І стане Руда гетьманським селом - „Високий замок“, 8 грудня

…Якщо в’їжджати у село Руду Жидачівського району на Львівщині з боку селища Гніздичів, то майже відразу впираєшся поглядом у двоповерхову будівлю, обплетену павутиною риштувань. Наразі на ній ще можна побачити вивіску: „Терапевтичне відділення Жидачівської райлікарні“. Невдовзі тут постане музей-меморіал гетьмана України Івана Виговського.

Про те, як виник задум такого комплексу і як триває його втілення у життя, розмова з особою, причетною до народження цієї ініціативи — заступником директора з наукової роботи Львівської галереї мистецтв Володимиром Пшиком.

– Як, пане Володимире, виник задум створення музею-меморіалу?

– Відлік, мабуть, варто почати з літописця села Йосиповичі Стрийського району, вже покійного Василя Вайди. Саме він, досліджуючи історію рідного села, на зорі української незалежності висунув гіпотезу про можливе поховання гетьмана Виговського на місці колишнього монастиря в урочищі Бучина поблизу Йосипович. Він спирався на дослідження українських і зарубіжних істориків. Однак будь-які історичні дані про Івана Виговського царська та радянська пропаганди старанно замовчували. Більше того, нарекли його зрадником. Воно й зрозуміло, адже боровся за вільну Україну, а не за союз із Москвою.

– З огляду на це, небагато людей обізнані з тим, що й визначний український письменник Іван Нечуй-Левицький є автором роману „Іван Виговський“. До речі, він – також прихильник гіпотези про поховання гетьмана поблизу Йосипович. Але розкопки останніх років, проведені як у цьому селі, так і в Манявському скиті на Івано-Франківщині (є і така версія), позитивної відповіді не дали. Цьогоріч археологічна експедиція історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка під керівництвом Василя Рудого вела пошуки могили Виговського ще й у третій місцині – селі Руда. На жаль, поки що безрезультатно.

– Як на мій погляд, звужувати це питання лише до могили Виговського не варто. Адже на ній світ клином не зійшовся. Хоча, безумовно, було б дуже добре знати, де спочивають останки будівничого Української держави. Не менш важливо систематизувати знайдені під час розкопок матеріали, які проливають світло на таке поняття, навіть ціле явище нашої історії, як „Виговщина“. Треба нарешті прискіпливіше погортати архівні документи, зокрема Жидачівські гродські (земські) акти. У них, гарантую, можна „відкопати“ багато цікавого про маєтки Виговських. Відомо, що землі поряд з Рудою, яку, аби не ототожнювати з іншими подібними назвами населених пунктів, звали Гніздичівською, Іван Виговський придбав у родини Даниловичів 1660 року. До Рудянського ключа тоді належали прилеглі села Ганівці, Лівчиці, Бережниця, Юсиптичі (теперішні Йосиповичі), Волиця, Облазниця. І, незважаючи на те, що в березні 1664 року гетьман був страчений польським полковником Себастьяном Маховським, маєтності в околицях Руди залишались у володінні Виговських майже 100 років.

– Тепер зрозуміло, чому „перст Божий“ вказав на Руду, як на місце спорудження музею-меморіалу національному героєві України.

– До цього проекту спричинилася також і виставка, присвячена гетьманові Виговському, підготовлена нашою галереєю. Виходили з того, що тема козаччини й наших гетьманів далеко не вичерпана. У нас накопичився певний матеріал: і відомий, і невідомий. Було зроблено деякі вагомі відкриття, заповнено чимало білих плям в життєписі як самої постаті Виговського, так і його домочадців. І ось 12 травня 1999 року галерея відчинила свої двері для відвідувачів виставки „Іван Виговський: постать і доба“. Подібна експозиція проводилась в Україні вперше і тривала 5 місяців. А після її завершення на той час начальник Львівського обласного управління культури Роман Лубківський вперше оприлюднив ідею створення музею.

– Хочу зауважити, що на батьківщині гетьмана в селі Вигові на Житомирщині вже встановлено пам’ятник славетному уродженцеві тих місць. Кажуть, що не за горами й створення музею. То ж чи варто повторюватися?

– Це, на мою думку, конче треба робити, не гаючи часу. По-перше, Руда й околиці тісно пов’язані з Іваном Виговським. Тут, можливо, його могила. По-друге, ці землі добре надаються для увічнення національно-визвольних змагань. Тут і поховання українських січових стрільців, і терени активної діяльності ОУН-УПА, а по сусідству на Стрийщині жив Степан Бандера. Зрештою, південно-східна частина Львівщини майже не охоплена державними музеями. Громадські та шкільні є, але про них відомо одиницям.

– Наскільки я зрозумів, ви не збираєтеся зациклюватися лише на особі Виговського.

– Безперечно. Ставимо за мету якнайширше відобразити добу козаччини й гетьманської держави, показати розвиток національно-визвольної боротьби українського народу, намагання створити бодай автономію в межах Туреччини, Польщі, Росії. Тобто показати державотворчі процеси, які відбувалися на цих землях в XVII столітті. Не оминемо увагою і постаті Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, котрі або народилися чи виховувалися в Галичині, або були тісно пов’язані з нею.

– Зі слів сільського голови Руди Петра Майкута знаю, що торік восени сільська рада надала галереї під оренду приміщення, в якому раніше знаходилося терапевтичне відділення райлікарні…

– Коли „потяг рушив“, тобто почали вирішуватися конкретні питання облаштування меморіалу, з’ясувалося, що є сприятлива ситуація з приміщенням. Звичайно, ідеальним варіантом була би будівля, в якій колись знаходилося родове гніздо Виговських. Але оскільки в ній розташовані класи місцевої школи і відселити їх проблематично, то згодиться й корпус, який не використовує лікарня ось уже шість років. І приміщення, і прилегла територія дають можливість розгорнути цікаву й змістовну експозицію. Окрім цього, необхідно передбачити конференц-зал, де б проводили читання з історії козаччини, диспути, дискусії, „круглі столи“ тощо. Будиночок, що знаходиться поруч, можна облаштувати для відпочинку музейних і наукових працівників з інших міст.

Думаємо звести на подвір’ї споруду на кшталт чатівні. Як то було в козацькі часи, коли за шляхами пильнував дозор. У перспективі побудова заїжджого двору у вигляді козацької корчми, щоб не лише втамувати голод і спрагу, а й поласувати смачними наїдками та напоями. Певно, добре було б передбачити гостьові покої для бажаючих зупинитися й відпочити.

На початку цього року створено також і добродійний фонд музею-меморіалу гетьмана Виговського, президентом якого є Степан Ревуцький. Я впевнений, що Руда таки стане гетьманським селом…

Любомир КАЛИНЕЦЬ, „Високий замок“, 8 грудня