Розмова із Сергієм Олешко — скульптором, автором пам`ятника Іванові Трушу та скульптури бравого вояка Швейка у Львові
— Пане Олешко, Львів — це місто, історію якого, мабуть, можна вивчати за пам`ятниками, меморіальними таблицями та архітектурними спорудами. Однак нам, пересічним мешканцям, у щоденній метушні інколи не вистачає часу зупинитись, аби по-особливому звернути увагу на витвори скульпторів різних часів. Це залишаємо туристам. А поблизу яких пам`ятників чи скульптур зупиняєтесь Ви, фахівець у цій галузі мистецтва?
— Наш Львів — це справді осередок пам`ятників, скульптур та пам`яток архітектури, які по-особливому розповідають нам про постаті, що ходили у різні часи вузькими львівськими вуличками і долучались до якнайрізноманітніших подій у місті. Говорити сьогодні про конкретну кількість пам`ятників Львова, що привертають увагу, не можливо, оскільки їх можна перераховувати й перераховувати. Візьмімо для прикладу пам`ятник Міцкевичу. Це найцікавіша робота, присвячена цьому поету, якої немає навіть у Польщі, на його Батьківщині. Не можливо не згадати зараз і про сучасний пам`ятник Тарасові Шевченку. Варто зауважити, що це перша монументальна робота молодих скульпторів, які зуміли подарувати центральній частині Львова такого Кобзаря. Цікавим був і пам`ятник Ярославові Галану. Незважаючи на політичне ставлення до його особи, пам`ятник і справді був монументальним. Думаю, що не варто руйнувати роботи, які варті наслідування, адже це — насамперед мистецький витвір, який також нагадує нам певні сторінки нашої історії. Це ж можна сказати і про пам`ятник Кінній Армії в Олеську. Теж, безперечно, монументальна і дуже цікава робота, хоча Будьонного розцінюємо як бандита. Говорити про пам`ятники Львова, не згадавши Личаківського кладовища, не можливо. Цікавим для мене є пам`ятник Соломії Крушельницькій, Каменяреві. Чимало прекрасних робіт є майстрів італійської школи.
Цікавими є скульптури, що розташовані як на будинках Львова, так і поблизу храмів, театрів тощо. Наприклад, львівська статуя Свободи є надзвичайно цінна тим, що створена тим же французьким автором, що й спорудив статую Свободи для Америки. Дуже подобається мені фігура сидячого Христа, що розташована на капличці Боїмів. Та їх: і пам`ятників, і скульптур, що зачаровують, — чимало.
— Пане Сергію, колекцію пам`ятників Львова Ви доповнили власною роботою — пам`ятником Іванові Трушу. Чому саме цій постаті Ви вирішили присвятити свою роботу?
— Я часто зустрічався із сином Івана Труша паном Романом, який постійно розповідав про свою мрію — аби у Львові було поставлено пам`ятник його батькові. Це справді дуже відома українська постать і не лише у літературній критиці. Іван Труш ще відзначився тим, що постійно виступав за ідею об`єднання всіх українських земель, був людиною компромісною і одночасно наполегливою. То ж я взявся за ідею створити йому пам`ятник. Спочатку думав, що це буде лише погруддя. Але одного пізнього вечора я зустрів громадянина Німеччини українського походження, який переконав мене, що це має бути пам`ятник на повен ріст. А сталось це випадково. Повертаючись ввечері додому, я зустрів поблизу готелю “Жорж“ свого товариша Анатолія Мартинюка. Поруч з ним стояв пан із сигарою. Це, як пізніше з`ясувалось, був Михайло Маркович, лемко за походженням, що живе сьогодні у Німеччині. Ми пішли усі разом випити кави, і я розповів йому про свій намір спорудити погруддя Трушеві. Близько другої ночі Михайло Маркович запропонував зробити цілу фігуру постаті Івана Труша. І став своєрідним спонсором цього процесу. Десь о другій ночі ми розпочали вибирати місце у Львові для встановлення пам`ятника. Зранку я вже розпочав робити ескіз. Робота над пам`ятником тривала 11 місяців.
— Однією з найбільш публічних та відомих Ваших скульптур є скульптура Швейка, що розташована біля входу у “Віденську кав`ярню“. Що надихнуло Вас спорудити фігуру цього вояка австрійської армії, і ким він вийшов у Вашій роботі за національністю?
