Володимир Яворівський: “Найкращою розв’язкою може бути загальноукраїнський страйк”

Володимир Яворівський завжди відзначався особливою відвертістю та влучністю характеристик. У цьому зайвий раз пересвідчилися львівські журналісти, побувавши на зустрічі з депутатом і письменником у Центрі суспільних досліджень “Газети”.

– Відомо, що в “Нашій Україні” співіснують і борються дві позиції. Одна передбачає співпрацю з іншими політичними силами. Друга ж пропонує самостійну участь у виборах, без будь-якого узгодження. До якої з них пристаєте ви?

– Я однозначно належу до тих, хто прагне об’єднання опозиції. Нещодавно ми їздили до матері Віктора Ющенка в село Хоружівку Сумської області на її 85-річчя, і вона нам сказала, що другого Донецька не переживе. Тоді ж Ющенко в розмові зі мною обмовився, що існує позиція, яка проти співпраці, але вона не є визначальною у блоці.

Є відчуття непевності. Є Мороз, який постійно хилиться нібито в наш бік і прекрасно розуміє, що для нього стоїть питання: або вижити як політику, або не вижити. Адже усвідомлює, якщо наступним президентом стане ставленик Кучми, то йому не пробачать касетного скандалу, ініціатором якого саме він був. Тож для нього президент Ющенко – вигідніший. Щодо того, чи може він сам стати президентом, то, маю надію, що йому вистачить розуму про це не думати. Однак у його команді є депутат Микола Рудьковський, який підштовхує Олександра Мороза до цього.

– Ви розповіли про амбіції Мороза, а як щодо Юлії Тимошенко?

– Амбіції Юлії Тимошенко – це амбіції людей, які вийшли на базар і хочуть дуже добре збути свій товар. Тому є така собі гра в недомовки. І з боку “Нашої України” теж. Є люди, які стримують Ющенка, мовляв, ще рано домовлятися. В цьому є певна рація, оскільки не варто виставляти перед владою єдину ціль вже нині. Але вести переговори безперечно треба. У Ю. Тимошенко нині непроста ситуація, хоча, переконаний, парламент уже її не здасть. Кожен із більшості задумується над тим, що завтра таке саме може бути і з ним. У мене дуже близькі стосунки з нею, ближчі, ніж із Морозом. Ми дуже часто розмовляємо. Ця жінка хоче вже тепер знати своє місце у виконавчій владі. Тому варто дуже обережно діяти. В нашому блоці обговорюють питання про можливість її обрання мером Києва. Вона є професіоналом, тож буде найкращою кандидатурою на цю посаду. Триває також обговорення її віце-прем’єрства в енергетичному комплексі. Отже, коли вона знатиме своє місце, то, повірте, ми будемо однією командою.

З комуністами домовленості не буде – це точно. Симоненко піде на вибори сам.

– Останнім часом помітні різкі зміни у поведінці депутатів…

– Ось, наприклад, Петра Порошенка з “Нашої України” я можу жартома назвати першим хуліганом у блоці. Нині він такий собі радикал, але згадайте, яким був на попередній сесії – багатенький чоловік. Нині цей чоловік рубає бюджет. Тобто відбувається якась така зміна людей. Також Микола Мартиненко, бізнесмен, був такий собі вгодований гусак, а нині “ганяє” ночами з Києва до Сум, аби перегнати автобуси для делегатів форуму. Здавалося б, багатий чоловік, який би міг найняти будь-кого, проте таємно їде сам у простенькій курточці в Конотоп, звідки “гнав” колону автобусів.

– Ви говорили про Петра Порошенка як про першого хулігана. Мали на увазі, зокрема, нецензурну лексику в розмові з керівництвом 5 каналу? (Нещодавно низка інтернет-сайтів опублікували виклад розмови між Петром Порошенком і керівником “Експрес-Інформу”, під час якої нардеп висловлював своє невдоволення доволі агресивно та некоректно – “Газета”.)

– Якоюсь мірою так. Це теж вкладається в його образ. Мені було неприємно про це чути як людині, котра належить до блоку. Неприємно, що це опублікували. З іншого боку, мало хто з ким і яким тоном може говорити. Всі телефони прослуховують, тому я ніколи не матюкаюся по телефону (сміється). Але все одно, не можна так розмовляти з представниками ЗМІ, як би ти їх не проплачував. І я готовий про це йому сказати. Я б на місці цього журналіста відповів би адекватно, наприклад: чому ви так зі мною розмовляєте? Звичайно, це не нормально. Мені також видається, що цей канал свого місця так і не зайняв.

