Кілька років тому львівський гросмейстер Василь Іванчук жартома дорікнув автору цього матеріалу, що журналісти вже надто полюбляють “смажені” факти. Мовляв, а чи не краще було б поспілкуватися після якоїсь перемоги, коли і бажання є, і позитивні емоції переповнюють серце. Згоден, але в останні місяці прізвище Іванчука вже надто часто згадувалося в контексті різноманітних конфліктів у шаховому світі: матчу Пономарьов – Каспаров, відсутності львів’янина у складі збірної на командному чемпіонаті Європи в Пловдиві, ймовірної зміни громадянства, зміни правління у Львівському шаховому клубі тощо.
– Василю, можливо, розпочнемо з того, що ти вперше не представляв збірну України на командних змаганнях – чемпіонаті Європи в Пловдиві?..
– Усі інсинуації навколо цього виникли з нічого. Справа в тому, що у мене була домовленість з організаторами про мою участь у турнірі “1st Samba Cup” (турнір завдячує назвою шоколадному спонсору, виробнику цукерок “Самба”) в данському Скандерборзі.
– Дехто, у тому числі й із Федерації шахів України, натякав, що причина твоєї відсутності в збірній – конфлікт щодо того, хто гратиме на першій дошці (Пономарьов або Іванчук. – Авт).
– Нічого подібного, навіть переговорів про це жодних не велося. Зіграти в Данії мені запропонували ще задовго до чемпіонату Європи. Турнір зібрав досить сильний склад учасників: молоді Рустам Касимжанов (Узбекистан), Дармен Садвакасов (Казахстан), Віорел Бологан (Молдова), досвідчений англієць Найджел Шорт. Гадаю, зіграв непогано, та дві поразки на фініші відкинули мене у підсумку на 5-е місце. У Данії за виступом нашої збірної на чемпіонаті Європи я не мав можливості стежити, тому коментувати його не буду.
– Деякі українські мас-медіа стверджували, що ти вирішив отримати турецьке громадянство…
– Ну, це хтось так невдало пожартував. Але зараз мені навіть важко сказати, кому ж потрібно було запускати в пресу таку “дезу”. Справді, я непогано володію турецькою мовою, маю контакти з президентом турецької федерації та місцевими шахістами, але про зміну громадянства навіть мови не було. Ці небилиці хтось просто вигадав.
– Але погодься, шахістів здебільшого вважають “людьми землі”. Тому й не дивно, що в пошуках кращої долі багато хто переїхав до США, Ізраїлю, Швейцарії, Франції, Німеччини… Словенію зараз представляють наші Білявський та Михальчишин.
– Я нічого проти не маю. Не буду зарікатися, можливо, з часом виникне така ситуація й у мене. Але сьогодні таких реальних планів не будую.
– Останні події трохи затьмарили попередні, адже влітку президент ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов постійно згадував прізвище Іванчука, який начебто може замінити непокірного Пономарьова у матчі з Каспаровим. Ти завжди стверджував, що непричетний до цього. Тепер, коли вже це все стало історією, може, відкриєш якісь таємниці?
– Ще в січні цього року на турнірі в голландському місті Вейк-ан-Зеє зі мною розмовляли на цю тему перший віце-президент ФІДЕ Георгіус Макропулос і віце-президент Зураб Азмайпарашвілі, які запитали, чи не міг би я в разі потреби зіграти матч з Каспаровим. (Саме їм приписують психологічну “обробку” Руслана Пономарьова у переддень старту цього турніру, коли від 19-річного чемпіона світу ФІДЕ ультимативно в триденний строк вимагала підписати контракт на поєдинок із Гаррі Каспаровим. – Авт.) Я відповів, що, в принципі, міг би дати згоду.
– А команда Пономарьова не зондувала твою позицію, адже вже після турніру поширилися чутки, що ти погодився замінити чемпіона світу…
– З командою Пономарьова я не контактував. Але чому зірвався цей матч, я не розумію. Хоча, безумовно, шкода, що так сталося, адже в об’єднавчому процесі в шахах якоюсь мірою втрачено темп.
– Які твої найближчі плани?
– Наразі жодних пропозицій не маю, тому готуюся до турніру зі “швидких шахів” у Варшаві. Був готовий виступити й на недавньому чемпіонаті світу зі “швидких шахів” у французькому місті Кап д’Агд, але запрошення не надійшло. Хоча на традиційних комбінованих турнірах в Монако, де грають одну партію наосліп, а потім бліц, виступаю переважно добре.
– Ти вже кілька років представляєш на клубному рівні варшавську “Полонію”. От і зараз привів свій клуб до медалей клубного чемпіонату Європи на Кріті. Невже в Україні, де зараз бурхливо розвиваються шахи в Донбасі чи Харкові, та й у Львові, немає кому зібрати провідних шахістів в один сильний клуб?
– Питання, либонь, не до мене, а до потенційних спонсорів.
– …у Казані навіть знайшли можливість залучити Каспарова. Невже в Україні, образно кажучи, ніхто не заплатить стільки Іванчуку, як платять у Польщі?
– Скажімо так: платити треба не лише мені, чи не так? У принципі, я, звичайно, не проти виступати за українську команду, але поки що представляю “Полонію” і мені подобається грати за цей клуб.
– Це контракт чи джентльменська угода?
– Радше джентльменська угода.
– Якщо визначаться строки й місце проведення чемпіонату світу за нокаут-системою, візьмеш у ньому участь?
– Звичайно, я ж шахіст. Чим мені ще займатися – невже сидіти на печі й насіння лузати?
– Василю, можливо, якісь зміни відбулися в особистому житті?
– Та ні, начебто все по-старому, граю в шахи і готуюся до наступних турнірів.
Михайло РОМАНЯК, “Високий замок“, 6 листопада
