Наймолодший хормейстер України


Історія 26-річного диригента Львівської опери
Працював три роки артистом хору «Київ», був диригентом у камерному хорі «Intermezzo» (Київ), керував вокальним ансамблем «Esthetic Voice» (Київ). Брав участь у співочому талант-шоу «Голос країни» і полонив серця багатьох слухачів мелодійною «Гуцулкою Ксенею». Із 2018 року працює у Львівській національній опері, де зокрема заснував камерний хор «LvivOpera Chamber Choir». Цього разу знайомимо вас із без перебільшення наймолодшим хормейстером країни, який диригує у Оперному театрі Львова, 26-річним Вадимом Яценком.
Дитинство: нерозлийвода з саморобним мікрофоном
Батьки розповідали, що музика була зі мною ще з раннього дитинства. Коли мені було 2-3 роки, тато вистругав з дерева мікрофон, і ми з ним були нерозлийвода.

Який перший дитячий спогад, пов'язаний із музикою? Моє рідне село Потік на Київщині, 1998 рік. Чотирирічний я на сцені сільського клубу і пісня Олександра Пономарьова «Серденько моє» (сміється, – ред.). «Серденько моє, дай мені вогню. Серденько моє, я її люблю»… (сміється, – ред.).

Вже з 9-річного віку переїхав до Києва на навчання у музичній школі-інтернаті імені М.В. Лисенка. Там не було окремого вокального відділу і тому довелося вступати на хорове диригування…
«Ще один Пономарьов з мене не вийде»
У якийсь період я зрозумів, що ще один Олександр Пономарьов з мене не вийде (сміється, – ред.). Тут слід подякувати всім моїм вчителям, котрі змогли розгледіти у мені інший потенціал. Свої перші кроки в диригуванні я проходив в класі Віталія Пучко, котрий навчив мене азам професії.
У дев'ятому класі я потрапив до педагогині Інни Журавель, яка у свій час закінчила музичну академію у Віктора Петриченка (народний артист України, 35 років викладав на кафедрі хорового диригування у Київській консерваторії ім. П.І. Чайковського, – ред.), і вона серйозно за мене взялася. Сказала, мовляв, Пономарьов – звісно прекрасно, але треба задуматися над іншим, щоб не загубити ці здібності. Коли вступав у консерваторію, я вже чітко розумів, що диригування – це моє.

Київська консерваторія і перші заробітки у хорі при церквах
Після закінчення школи склав іспити до Національної музичної академії ім. П.І.Чайковського, де зміг попри шалений конкурс потрапити до дуже класного педагога – Віктора Петриченка. На жаль, провчився у нього лише кілька років, бо він помер у 2014-ому. Відтак закінчував консерваторію, навчаючись у Євгена Савчука (Герой України, професор, завідувач кафедри хорового диригування у консерваторії, художній керівник і головний диригент Національної хорової капели «Думка», – ред.).

Додам, що на початках всі студенти-хорові диригенти підпрацьовують у храмах. Співають у хорі, заробляючи свої перші копійки. Для молодих диригентів це майже завжди перший досвід роботи з людьми і специфікою диригування. Як казав Віктора Петриченко, якщо у вас є можливість подиригувати хоч однією людиною, користуйтесь цим.
Хор «Київ» і Микола Гобдич
Десь на 3 курсі навчання я вже потрапив у Камерний хор «Київ». Його засновником і керівником є Микола Гобдич – глиба хорового українського світу, абсолютний фанатик своєї справи. Я виконував у хорі баритонові партії і вбирав у себе всі знання, заряджався його шаленою енергетикою. Загалом працював у хорі «Київ» протягом трьох років.

Окрім цього, я створював і свої проєкти. Зокрема, був диригентом у камерному хорі «Intermezzo», з яким виконали «Літургію святого Іоанна Златоустого» відомого українського композитора Євгена Станковича, одну з найскладніших хорових партитур – «Хоровий концерт на вірші Грегора Нарекаци» Альфреда Шнітке та багато іншого. А також керував вокальним ансамблем «Esthetic Voice».

Потім так сталося, що познайомився з гендиректором-художнім керівником Львівської опери Василем Вовкуном, який часто співпрацював з керівником хору «Київ»… Думаю, що Микола Гобдич був першим, хто посприяв тому, що я опинився у Львівській опері.
«Навчався і працював у культових особистостей хорового світу України»
У хоровому світі України одні з культових особистостей – Євген Савчук та Микола Гобдич. І в цьому плані мені неймовірно пощастило, тому що до обох я мав безпосереднє відношення: у одного – навчався, в іншого – працював. Перед тим, як запрошувати мене до Львова, Василь Володимирович, очевидно, провів багато часу у телефонних розмовах з ними.
Коли ж я мав складати свій дипломний іспит, Василь Вовкун відмінив усі свої плани, а у цей час він мав бути закордоном, просто сів на літак до Києва і приїхав подивитися та послухати, що ж йому там нарозповідали про мене (усміхається, – ред.). Після його запрошення, ми з вагітною дружиною зібрали речі і поїхали до Львова.

