Дев'ять років медитації в Непалі
Український йог, який продав усе майно і вирушив у Гімалаї на пошуки себе
Що вам відомо про йогу? Хитромудрі скручування, поза «лотоса», дихальні вправи… Забудьте, ви майже нічого про неї не знаєте. Київський йога-тічер Женя Та́ковський переконаний: справжня йога – це і гімнастика для тіла, і «прокачування» свідомості.

Женя вирушив до Непалу і провів там дев'ять років та дев'ять днів у одиночному ретриті (усамітнення для духовної роботи над собою). Життя у хижі, аскетизм, роки медитацій та абсолютного мовчання… А не так давно він повернувся в Україну. Львівському порталу вдалося поспілкуватися з майстром у Львові, адже днями тут він проводив семінар.

Отож, ця історія про українського йога, який розпродав усе майно у столиці і вирішив шукати себе в далекому від рідного дому непальському гірському монастирі.

Женя – втілення спокою, він говорить рівно, в його голосі нема надривів, синусоїдності. Мова плавна, хочеться слухати ще і ще. І, як з'ясувалося, цей умиротворений дзен-чоловік – колишній командир спецназу. Він облишив службу і з головою поринув у йогу.

– Йога для мене – це метод досягнення просвітлення, – каже, пригублюючи з піали чай, Женя Та́ковський. – До того, як став йогом, був капітаном у спезназі – командиром оперативного взводу, інструктором з рукопашного бою, старшим психологом. У певний період прийшло не те, щоб розчарування, просто перестало цікавити те, чим я займаюсь. Так моя увага поступово перейшла на йогу, яку я на той час вважав найбільш прогресивним способом, завдяки якому можна розвинути і тіло, і свідомість. Далі вирішив залишити свою попередню роботу і став йога-тічером.

У пошуках істини

Викладати йогу Женя почав ще 19 років тому. Цьому передувала велика робота над собою.

– Навчався у різних майстрів. Не можу сказати, що якийсь один конкретний учитель вплинув на мене і мою практику, – пояснює він.

На питання про те, як занесло в Непал, він загадково посміхається і каже: «О-о-о, це окрема історія».

Відчайдушний йог вирушив у непальський ретрит у далекому 2008 році, а повернувся на рідну землю 28 листопада 2017 року.

– Так склалися обставини, що з'явилася можливість поїхати в Непал і пожити у ретриті. В традиційному тибетському буддизмі він має тривати три роки, три місяці і три дні, але в мене затягнувся на 9 років та 9 днів, – каже він. – Чому взагалі виникло таке бажання? Не можу сказати, що цьому сприяла якась одна причина. Це комплекс напрацьованої благої карми, заслуг та результатів практик, накопичених у минулих життях, ситуацій, які реалізувалися у цьому житті. Окрім цього, моя тодішня дружина хотіла вивчати філософію та тибетську мову, я її підтримував у цьому. Відтак ми вирішили провести обопільний ретрит: вона навчалась у Rangjung Yeshe Institute (Kathmandu, Nepal), а я практикував в традиційному усамітненому медитаційному ламському затворі у гірському монастирі Nagi Gompa в національному заповіднику Shivapuri в Непалі. Ми розпродали майно і витратили його на її навчання і мій ретрит.
Женя Та́ковський зізнається, що спершу планував їхати в Непал лишень на три роки, однак… дещо затримався. Йог не відчував вдоволеності, вирішив «добити» справу до кінця і шукати просвітлення й далі.
– Після трьох років я проаналізував, що звичка до пробудженого стану розуму все ще не сформувалася, – посміхаючись, каже він. – Була можливість продовжити ретрит ще на три роки, і я нею скористався. Мій Вчитель Chokyi Nyima Rinpoche дав своє благословення на це. Після шести років я знову не відчував вдоволеності собою, адже хто може краще бачити твій розум за тебе самого? І так дійшов до дев'яти років.

Він пояснює – у Тибеті довготривалі ретрити є нормою. Більше того, є майстри, які йдуть в таке усамітнення до кінця життя, і не вважають це якимсь подвигом.

Щоби поїхати до Непалу Жені довелося продати нерухомість, машину та мотоцикл, однак виручених коштів йогу все одно не вистачило на весь час перебування у затворі. І в останні роки він жив на пожертвування йогинь та йогів, як з України, так і з Європи, Ізраїлю, Росії та Америки.