— За національністю він все-таки залишився чехом. А ось пиво п`є із гальби, яка була вилита за зразком старовинної гальби Львівської пивоварні. На мою думку, Львів, як і Галичина, за часів Австро-Угорської імперії все-таки жив цілком повноцінним життям. Я навіть підтримую ідею відкриття у Львові пам`ятника цісареві. Адже українці не були гнобленими за часів правління цієї імперії і мали можливість творити свою історію.
— Пане Олешко, чи не виникало у Вас бажання створити подарунок львівській громаді?
— На пам`ятник Іванові Трушу є, наприклад, дарчий лист, оскільки гонорару за цю роботу я не отримував. З Марковичем була домовленість, що поки я працюватиму над цією роботою, він оплачуватиме мені проживання, аби я в цей період не займався пошуком підзаробітку. Адже розцінки на виготовлення пам`ятників в Україні є досить високими, на європейському рівні. Але протягом багатьох років реально ніхто зі скульпторів не отримує гонорарів згідно з цими розцінками. Так, художня рада оцінила пам`ятник Іванові Трушу у 15 тисяч доларів. Але такої суми, звичайно, я не отримував. Міська рада обіцяля за цю роботу надати мені в оренду приміщення для майстерні Однак цього так і не сталось, і тому далі працюю у підвалі.
— Чи звертається до Вас місцева влада з пропозиціями проектів щодо укомплектування вулиць та площ міста певними скульптурами чи пам`ятниками?
— Міська влада могла пропонувати такі проекти лише тоді, коли б могла їх фінансувати. А оскільки нашим законодавством заборонено використовувати бюджетні кошти на такі речі, то жодних пропозицій не може бути. Лише тоді, коли зголоситься спонсор певного проекту, місто може зацікавитись цією роботою.
— Однак проведення реставрацій скульптур львівських будинків, які мають історичну цінність, все ж таки здійснюється з бюджетних коштів. Чи є у Львові майстри, які можуть відновлювати старовинні скульптури на високому майстерному рівні?
— У Львові є талановитий художник-архітектор, який разом з іншими майстрами проводить реставраційні роботи пам`яток архітектури. Свого часу вони реставрували Одеський оперний театр, що додало їм певного вишколу. У Львові він реставрував пам`ятник Юрію Змієборцю на Святоюрській горі. Саме ці люди, майстри високого рівня, можуть професійно проводити реставрацію скульптур та пам`яток архітектури Львова, а не фіктивні, так звані реставраційні, майстерні.
— Пане Олешко, чи гуртуються львівські скульптори у своє окреме товариство, щось на зразок Спілки?
— У Львові немає ні товариства скульпторів, ані спілки. Це, мабуть, ознака нашого перехідного періоду: усі розбіглись у свої підвали, і кожен дає собі раду самотужки. На мою думку, так само роздріблено живе сьогодні і наш нарід, і наша інтелігенція. Сподіваюсь, що згодом якесь певне згуртування нашого брата все ж таки відбудеться. Адже в Польщі досить успішно функціонує Спілка скульпторів. У Варшаві їх є навіть дві: одна — академічна, тобто класична, друга — авангардова, сучасна. Вони мають свої виставкові зали, а це дозволяє скульпторові постійно демонструвати свої роботи.
— Пане Олешко, чи не хочеться Вам попрацювати над вічним?
— Зараз я набрався сміливості долучитись до гідного оформлення церкви Різдва Богородиці, що на Сихові, поблизу якої встановлено пам`ятник Папі Іванові Павлу II. Це чудовий храм, збудований у сучасному та візантійському стилях. Мене вражає віддане служіння пароха цієї церкви — отця Ореста. Я пробую ініціювати пошук добрих художників, скульпторів, які зможуть довершити цей храм до певного рівня мистецтва.
— Пане Сергію, Папа Іван Павло II — це єдина постать, якому у Львові за життя встановили пам`ятник. Чи підтримуєте таку ідею — спорудження пам`ятників живим особистостям? Якщо так, то кому із українських політичних чи державних діячів Ви б сьогодні зліпили пам`ятник?
— Переконаний, що людина, яка своїми вчинками випередила час, заслуговує на таке вшанування і за життя. А перший з українських діячів, кому сьогодні я б із задоволенням почав ліпити пам`ятник, є Симон Петлюра. Так і бачу його на коні. Це з історичних постатей. А сучасником, якому б я без вагань виліпив пам`ятник ще за життя, є Віктор Ющенко. На пам`ятнику я б встановив напис: “Перший український Президент“. Ось такою є моя скромна мистецька уява про пам`ятник моїм землякам.
Ратуша-ForUm