– Кілька тижнів тому в газеті “Молода Галичина” було опубліковано звинувачення в убивстві людини і нібито ви були членом КГБ. Як ви це прокоментуєте?

– Я думаю, що всі коментарі дасть суд. Я не люблю судів, але такі речі, які дозволяє собі ця газета, подарувати не можу. Цей лист виготовили у формі листівки, яку роздавали людям. Пізніше на це “клюнула” газета “Товариш”, до речі, тоді її очолював Адам Мартинюк (січень 1993 – “Газета”), і це дало мені право звернутися до суду. Автори не врахували одного. Вони поставили на листі дату – 1973 рік. А в цей час я ще не був знайомим із Павличком, який нібито теж підписався під тією любов’ю до КГБ, він тоді вже був класиком, а я в літературі ще “ходив під стіл”. Тому наші підписи не могли стояти на одному папері. В цьому листі нібито Драч, Павличко та Яворівський зверталися до Андронова та чомусь до Маркова, тоді першого секретаря Спілки письменників Радянського союзу, в якому нібито засуджували націоналістів тощо. На ксероксі вони підробили наші підписи. Тоді, 3 травня 1993 року, суд визнав цей лист фальшивкою і таким, що заплямовує мою честь і гідність, тож заборонили подальше розповсюдження цього документа. КГБ Росії тоді підтвердило, що нічого подібного не було. Експертиза теж визнала його підробкою. Таким чином, тепер мені вже й судитися не треба, а просто пред’явити це рішення в суді. А щодо вбивства Леоніда Плюща, то це теж не менш дурні вигадки, які розгляне суд. Ну, що я буду пояснювати. Він помер від серцевого нападу, а Яворівському приписують ось таке. Так, я виступаю за свободу слова, але таке писати – поза всякими межами.

– Ви вже згадували про співпрацю опозиції. До 13 грудня планували підписати спільний меморандум. Яким буде зміст цього документа?

– Там ще не всі крапки розставлено. Очевидно, він буде двоформатним. Перша частина – це основні засади протидії владі. Це підпишуть всі, включно з комуністами. Друга частина – формат трійки, де буде більш чітко все описано та передбачено висунення єдиного кандидата. Я не знаю, чи подолають бар’єр і назвуть офіційно прізвище. Можливо, оголосять єдиного кандидата, але не назвуть прізвища, і, таким чином, кожен із лідерів трійки залишатиме для себе ще місце для маневру. Звичайно, було б краще, щоб уже нарешті назвали одного.

– Чи міститиме документ опис потенційних посад і перелік осіб, кому вони, можливо, належатимуть?

– Ні. Декларувати такі речі – неправильно. Я думаю, опозиція повинна довіряти собі.

– Як ви ставитеся до засобів прямої дії. Тобто права народу на повстання та рішучий опір диктатурі?

– У “Нашій Україні” є різноманітні позиції, хоча блок віднедавна став доволі радикальним, і це – добре. Я належу до найбільш радикального крила й уже говорив про це. Є приклад Грузії, хоча, можливо, не варто переносити ту модель на наше суспільство. Я переконаний, що найкращою розв’язкою може бути на початку квітня загальноукраїнський політичний страйк, який може тривати 3-4 дні, а на 5-й день, можливо, Кучма й піде у відставку. Проте хочу назвати ще одну версію. Я переконаний, що Боріс Єльцин не просто так приїжджав в Україну і не для того, щоб випити самогонки. Я маю інформацію про те, що була в нього з Кучмою тривала розмова, щоб Кучма повторив російський варіант, і Янукович став в.о. президента. Росія підтримуватиме саме цю кандидатуру. Але Кучма не є стабільним політиком, тому не варто зосереджуватися на одному варіанті. Основні версії – це зазначена мною, а також обрання президента в парламенті, або нині ще буде відповідь з Конституційного суду щодо третього терміну, тож не виключено, що буде авантюра. Але те, що Кучма не хоче залишати свою посаду, – очевидно.

– Ви займалися проблемою у Верблянах. Яка ситуація нині?

