Діти підземелля - “Львівська газета“, 30 жовтня

|

У львівських катакомбах немає щурів, зате є бомжі

НЕЩОДАВНО у Лікарню швидкої допомоги потрапив юнак із важким переломом стегнової кістки, струсом мозку та численними забоями. Мабуть, цей трафунок нічим би не відрізнявся від сотні інших нещасних випадків у нашому місті, якби не одне “але”. Саме таку ціну заплатив молодий хлопець за своє хобі із загадковою і незрозумілою багатьом назвою – діггерство.

У Львові існує неформальне об’єднання любителів підземель. Діггери до свого хобі ставляться серйозно. Навіть надто серйозно. Адже спуститись у катакомби може кожен, а от повернутися назовні – лише добре підготовлені люди.

Обладунки діггера нагадують спорядження спелеолога (не плутати одних з іншими!): ліхтарі, запасні лампи та батарейки до них, шолом, троси. Але найголовніше – зручний одяг: теплий, водостійкий і бажано без металевих застібок.

Реклама партнерів

Жодні факели та свічки для підземної подорожі не годяться, діляться своїм досвідом львівські діггери. По-перше, спробуйте хоч щось роздивитися і при цьому не гасити їх на кожному повороті. А по-друге, у тунелях може бути скупчення метану – і вся авантюрна пригода може завершитися трагічно. Саме тому професійний діггер використовує два, а то й три ліхтарики одночасно.

Кожен діггер зобов’язаний дотримуватися елементарних правил безпеки, без знання яких узагалі небезпечно спускатися в катакомби. Рух тунелем треба здійснювати дуже обережно, адже під ногами – слизькі гнилі дошки і вода, яка може сягати колін, а над головою можуть виявитися оголені дроти, бруси чи балки. Те саме стосується і стін. Їх узагалі заборонено торкатись, оскільки вони просто всіяні тими ж таки дротами. Ходи здебільшого розгалужені та заплутані. Іноді деякі підземні комунікації стають справжніми лабіринтами. Тому всі повороти треба позначати, наприклад, крейдою чи зав’язаними бинтами. Але такий варіант більше пасує бомбосховищам, а не катакомбам. Стіни вологі, тож про позначки крейдою треба забути. До того ж, як вже було зазначено, до стін просто небезпечно торкатися. У такому випадку ниткою Аріадни є золоте правило всіх часів і народів: рух уперед – повороти ліворуч, рух назад – повороти праворуч.

До речі, подорож углиб землі може закінчитися ще при вході. Чомусь мало хто з першого разу здогадується, що заповзати (в буквальному розумінні цього слова) всередину треба в лежачому положенні головою вперед, а не сидячи, стоячи, боком чи задкуючи, як це багато хто робить.

Найкраще мандрувати катакомбами влітку і на початку осені, стверджують бувалі діггери. Взимку вода замерзає і перетворюється на ковзанку. Тому легким (читайте: невдалим) порухом ноги можна вибити собі мізки. Навесні та наприкінці осені назбируються води, і тоді вже тунелями можна мандрувати хіба човнами. До того ж, велике занчення має різниця температур: якщо на поверхні холодно, під землею тепло, і навпаки.

Очевидно, займатися таким специфічним видом спорту заборонено тим, хто страждає на гідрофобію чи клаустрофобію, серцево-судинні захворювання, а також психічні розлади.

Якогось ритуалу посвячення у діггери немає. Маєш бажання – лізеш, не маєш – ніхто нікого не примушує. Але людина, яка вирішила обрати собі таке хобі, повинна усвідомити, що бере відповідальність за себе, і ніхто з нею не панькатиметься. Хоча в окремих випадках деяких удаваних сміливців садять на 15-20 хвилин в абсолютно темне закрите приміщення. Витримують не всі.

До речі, ті, хто бояться щурів, стверджують діггери, можуть спокійно лізти в катакомби – через відсутність їжі хвостатих там немає. А от тим, кого лякає небажана зустріч із підземними мешканцями (бомжами), краще залишитися на поверхні. Ще одна ймовірна неприємність – під землею може виявитися людське тіло без видимих ознак життя: попросту кажучи – труп. Щоправда, львівські діггери кажуть, що з ними такого не траплялося. Але якби моторошну знахідку таки надибали, то вони чітко усвідомлюють, як діяти: треба вибратися назовні і зателефонувати у міліцію. Анонімно, звичайно.

До речі, любителі цього виду спорту завжди мають при собі документи, що посвідчують особу. А то пояснюй потім довго і нудно представникам силових структур, хто ти, що тут робиш і якого дідька виліз із-під землі.

У Львові безліч катакомб. Наприклад, можна знайти входи в районі стадіону “Торпедо” на вул. Золотій, наприкінці проспекту Чорновола чи біля Краківського ринку. Деякі львівські прихильники підземного життя навіть примудряються там зустрічати… Новий рік. Як кажуть, як рік зустрінеш, так його і проведеш – під поверхнею.

Але, на жаль, діггерство так і залишається символом андеграунду. Останнє поняття має безліч аспектів. У першу чергу, діггерство не завжди є законним. Адже той же стадіон “Торпедо” є військовим об’єктом під охороною. А по-друге, не всі (мабуть, варто сказати, мало хто) вважає діггерство спортом. Авантюризмом, дурістю, знеціненням власного життя чи карколомною розвагою – та чим завгодно, але не спортом.

Часто задумуєшся: а навіщо це? Що шукають ці наївні романтики під землею, де немає зайвих звуків і світла, де все чітко продумано, але від того не менш заплутано.

На це запитання діггери відповідають: “Ми шукаємо таємницю. Хоча це лише привід, а не кінцева мета. Головне – сам процес. Відчуття того, що ти обраний, що ти маєш право доторкнутися цієї таємниці. Або хоча б зробити вигляд, що ти це робиш”.

Наталка Дружбляк, “Львівська газета“, 30 жовтня

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...