– Там дуже дороге оформлення довготривалої візи, також потрібні були кошти на харчування, оплату послуг ретритного помічника, який приносив їжу, на оренду житла. Тому, останні два роки я жив винятково на пожертви практикуючих, які мені передавали з різних кінців світу. Зі мною ділилися, а тепер і я із задоволенням ділюся своїм досвідом, знаннями та реалізацією, отриманими у затворі.

Непальські «хороми» українського йога

Усі ці дев'ять років Женя Та́ковський провів на території жіночого монастиря Нагі Гомпа в горах Непалу. Однак його хатинка була відгороджена і спеціально пристосована для ретритників-самітників. Вона розташовувалась майже у джунглях, і доступу до неї не було ні у кого, окрім духовних наставників та ретритного помічника, який приносив їжу. А протягом останніх трьох років вчителі до нього і взагалі не навідувалися. І йог провів їх в цілковитій мовчанці, не спілкуючись ні з ким.

– На території жили більше 108 монахинь. Це була резиденція колишнього настоятеля цього монастиря, одного з найвидатніших майстрів та найбільш реалізованих вчителів 20-століття Tulku Urgyen Rinpoche, з котрим в мене був дуже сильний зв'язок, – каже Женя.

Саме помешкання ретритника було дуже аскетичним. Невеличка будівля мала два поверхи: на першому – туалет, рукомийник, холодильник, невеличка газова пічка, на другому – так би мовити спальня, де вистачало місця лишень на вівтар, подушку для медитації, та матрац. Сам Женя своє житло, жартуючи, називає шпаківнею.

– Це був такий собі звичайний сарайчик, де влітку – дуже спекотно, а взимку – страх як холодно. Умови дуже наближені до бойових. Були елементарні зручності, але вони – дуже елементарні, і взагалі назвати зручностями їх можна лиш умовно, – пригадує свій побут йог.


– Коли перебуваєш у стані пробудженої свідомості, то оцей сарайчик зі запліснявілими стінами, протікаючою стелею, щурами, які бігають на першому поверсі, зміями, які періодично заповзають у будиночок, тиграми та леопардами, які часом також заходять «в гості» у дворик, не викликають ніякого дискомфорту чи відторгнення.

Цілодобові медитації і три години сну
Як пояснив Женя Та́ковський, на місці він отримав необхідні інструкції від вчителів та відповідні настанови для ретриту.

– Просто так висидіти 9 років в повному усамітненні – неможливо, – запевняє йог. – Ваш розум від цієї сенсорної депривації зійде «з котушок», він не витримає такого знущання. Але при правильній суттєвій практиці нічого такого не відбудеться, тренування в пробудженому стані розуму – це гарант вашої безпеки під час ретриту.

Так, на початках перший сеанс практики медитації традиційно тривав у Жені з 4.00 до 7.00, наступний – з 9.00 до 12.00, ще один – з 14.00 до 17.00, і останній – з 19.00 до 22.00. У перервах можна було трішки поїсти, відпочити, погуляти в маленькому дворику, потренуватися.


– Поступово я вийшов на дещо інший режим, починаючи першу сесію не з четвертої ранку, а з другої, – розповідає він. – Тобто, лягав спати десь о 22.30 і мав десь близько трьох годин повноцінного сну. У ретриті цього часу мені було достатньо, щоб виспатися.

Як зізнається йог, на сьомому році ретриту було вже вкрай важко привести свій організм в більш-менш нормальний стан, його врятував перехід на сиромоноїдство.

– Я займався йогою, техніками цигун, навіть бігав у дворику, який має площу у кілька кроків, але цього все одно було недостатньо, – пригадує Женя Та́ковський. – Мав збалансоване аюрведичне харчування, але через сім років у ретриті це також вже не допомагало. Саме перехід на сирі овочі та фрукти допоміг мені досидіти останні два роки.

Він також зазначив, що після повернення на батьківщину і далі продовжує таку дієту. В Україні це дуже не просто.

Женя зовсім не агітує всіх переходити на натуральні фрукти та овочі.

– Ми живемо не в тих кліматичних умовах, щоби харчуватися фруктами. Це все дуже індивідуально, нема однієї універсальної таблетки, яка допомагає всім без винятку.

Пробудження і свідомість Будди
– Тобто, вся наша практика полягала у тому, що ми дивилися у свій розум. Часом там таке «випливало», що і фільму не треба.