– Погана. Погана тому, що люди зневірились у владі, яка занадто забрехалася. Коли ще не було нічого зрозуміло з перших днів, а влада відразу почала говорити про те, що це – грип А чи ще щось, то люди зрозуміли: їм знову брешуть. Померла вже одна дитина. Хоча я не можу пов’язувати це саме з навчаннями на полігоні. Проте переконати людей, що дитина померла з інших причин, неможливо. Нині ця проблема починає заростати травою забуття. Люди покинуті самі на себе. В одного хлопчика мозкові спазми і це один із тих, хто був у лікарні. У багатьох дітей повертається кашель. Нібито це вже справжній грип, але кашель без температури. Якщо людям постійно брешуть, то мимоволі починають народжуватися міфи, і це – нормально. Я засипав запитами і Міноборони, і Міністерство охорони здоров’я, але ніякої конкретної відповіді так і не отримав. Італійці подали приклад, як потрібно любити свій народ. Вони заплатили гроші, перегнали через всю Європу техніку для того, щоб постріляти в Україні.

Потрібно встановити якусь хоча б 10-кілометрову зону між населеним пунктом і полігоном. А то нині там розташована школа, а через дорогу полігон. А через 400 метрів уже стріляють і підривають зайвий тротил. Не менше запитань викликає поведінка представників МОЗ, коли дуже солідна комісія приїхала у Вербляни з авторучками та вивчала діагнози, що встановили місцеві лікарі. І після цього заявили, що це – грип, але навіть пов’язки ніхто не вдягнув, коли оглядали дітей. Я домагатимуся, щоб уточнили закон про використання полігону. Не використовувати його не можна, але використовувати потрібно цивілізовано, як це робили під час навчань НАТО, де країни одна одну контролювали. До речі, нині стало відомо, що ця італійська бригада на батьківщині знаходиться на карантині.

– Як розвиваються події навколо Спілки письменників?

– Нагадаю, що переобрати голову спілки може лише з’їзд. З’їзд може збиратися тільки в трьох випадках: його може призначити пленум (рада), який встановлює квоту, порядок денний тощо; з 27 письменницьких організацій, які діють в Україні, 50%+1% можуть провести в себе збори з кворумом і вимагати проведення позачергового з’їзду, а було проведено лише в 4; якщо зібрати підписи 50%+1% усіх членів НСПУ, і цього теж не було зроблено. Ми вже знаємо, хто з письменників був на тих зборах і вирішили мене скинути. Деякі з них написали заяви про те, що були там випадково і не мають жодного стосунку до цього заколоту, а деякі не відреагували поки що ніяк, у тому числі й Наталія Околітенко. Після цих зборів провели розширену президію разом із київським осередком НСПУ, яку очолив нещодавно Анатолій Погребний замість Леоніда Череватенка. Тобто київські письменники таким чином дали відсіч розкольникам. Президія одностайно підтримала існуюче керівництво. Після цього відбувся пленум, на якому виключили чотирьох організаторів. Проте прийняли рішення дати місяць тим, хто був на цих зборах, аби вони визначилися з бажанням – залишитися чи покинути нашу організацію. Є Асоціація українських письменників, де значна частина людей є членами НСПУ, але це не є альтернативним об’єднанням, і в нас із ними нормальні стосунки. Вони теж своєю заявою підтримали нас. Тепер це все вщухло, хоча, думаю, буде незабаром нова хвиля уваги після опублікування мого третього листа президентові в низці газет, у тому числі й уже опублікований у “Львівській газеті”, за що я вам дуже вдячний. Тож буде робота для Піховшека та Корчинського. Ситуація в самій НСПУ є доволі спокійною. Пленум мені доручив найняти охорону для офісу. Проте нещодавно дуже цікава телеграма надійшла Юрію Кармазіну, голові “Партії захисників вітчизни”, від члена партії Околітенко Наталії. У заяві йдеться: “В зв’язку з тим, що статут НСПУ вимагає, щоб голова спілки не перебував у жодній партії, я виходжу з цієї політичної сили”. Без коментарів. Я прекрасно розумію, що і Медведчук надалі не зупинятиметься, і президент, хоча він вже давно державою не керує, і не через те, що він у лікарні. Це все робота клерків із адміністрації, які знають настрій Медведчука і намагаються, випереджаючи один одного, перед ним прислужитись. Тож я готуюся до нових кроків цієї структури.

Ярема Городчук, „Львівська газета“, 8 грудня