72-річний турківський мер-комуніст мріє про лазню з... масажистками - “Високий замок“, 26 листопада

Пам’ятаєте, скільки галасу наробила Турка після останніх виборів, обравши собі у проводирі 70-річного колишнього та теперішнього першого секретаря райкому Компартії України.

У час моїх останніх відвідин мер жив газифікацією Турки – ось-ось жителі багатостраждального гірського райцентру нарешті дізнаються, що таке газ. Геннадій Кирилович був стриманим у коментарях щодо власної участі у газифікації рідного міста, обмежився тим, що це спільний плід праці усіх владоможців і, здається, вдовольнився входженням у скрижалі історії: саме за час його правління Турка “горітиме голубими вогниками”. Колись Геннадій Кирилович твердив мені, що не зможе спокійно піти з посади, якщо не збудує лазні і не прокладе мощену дорогу до цвинтаря. До лазні долучився сам лідер українських комуністів Петро Симоненко, перерахувавши якусь суму коштів, якої, проте, не вистачає для забаганки 72-річного мера. Бо хоче він не просто лазню, а двоповерхову споруду, в якій обов’язково має бути масажний салон. Коли від здивування у мене округлилися очі, Геннадій Кирилович уточнив: “Лікувальний масажний салон”. А дорогу до цвинтаря полагодять тоді, коли буде закінчено газифікацію – аби полотно ніхто не псував траншеями.

Взагалі, мушу сказати, Турка трохи змінила свій зовнішній вигляд і почала нагадувати затишне невеличке містечко. Посприяли цьому і всесвітні Бойківські фестини, до яких готувалися два роки поспіль…

Мене подивувало те, що у службовому кабінеті мерії державної атрибутики практично нема. З’ясувалося, мер портрет Леоніда Кучми не вивішує з принципових мотивів, а державний прапор, який стояв біля шафи, вивісили на будинку мерії з нагоди вшанування жертв голодомору. І тут я побачив на столі мера листівку з Тризубом. Як з’ясувалося, її надіслав міському голові з нагоди Дня незалежності голова райдержадміністрації.

А жителі Турки, з якими я спілкувався з приводу “комуністичного перевороту” майже дворічної давності, були якимись байдужими до справ владних. Не можу твердити, що той десяток турківчан, з якими затіяв розмову, були великими прихильниками мера, але водночас не дуже і сварили. В актив йому записали те, що він “не злодій, вичистив райцентр від сміття”… А серед негативів – що у Турці ніде працювати, і від того люди дуже бідують. Як давньому приятелеві Геннадій Брич сказав, що у мери більше не ходитиме, від чого, признатись, мені стало трішечки сумно – невже більше ніколи не потраплю у місто в Галичині, де пробуватимуть заново будувати комунізм. Це ж екзотика!

Роман ІВАНЧУК, “Високий замок“, 26 листопада