Реанімація львівських кінотеатрів - “Поступ“, 1 грудня

Ратуша-ForUm

|

Індустрія кіно, яка у всьому світі вважається однією з найприбутковіших галузей, у нашому місті невпинно деградує. Кінотеатри повільно, але впевнено відмирають. Офіційно у Львові їх існує кілька десятків. Та якщо запитати будь-кого з львів`ян про відомі йому заклади кіно, то “в кращому випадку назвуть Кінопалац і Галицький центр кіномистецтва.

Щодо інших офіційних кінотеатрів, скажімо “Київ“, ім. Коперника, ім Лесі Українки, то тільки деякі з них нагадують про своє існування і пряме призначення вряди-годи вивішеними афішами фільмів. Та ще з певною періодичністю, хоча і зрідка, анонсується традиційний “центр індійського кіно“ — кінотеатр ім. Богдана Хмельницького. Хоча самі вони давно вже трансформувалися у заклади з найрізноманітнішим призначенням. Найтиповіші варіанти: вночі — дискотека чи бар, а вдень — більярдна, магазин, відеотека (кінотеатри “Зірка“, “Київ“, “Лесі Українки“ тощо).

Але найчастіше львівські кінотеатри слугують місцями для проведення різношерстих конференцій та зібрання релігійних сект (“Дзвін“, ім. Богдана Хмельницького і т.ін). Звісно, господарі цих закладів не афішують такого виду своєї діяльності. Та якщо розпитати людей, які щотижня, наприклад, проводять у “кінотеатрі“ спільні молитви, то можна дізнатися, що приміщення вони орендують тут давно і стабільно, а гроші за оренду платять безпосередньо дирекції.

Всі кінотеатри нашого міста сьогодні мають статус комунальних підприємств. І залучаючи часом по кілька суборендарів (як повідомили у мерії, кінотеатр “Київ“, наприклад, має їх аж вісім), керівники цих закладів самі переважно платять місту за оренду символічну суму — по 1-1,26 гривні за квадратний метр. А тому зрозуміло, чому будь-які реформи в цій галузі для них є невигідними.

Не йдеться про те, що нинішні керівники кінотеатрів не мають права заробляти гроші. Йдеться про те, що при тому вони мали б ще й утримувати своє майно належним чином. Натомість самі будівлі зазвичай просто нищаться. Приміщення перебувають у жахливому стані: не опалюються, всередині панує сморід, антисанітарія, бігають щури, “течуть“ дахи, стоки з прогнилих каналізаційних систем загрожують вилитися на вулицю (така ситуація, наприклад, у кінотеатрі ім. Богдана Хмельницького, повідомили в мерії). А глядацькі зали завалені кріслами чи забиті дошками.

Надії на те, що незабаром ситуація покращиться, нема. З тих кінотеатрів, які перебувають у комунальній власності міста, єдиний, де нині проводиться ремонт — ім. Коперника. В інших закладах керівники звикле відбрикуються традиційним — на реставрацію немає грошей.

Взагалі, за зробленим відділом фінансового аналізу управління економіки ЛМР, ситуація з львівськими кінотеатрами, які є в комунальній власності міста, зовсім не оптимістична: половина з них банкрути, кілька існують лише офіційно, а фінансові показники більшості — незадовільні.

Вже рік питання, як відродити кіноіндустрію у Львові і зробити її прибутковою, товчеться на нарадах і засіданнях місцевих влад. Та наразі далі дискусій і суперечок справа не рухається. Більшість депутатів готові були б впорядкувати цю галузь, та не знають, як це зробити. З одного боку, не зле було б розвивати цю сферу й отримувати чималі прибутки. З іншого, це вимагає великих затрат і реформ.

Щоправда, після того, як виникло питання приватизувати ці заклади і ліквідувати їхній статус комунальних підприємств, власники офіційних кінотеатрів почали нахвалятися, що незабаром наведуть лад у своїх “господарствах“ і взагалі відновлять кіноіндустрію. Для цього, переконують вони, їм потрібно лише здавати приміщення в довготермінову оренду і допомагати коштами. Хоча цілком не зрозуміло, чому вони не могли зробити цього раніше, коли протягом кількох років у них були всі можливості для розвитку.

“Як можна брехати про те, що кіноіндустрія в нас існує і жодної реформи не потрібно?“, — обурюється заступник міського голови з гуманітарних питань Ірина Романів. — Багато депутатів спекулює на цій темі, набираючи політичні “дивіденди“ голосними і пустими промовами на кшталт “кінотеатри існують — і це головне, бо зберігається український дух“. Нинішні господарі кричать, щоб від них не відбирали кінотеатри. Мовляв, нехай вони краще заваляться, але щоб там не створювалися нові “Міленіуми“, які “нищать духовність нашої молоді“. А яким чином підіймається духовність молоді в запущених офіційних кінотеатрах, коли після нічної дискотеки там уранці вся підлога вкрита шприцами і битими пляшками?“

Звичайно, кіноіндустрія справді може приносити великі прибутки, але тільки якщо добре в ній господарювати. Але ж керівники цих закладів, маючи зиск на суборендарях, нічого не роблять для утримування закладів кіно у відповідному стані. Тому нинішня ситуація для них дуже вигідна, переконана пані Ірина.

Пані Ірина розповіла, що в мерії вже зібрали повну інформацію про наші кінотеатри, проаналізували ситуацію в кожному з них і вже розробили проект реформи в цій галузі. Там пропонується ліквідувати статус цих так званих комунальних підприємств, бо “це є мильна бульбашка“. Оскільки місто не може фінансувати всі кінотеатри, то пропонується залишити в комунальній власності три з восьми закладів (передбачається, що це будуть кінотеатр ім. Миколайчука, ім. Довженка та “Сокіл“). Кошти на їхній розвиток (приблизно 1 мільйон гривень) необхідно закладати у бюджет. А решта кінотеатрів, вважає пані Романів, потрібно продати. Тільки з такою умовою, що деякі з них (наприклад такі як ім. Коперніка, “Київ“ тощо) працюватимуть за свої прямим призначенням.

Зрештою, львів`янам байдуже, хто є власником кінотеатрів. Вони потребують одного — мати можливість переглянути фільм у комфортних умовах. І бажано, аби цих закладів було достатньо в місті. У Львові потрібно хоча б чотири кінотеатри в центрі, вважають у мерії, і ще як мінімум, по одному у віддалених мікрорайонах.

Крім того, у місті існує кілька закладів кіно, які неможливо відновити. Це, скажімо, колишні кінотеатри “Зірка“, “Стрілець“ тощо. Їх, на думку пані Романів, залишається просто продати, наприклад, на конкурсній основі.

Проте, є й такі колишні заклади кіно, в які суборендарі вже вклали значні кошти. Наприклад, у кінотеатрі “Зірка“ суборендарі зробили ремонт приміщення, повністю переобладнали його під нічний клуб. Для таких випадків можна було б зробити пільги — надати їм першочергове право викупу. При чому їхні попередні затрати могли б враховуватися під час купівлі, вважає Ірина Романів.

Проект реформи в львівській кіноіндустрії, за словами заступника мера, вже обійшов усі необхідні комісії та інстанції. Чи втілюватимуть його в життя — нині залежить від рішення депутатів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *