олександром Морозом плівок майора Мельниченка. “Тоді люди вперше показали, що не бояться”, – вважає один із організаторів тодішніх подій Олександр Луценко.
У неділю в центрі Києва на майдані Незалежності зібралися близько 200 людей, аби відзначити третю річницю акції. Прийшли, вочевидь, лише найактивніші. Зокрема ті, хто безпосередньо відчув наслідки своєї причетності до УБК – колишні політв’язні, заарештовані у “справі 9 березня”, які нещодавно повернулися з в’язниці. Вони не шкодують про свої дії тоді й радіють, що хоч чогось вдалося досягнути таким чином. На майдані Незалежності встановили намет як символ акції, а також великий плакат із написом: “Кайдани порвіте – Україна без Кучми”.
За словами члена правління інституту “Республіка”, одного з координаторів акції УБК Володимира Чемериса, люди зібралися не тільки для того, щоб “відзначити 15 грудня як День свободи”, але й щоб “обговорити, як громадянське суспільство може перешкодити повторенню приходу кучмізму в Україну”, щоб “у країні знову була тверда президентська вертикаль, порушували свободу слова та соціальні права громадян”.
Окрім висловлення думок і спогадів, під час недільного заходу на майдані Незалежності кожен бажаючий міг, умочивши долоню у фарбу, поставити свій відбиток на великому щиті, “проголосувавши” таким чином за зміну системи економічних, політичних і соціальних відносин в Україні.
Нагадаємо, що перші намети на майдані Незалежності в центрі Києва з’явилися в грудні 2000 року, що й стало фактично початком акції. Поштовхом, безперечно, було зникнення Георгія Ґонґадзе, а згодом – оприлюднення записів майора Мельниченка, які нібито зроблені в кабінеті президента Леоніда Кучми та засвідчують його причетність до організації вбивства опозиційного журналіста. Окрім столиці, акція охопила всі регіони України. Учасники “України без Кучми” розгорнули тоді на центральних площах міст наметові табори та вимагали відставки Кучми. Апогеєм стало зіткнення натовпу пікетників із правоохоронцями 9 березня 2001 року на вулиці Банковій.
Що ж до реальних причин активності людей, які вийшли взимку 2000-го протестувати проти влади, то їх, очевидно, варто шукати значно глибше.
– Для когось такою причиною було вбивство журналіста, для когось нестерпною була політична задуха, але в цілому це виливалось у незадоволення тим, що будував Кучма, – вважає народний депутат Юрій Луценко. – Доволі нескромно говорити про роль акції, яку я організовував, але мені здається, що в тому числі й “Україна без Кучми” забезпечила той результат на парламентських виборах, якого вдалося досягнути опозиції.
На його думку, в іншому разі на Україну чекала доля, схожа на щось середнє між Росією та Білоруссю.
– Ця акція була насамперед громадською непокорою, а вже потім політикою, – каже пан Луценко. – І сьогодні ми вважаємо, що ця справа була немарною. Тоді люди вперше показали, що вони не бояться.
Проте, на думку Луценка, головна цінність УБК полягає в тому, що тоді, три роки тому, навколо цієї акції об’єдналися політики різних ідеологій, і це поклало початок єдиній опозиції.
– Схожі ситуації виникали і в інших країнах Східної Європи, які стали на шлях демократичного розвитку, – каже він. – Сьогодні маємо узгоджені дії української опозиції, і це дуже важливо.
Ярема Городчук, „Львівська газета“, 16 грудня
Ратуша-ForUm