Наймолодший хормейстер. «Деякі артисти працюють у хорі Львівської опери більше ніж я живу»
Ми переїхали до Львова у квітні 2018 року, згодом я пройшов конкурс і став хормейстером. Для гендиректора Львівської опери Василя Вовкуна це звісно був надзвичайний ризик, тому що зараз мені 26 років і з усього мого хорового колективу я – наймолодший. Василь Володимирович розумів всю складність цієї ситуації, адже деякі люди працюють у хорі більше ніж я живу…

За два роки моєї роботи у Оперному театрі ми з колективом вже притерлися один до одного. Як на мене, мій вік не заважає нашій роботі. Коли виходиш до хору, стаєш за пульт, нема ніяких проблем.

Люди мають тобі повірити та побачити, що ти можеш дати їм ту інформацію, якої вони не знали, побачити, що ти вмієш і гориш бажанням зробити краще. Після цього питання віку відходить навіть не на другий, а на десятий план.

Не так давно музичним керівником Львівської опери призначили Івана Чередніченка, якому нещодавно виповнилося 33 роки. Я думаю, що це добре, коли театр омолоджується. Молоде і старше покоління можуть вчитися один в одного. Напевно, це і є ідеальне поєднання.
«Хор – це єдиний великий інструмент»
У Львівській опері хор складається із 60 осіб. По суті, хор – це єдиний великий інструмент. Ясно, якщо у тебе на першому місці «я і лише я», то тобі не місце у хорі. Саме тому скрипалі світового рівня, часто не можуть грати в оркестрі, а великі співаки не завжди зроблять хор кращим.

Має бути відчуття плеча – і з права, і з ліва, і попереду, і позаду. Певна конкуренція звісно мусить бути, але вона повинна мотивувати ставати кращими, а не заважати. Тому що хор – один велетенський механізм, де все працює на єдиний результат.

На репетиції хор не збирають від початку карантину. «Це дуже тяжко…»
Репетиції не проводимо від початку карантину. Не працює ні хор, ні оркестр. Дуже тяжко це все, але я знаходжу якісь інші заняття – пишу музику, майже весь карантин провів у батьків у селі.

Ми збиралися з керівництвом театру і пропрацьовували варіанти виходу з карантину. Але через погіршення ситуації з коронавірусом в принципі нічого так і не змогли зробити до завершення театрального сезону. Від початку карантину до відпустки театр міг заробити на виставах, екскурсіях близько 20 млн грн. І все це втрачено… А раніше Львівська опера завжди працювала «у плюс», ми навіть могли самотужки заробляти собі на нові постановки…
Пам'ять про генія Скорика. «Намалюй мені ніч» у виконанні хору Львівської опери
Із хором Львівської опери записали онлайн пісню у пам'ять про Мирослава Скорика. Окрім того, що він був геніальним класичним композитором, у молоді роки Мирослав Скорик також був дуже крутим естрадним автором. Ми зробили дуже гарну обробку його пісні – «Намалюй мені ніч», яку ще у 60-х співала Софія Ротару.

Для нас це великий творчий експеримент, тому що людям досить важко перебудуватись на формат роботи online, ще й з абсолютно нетиповим для хору Оперного театру репертуаром.
Але, як на мене, колектив справився з цією задачею фантастично!

Хорова музика – як арт-хаус
Хорова музика може бути популярною. Думаю, багато людей чули про гурт «Pentatonix», по суті, це та сама хорова музика. Просто є багато її напрямків… Це так само як із кіно, де є комедія, драма, бойовик, арт-хаус. Можна сказати, що хорова музика – це такий собі арт-хаус, той напрям, який зрозуміють далеко не всі. Арт-хаус ніколи не стане мегапопулярним, але у нашого українського є великі шанси завоювати весь світ. Бо хорова українська культура є однією з найсильніших у цілому світі. Так, за підтримки дирекції театру та особисто Василя Вовкуна і був створений «LvivOpera Chamber Choir», який і ставить собі за мету популяризацію української хорової музики різних епох. Тому маємо всіма силами її шанувати, любити та розвивати.
«Талант – це багаття, яке постійно потрібно роздмухувати, щоб не згаснуло»
Талант – це багаття, щоб його розпалити потрібні іскорки: це і самі здібності, і обов'язково працелюбність. Так, про легендарного футболіста київського «Динамо» Олега Лужного колись говорили, мовляв, у нього лише 1% таланту, а решта 99% – це тотальна робота над собою…

Дуже важливо, щоб талант плекали у абсолютній любові – і до професії, і до роботи, і до людей.
Автор, верстка: Соломія Головіна

Фото: з особистого архіву Вадима Яценка, Львівська опера