„Якби мене зараз бачили мої вчителі – їм не було б за мене соромно“, – вважає відомий режисер.
Перший тиждень листопада в Національному драматичному театрі ім. М.Заньковецької проходить під знаком режисера Вадима Сікорського. На великій і камерній сценах ідуть його вистави: “Ханума”, “Криваве весілля”, “Політ над гніздом зозулі”, “Загадкові варіації”, “Професіонал”, “Переможець і переможений”. Завершиться цей тиждень прем’єрою вистави “Кайдашева сім’я” за повістю Івана Нечуя-Левицького. Усе це відбувається з нагоди подвійного ювілею режисера – 45-річчя від дня народження і 25-річчя творчої діяльності.
– Чому ви взялися за постановку саме “Кайдашевої сім`ї”?
– Тому що ми живемо у гидко скандальний час, хоча кожен час був по-своєму скандальним. Повість написано у позаминулому столітті, та проблеми залишились ті ж самі: гординя заважає людям почути інших. Хотілося зайвий раз нагадати, що не варто так жити. “Кайдашева сім’я” – це пантеон українській сварці.
– 25 років творчої діяльності – це мало чи багато?
– Не мені судити, чи багато зроблено за цей час. Але якщо впродовж тижня на сцені театру ідуть мої вистави, напевно, щось все-таки зроблено. Я по-різному себе оцінюю, інколи сварю, інколи хвалю. Але якби могли мене зараз бачити мої вчителі (на жаль, вони померли), їм не було б за мене соромно.
– “Кайдашева сім’я” – трагікомедія, “Ханума” – комедія, “Криваве весілля” – трагедія… Чому така різножанровість?
– Бо ми так живемо. Зараз сміємося, а через мить можемо заридати. Але в людей є бажання досліджувати це життя, намагатися зробити його довершенішим, добрішим, справедливішим, красивішим…
– Чи є таке, що могло б примусити вас на 180 градусів змінити напрямок діяльності?
– Колись, як син пілота, я мріяв про небо. Романтика, Екзюпері… А змінити моє сьогоднішнє життя могла б хіба що війна. Тоді взяв би до рук рушницю і пішов воювати.
– У минулому ви були чудовим актором. Чи є роль, яку б ви могли зараз зіграти?
– Я можу сміливо про це говорити, не боячись наврочити, бо цього ніколи не буде. З моїм досвідом я би міг зараз зіграти Гамлета. Молодим Гамлета ще ніхто не грав. Хіба в студентських чи молодіжних театрах. Для нього питання віку відносне. Більше того, його грали й жінки, причому так добре, що увійшли в історію. Гамлет найболючіше з усіх сприймає недосконалість, жорстокість і абсурдність цього світу…
Я ніколи не переставав бути актором. І акторський досвід допомагає мені в режисурі. Я знаю усі процеси зсередини. Майже всі видатні режисери в минулому були акторами. Я приходжу в театр за співпереживанням, за катарсисом-очищенням.
– Скільки вистав у вашому режисерському доробку?
– Близько 30 – і в нашому театрі, і з іншими колективами.
Людмила ПУЛЯЄВА, “Високий Замок“, 4 листопада
