Арешт десантника - “Львівська газета“, 4 листопада

УПРОДОВЖ десяти днів на території Стрийського парку, парку Костюшка й у парку Високий Замок зареєстрували низку однотипних розбоїв з особливою цинічністю.

Одягнутий у чорний спортивний костюм і озброєний ножем злочинець підходив до жінок, які гуляли з маленькими дітьми, приставляв матері або дитині (!!!) під горло зброю і вимагав негайно віддати всі гроші та ювелірні прикраси. У разі відмови погрожував негайною та жорстокою розправою. Погрожував навіть немовлятам.

Заступник начальника УМВС полковник Дмитро Загарія разом із начальником Галицького РВ полковником Борисом Луценком і прокурором Галицького району старшим радником юстиції Ігорем Настасяком розробили план оперативних заходів. Усім правоохоронцям роздали фоторобот підозрюваного. І ось у неділю, 2 листопада, двом співробітникам КМСН і двом співробітникам карного розшуку поталанило – о 13.00 злочинець вийшов просто на них. Яке ж було здивування оперативників, коли виявилось, що затриманий двадцятирічний розбійник Юрій З. є десантником однієї з військових частин на вулиці Стрийській. Ба більше – цей уродженець Житомирщини (батьківщина “братковицького вбивці” Онопрієнка) був ще й командиром відділення розвідки.

Як розповів полковник Луценко, військовослужбовець розробив власну тактику розбоїв: він утікав із військової частини, переодягався в цивільне (форму ховав у спортивну сумку) і, озброївшись ножем, ховався у кущах, очікуючи на жінок із малими дітьми. Жодного разу ніхто не чинив йому опору, жертви боялися за власне здоров’я чи життя своїх малюків. Напередодні затримання десантник пограбував студентку університету “Львівська політехніка”. Правоохоронцям теж було важко вирахувати бандита, бо той після вчинення злочину ховався за парканом військової частини, а серед відпущених у звільнення житомирянина не було.

Як повідомив “Газету” полковник Борис Луценко, пограбовані жінки впізнали зловмисника, який діяв без маски. Нападнику вже довели сім епізодів розбійних нападів, але заяви від потерпілих надходять і досі.

Микола Савельєв, “Львівська газета“, 4 листопада