Непросто було розшукати представників рідкісної на сьогодні професії – сажотрусів. Далеко не кожне комунальне підприємство має їх у штаті. У ЛКП “Айсберг”, прорахувала, вони мали б працювати – он скільки коминів у центральній частині міста. Так і є. На другому кінці слухавки почула: “Приїжджайте”.
Два найдосвідченіші і найстарші сажотруси міста – Володимир Іванович Кадило і Дмитро Прокопович Пурський – виявилися неабиякими дотепниками. “Одягайте на біленький светрик “спецовку”, аби не вимазатися сажею, і ліземо на горище. Або й на дах. Не страшно?”. “Ні-і…”.
…Знайомство з тонкощами професії сажотруса (або, як записано у трудових книжках, коминяра, від слова комин) розпочалося у їхній крихітній майстерні, розташованій у підвальному приміщенні старого будинку. Тут оглянула увесь реманент, необхідний для чистки комина. Довгий шнур з прив’язаною до кінця важкою гирею, щітка, так звані скребки, молоток, зубило і обов’язково – протигаз. На плиті гріються казани з водою. “Це ж навіщо?”. “Помитися. Не будемо іти містом і лякати людей. Іноді приходимо з роботи чорні – як негри”.
…Облюбовуємо будинок у центральній частині міста і піднімаємося на останній поверх. На самому горищі коминярі одразу знаходять комин. “Ось тут, пояснюють, повинні бути спеціальні отвори, віконечка для чистки”. Темно, але ми їх знаходимо. До шнура з гирею прив’язують щітку і опускають всередину. “І тепер комин чиститься?”. “Так”. Ніякої кіптяви, сажі, пилу. “Відколи люди почали палити газом, – пояснюють, – сажі у коминах немає, хіба що кіптява і павутиння”. Звісно, окрема мова про ті випадки, коли комини забиваються. Впаде, наприклад, всередину цеглина, залетить нерозумна ворона. Були у практиці коминярів курйозні історії. Якось, розповідають, викликала їх старша жіночка, яка мешкає у будинку на проспекті Свободи, 49. Не могла розпалити колонку – у комині не було тяги. Натомість звідкись з середини стіни долинало котяче нявкотіння. Довелося сажотрусам витягати із комина кішечку. На щастя, бабця отримала маленьку приблуду цілою і неушкодженою.
І все ж навіть сучасні коминярі не обходяться без “купання” у сажі. Найбільше мороки мають зі старими, недіючими коминами. Тенденція останніх років – люди масово купують будь-які закинені напівпідвальні й підвальні приміщення в центральній частині міста, аби облаштувати їх під кав’ярні, магазини, кафе. Комини, що відходять від таких приміщень, зберігають у собі сажу і пил багатьох десятиліть. “Оживити” такий закинений комин, повернути йому тягу – непросто. Самою щіткою не обійтися. “Прокручують” отвір дротами, а у цей час, розповідають, сажа сиплеться, як пір’я з розірваної подушки. Отоді й стає у пригоді протигаз – інакше сажотруса “звалить” від кашлю, й випльовувати сажу доведеться впродовж кількох днів. Руки, одяг, обличчя сажотруса тоді стають, як у їхніх далеких попередників, коли ще у Львові палили дровами і вугіллям. Цікаво, що львівські коминярі мають свою історію. Володимир Іванович пам’ятає, як приблизно до 1948-1949 років нашим містом їздили сажотруси, одягнені у спеціальну уніформу – чепик і чорний комбінезон. Це було цікаве й привабливе видовище. Відправляючись на виклики, вони брали у руки драбини і ліхтарі. У Прибалтиці, де багато особняків, де й досі палять дровами й вугіллям, сажотруси, шановані люди, досі носять спеціальну форму, неодмінним елементом якої є високий циліндр. Володимир Іванович і Дмитро Прокопович згадують відомих у Львові коминярів – Тузяка, Матвіїва, Генералова.
…Іноді, аби почистити комин, доводиться потрудитися на самому даху. Тому обов’язкова умова для представника цієї професії – не боятися висоти. Дахи і комини львівських будинків – своєрідної форми, часто із стрімкими нахилами. У пригоді сажотрусам стають пояси безпеки, які міцно закріплюють до балок горища. Як правило, один із коминярів дбає про безпеку, інший “пірнає” в комин. Трапляється, кличуть людей на допомогу (як правило, покрівельників), або, якщо дах особливо стрімкий, ставлять риштування.
Професія сажотруса вимагає й знань. У книзі коминярів – малюнки, що нагадують ноти. Це схеми каналів львівських будинків. На площі Григоренка, 5, для прикладу, 25 димових каналів і 76 вентиляційних, і усі потрібно чистити. І так у кожному домі. На Січових Стрільців, 2, в одному комині 15 каналів… За свою роботу коминярі несуть відповідальність. Не дай Боже, хтось чадом отруїться – насамперед викликають їх. Що сподобалося у львівських сажотрусах – вони мають особливий шарм. Ніколи не лякають людей чорними обличчями. Лише чистими й охайними повертаються додому.
Галина МИЦЬ, „Високий замок“, 10 грудня
Ратуша-ForUm