Власне, говорячи мовою шоу-бізнесу, для «розкрутки» нових україномовних співаків та гуртів і створено національний телепроєкт «Українська пісня» (Ukrainian Song Project).

Однак «Українська пісня» цікава не тільки хорошою українською музикою, а й тим, як проєкт творить історію України в культурі, пісні, мові. Про це ми говоримо з одним із організаторів Ukrainian Song Project Ігорем Васюником.

– Пане Ігоре, чи сподівалися тоді у 2016-му, на старті, що проєкт стане настільки популярним і статусним, що його називатимуть українським євробаченням?

– Ми саме цього і прагнули. Щоправда не очікували, що цього статусу здобудемо так швидко – усього за 3 роки. Від самого початку планували, що проєкт «Українська пісня» має бути грандіозним, видовищним, масштабним і впізнаваним на всеукраїнському рівні. Бо інакше складно популяризувати україномовну пісню, створювати нові сенси та тренди, формувати нове ставлення до українського. Особливо, коли нам прищеплюють комплекс меншовартості, транслюючи міфи: ось українською співають та говорять переважно на Західній Україні, що україномовного контенту мало, що він не цікавий, що він неконкурентноздатний.

– Насправді ж усе інакше?

– Так. Люди читають історії про наш проєкт і перестають вірити в цей міф та сумніватися у спроможності сучасних українських пісень ставати хітами.

Головна умова участі – пісня має бути українською мовою. І ми кожного року отримуємо 300 заявок, з яких й обираємо 10 найкращих. Цього року навіть змушені були продовжити термін прийому заявок. Виконавці просили більше часу, бо вони писали пісні спеціально під проєкт. І це не просто 300 заявок – ось моя пісня. Ні, це записи, виконані у професійній студії, також учасники подають відео виступів зі сцени. Отже співаки докладають зусиль, працюють на якісному рівні, аби їхня україномовна пісня потрапила до нас.

І заявки приходять з усієї України: зі Сходу, Півдня, Центру, ну і, звичайно, з Західної України. Це говорить про те, що українська пісня є однаково популярна по всій країні.

Ще одна цікава історія. Більшість вже й забула, що гурт «DILEMMA» починав років 10 тому як російськомовний виконавець. Зараз він популярний саме з україномовним репертуаром.

Іноземці охоче співають польський гурт «CHEMIA», який у 2018 році спеціально для виступу на нашому проєкті переклав пісню «Герой» з англійської на українську.

– Тобто умова співати українською стосується також і закордонних гостей проєкту?

– Щонайменше одну пісню мають виконати українською. Цього року приїде польський «Enej» і вони теж співатимуть українською. Переконаний, що поява телепроєкту «Українська пісня», скажемо так, показала, наскільки поширеною є україномовна пісня, наскільки вона в тренді і те, що співаки та гурти для свого розвитку обирають українське.

Ще одним доказом успішності української пісні є гурт «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ». Хлопці дають 120 концертів у рік. Потенціал є і він величезний.

– В цьому, напевно, і квоти на україномовний контент допомагають?

– Звичайно. Але не розглядайте квоти як якісь преференції для проєкту, що сприяють його популярності. Думаю, і «Закон про мову», і національний телепроєкт «Українська пісня» – це засоби для розвитку українського в державі, реалізація внутрішньої національної політики щодо розвитку нашої ідентичності. І таких україномовних проєктів має бути більше. Не тільки в музиці, а й в книгах, інтернет-виданнях, на радіо та на телебаченні.

– Чим «Українська пісня» відрізняється від інших музичних концертів чи фестивалів?

– Насамперед своєю місією. Ми шукаємо нових і талановитих співаків, виводимо їх на всеукраїнський рівень: даємо шанс заявити про себе та знайти свого продюсера, своїх фанатів, свій ефір на радіо. Разом із ще невідомими чи маловідомими виконавцями у проєкті беруть участь відомі українські зірки.

– Такі масштаби вимагають великих коштів. Невже продаж квитків усе покриває?

– До самоокупності проєкту ми прийдемо згодом. Зараз є фінансова підтримка держави та меценатів. Долучається також і благодійний фонд «Гуманітарні ініціативи», яким маю честь керувати. Принагідно хочу подякувати усім партнерам, друзям, волонтерам, бо саме завдяки цим людям «Українська пісня» відбулася як наша велика перемога у медійному просторі.

– А яка ваша улюблена сучасна українська пісня?

– Якщо зі всіх пісень, що мені подобаються, вибрати най-най-най, то, напевно, це «Я їду додому» Святослава Вакарчука. Часто буваю у відрядженнях по Україні і за кордоном, тому мені дуже знайомий цей настрій, коли повертаєшся додому… Очікування радості зустрічі з рідним. Все ж таки правда: де б ти не був, а вдома ліпше. Тому я так вболіваю за Україну. Хочеться, щоб люди поверталися і працювали вдома.

Із задоволенням також слухаю «Антитіла». Вони справжні і щирі у своїх піснях.