Василь Рябошапко: “Знамениту львівську міліцейську “школу сиску” знищено”

“Газета” продовжує висвітлювати справу про побиття колишнього начальника УМВС у Львівській області Василя Рябошапка. Нагадаємо, що на генерала напали ввечері 30 вересня біля його помешкання на вулиці Карманського. Двоє невідомих побили пана Рабошапка до непритомності і, нічого не взявши, зникли. Кримінальну справу чомусь порушили за статтею “хуліганство”. Василь Іванович погодився розповісти репортерові “Газети” подробиці міліцейського слідства, але несподівано розмова з вузької теми перейшла в зовсім інше річище.

– Отже, Василю Івановичу, як просувається розслідування кримінальної справи за фактом нападу на вас?

– А ніяк. Та і про який прогрес може йти мова, коли на останній сесії обласної ради виконуювач обов’язків начальника УМВС Сергій Сухонос заявив, що для міліції напад на мене стоїть в одній низці схожих хуліганських нападів на території області! Якщо керівник УБОЗ не бачить різниці між побутовими злочинами та помстою діючому міліцейському генералу, то про що ми можемо говорити? З першого дня розслідування фактично не вели, хоча я опитав своїх друзів і впевнено можу заявити: схожого випадку за часи існування незалежної України взагалі не зафіксовано!

– Ви ображені?

– Я маю золоте правило: ніколи не критикувати своїх колег. Але тут не йдеться власне про мою особу. Ті, хто прийшов після мене до керівництва обласною міліцією, забули не тільки про професійну корпоративність, етику і солідарність, а й про рівень загальної культури (згадайте фразу полковника Адамчука на прес-конференції: “Та хотіли б Рябошапка вбити – вбили б” або “Не потрібно робити стільки галасу навколо цього випадку з Рябошапком”). Вони забули про головне: не можна руйнувати те, чого завжди потребуватиме держава; незалежно від того, хто буде при владі – не можна під корінь нищити підвалини правоохоронної системи.

– Що ви маєте на увазі?

– Давайте не будемо лицемірами: за п’ять місяців свого керівництва полковник Ігор Адамчук завдав міліції Львівщини такого удару, від якого вона відходитиме роками. Я зараз говорю не про бездумні масові звільнення керівників різного рівня, хоча і тут є широке поле для критики. Та, скажіть, як можна було руйнувати систему тісних контактів між міліцією і виконавчою та представницької владами?! Адже після бурхливих політичних подій початку 90-х жодного міліцейського керівника міського чи районного рівнів не призначали без погодження з депутатами чи мером. Адамчук цю практику знівелював. Він що, не розумів, що не можна правоохоронцям працювати у протидії з владою? Розумів. То дайте відповідь: навіщо це зробили? Пригадую, в Самборі та Дрогобичі узгодити кандидатуру начальників міліції міста було вельми непросто, але ми дійшли до взаєморозуміння і з мерами, і головами райрад, і з депутатами. При цьому ще й заручилися підтримкою губернатора Мирона Янківа. Адамчук же від цього відмахнувся, автоматично залишивши районні відділи міліції без фінансової та матеріально-технічної підтримки рад.

– А може, за вас просто говорить особиста образа?

– Яка образа? Я не хлопчак і все розумію. Пригадайте: на комітеті з боротьби з організованою злочинністю пан Адамчук звітувався хорошими показниками, які були напрацьовані при мені, то які можуть бути в розумної людини запитання? Коли ж надійшла черга звітуватися за власні п’ять місяців роботи, то пред’явити новий керівник УМВС просто не знайшов що. Як можна, нікого з депутатського корпусу не попередивши, просто поїхати в Бельгію перед звітом на сесії обласної ради?! Це – вчинок керівника міліції обласного масштабу?! Якщо ти вважаєш, що депутати не мають слушності – переконай їх і йди з ними пліч-о-пліч, а не ігноруй. Зрозумійте, львівська “школа сиску” була відома в усьому СРСР. Наші “опери”-віртуози і слідчі дадуть фору навіть столичним пінкертонам. Львів’ян-правоохоронців завжди називали кастою справжніх професіоналів. Підходити до цих людей як до звичайного робочого матеріалу, без розуміння їхніх проблем, історії, не люблячи їхнє минуле і не вірячи в їхнє майбутнє – непоправно. А рубати все напрацьоване роками “з плеча” – несерйозно.

– Хотілось би менше емоцій і більше фактажу…

– Кадрова політика. Хіба можна було приводити до себе в команду стільки людей з Івано-Франківська? Адже “варягів” прибуло не один-два. Просте запитання: хто мав забезпечити цей великий десант квартирами і з яких фондів? Відповідь зрозуміла. Друге: скільки часу потрібно новачкам, аби ознайомитися зі специфікою регіону, з особовим складом, з географією області врешті-решт? Повірте, не кожен може усвідомити, що тільки у Львові можна паркувати автомобіль між двома трамвайними лініями. А темпи розслідувань від цього зменшуються. Я і мої попередники зважали і на те, яку опінію має керівник у колективі, а тут: я привів, а ви любіть?

– Але Ігор Адамчук формував свою кадрову політику теж колективно і приймав рішення після низки перевірок із Києва, а не самостійно?

– А чому не самостійно? У нашій правоохоронній системі є і система інспектувань, і вона є цілком виправданою. Але за умови, якщо після чергової перевірки керівникам давали час на виправлення недоліків і покращання діяльності, а не добивали їх черговою перевіркою з ініціативи керівника УМВС. Однією з причин негативної роботи УМВС часів Адамчука, на мою думку, є саме безперервні перевірки, які відволікали оперів, слідчих і їх керівників від щоденної роботи і породжували паперовий вал звітності. У людей просто не було часу на рутинну роботу, а постійне залучення київських перевіряльників для підтвердження прийняття якихось рішень свідчить лише про невпевненість полковника Адамчука у власних силах при втіленні тих чи інших рішень.

– “Епоха Адамчука” на Львівщині відходить. Ваш прогноз: хто буде наступним? Адже, як казав Дункан Маклауд: “Повинен залишитися лише один”.

– Я – оптиміст і впевнений, що переможе здоровий глузд, і міліцію Львівщини очолить високий професіонал і порядна людина. Без віри підлеглих у свого керівника нічого путнього не вийде. Думаю, новий міністр Микола Білоконь, який добре знає Львівщину (закінчив Львівську школу міліції), прекрасно орієнтується в ситуації і з часом, без поспіху, прийме зважене рішення.

– Василю Івановичу, як казали в “Трьох мушкетерах: “Ім’я! Назви мені його ім’я!”

– Із часом цілком можливим є повернення Володимира Ортинського. Якщо б свого часу погодився піти на посаду начальника УВС міста полковник Ярослав Скиба, то нині область міг би очолити саме він. Гідною кандидатурою я назвав б і нинішнього заступника начальника УМВС полковника Дмитра Загарію, а також колишнього першого заступника керівника ГУБОЗ генерала Валерія Рацюка. З кадрами проблем немає, адже лише львівський юрфак дав Україні п’ять міністрів внутрішніх справ.

– Тобто, новим керівником УМВС у Львівській області після Ігоря Адамчука стане хтось із названих вами офіцерів?

– Я говорив про перспективу. А керівником стане зовсім інша людина.

– Хто саме?

– До офіційного наказу міністра говорити про це вважаю неетичним. А ім’я наступника ви, напевно, вже знаєте самі.

– Хіба що здогадуємося…

– Ну от, бачите, здогади – це теж шлях до пізнання істини.

Микола Савельєв, „Львівська газета“, 5 грудня