Женя Та́ковський охоче ділиться секретами тибетських йогів, які передали йому свої знання. Найголовніша техніка, яку він опанував у Непалі, – перебування у ріпа/пробудженому стані. Для цього, за його словами, слід зазирнути у свій розум і спеціальною технікою вивільнити те, що там з'являється, розслабляючись у стані пробудженості і звикаючи до нього.

– Чим займаються під час таких довготривалих ретритів? В тибетському буддизмі це називається практикою роботи з розумом, свідомістю, тобто ментальною йогою. В цьому тибетські майстри є професіоналами, – пояснює він. – Якщо ми, західні учні, є професіоналами в йозі, яка пов'язана із роботою над тілом, то тибетські майстри – спеціалісти в ментальній йозі. І вони переможці, порівняно з нами. Чому? Тому що, скільки б ми не вдосконалювали наше фізичне тіло, як би ми його не гармонізували, все закінчиться прахом і після того, як ми помремо, залишиться тільки свідомість, ті тенденції розуму, які напрацьовані нами протягом життя. Якщо ми з розумом не працювали, то ми – в програші, якщо ж поглиблювали пробуджений стан свідомості, то – у виграші.

При цьому Женя не називає себе буддистом.

– Поняття релігійності мені взагалі не властиве, – запевняє йог. – Це вже ми навішали певні ярлики, кліше, зробили з цього релігію, обклали все ритуалами, дзвіночками, танцями навколо столу… Але забуваємо про найголовніше – перебування в пробудженому стані розуму (в розумі Будди), забуваємо про нероздільність зі своєю початковою мудрістю (Rangjung Yeshe). Цей стан концептуально описати неможливо, це поза словами. Тому існує так багато непорозумінь, бо намагаємося описати неописуване.

За його словами, основне завдання для серйозних практикуючих йогів – звільнитися від сміття в голові.

Слід сприймати світ не крізь фіксації концептуально-потьмареного застиглого й обмеженого фільтру подвійного сприйняття, а перебувати у відкритому нескінченному всеохопному будда-стані. Є свідомість, яка перебуває в потьмарених переживаннях, або затьмарений розум і пробуджений стан розуму, або свідомість Будди.
Женя Та́ковський
– Затьмарений стан свідомості характеризується наявністю мислення. Як виявилося, думати шкідливо, – жартує йог. – Перебування в світах страждань, яке описується у багатьох текстах багатьох вчень, відбувається лише через те, що ми постійно перебуваємо, як раз завдяки мисленню, в концептуальному подвійному потьмареному стані розуму . Тому, основне завдання, яким займаються серйозні практикуючі, – вивільнити своє мислення. Яким чином цього досягнути? Ми добираємося до самої основи будь-якого переживання, думки, там – безмежна сіяюча порожнеча. Щоби вийти на пробуджений стан свідомості, потрібно насамперед звернути увагу на свій розум, а також на думку, яка виникла в цей момент, зазирнути в її суть, корінь. Там, як я уже сказав, в основі є нескінченна сіяюча пустота, відтак у такий спосіб і відбувається самовивільнення цієї думки і практикуючий просто зостається в цьому стані пробудженості, що характеризується відкритим безкінечним сприйняттям, яке при цьому ні за що не чіпляється. В звичному затьмареному стані наше сприйняття працює як альпініст, який лізе по скелі з однієї каменюки на іншу. Ми завжди працюємо в звичному ключі хапання та утримування, концептуалізації, в той час як наша практика вчить розмикати пальці і відпускати, сприймаючи при цьому все без винятку.
Як пояснив майстер, пробуджена свідомість схожа на дзеркало, на яке навіть не падає пил. А будь-яка проблема – пальне для цієї практики. Таким «бензином» для Жені у перший рік перебування в Непалі стала новина про те, що його покинула дружина.

– Після року ретриту дружина сказала мені: «Бувай, я люблю іншого». Це було для мене справжнім викликом, адже я її справді дуже любив, – каже Женя. – Але всі ці переживання, дискомфортні стани розуму я використав єдиним можливим для мене чином – просто їх вивільнював. Я не блокував цей біль, не відмежовувався від нього, просто приймав і дивився в його суть/корінь/основу, і він самозвільнявся, опісля чого я просто перебував в пробудженому стані «так, як є».

Шлях для одиниць

На питання про те, як все-таки вдалося пробути у ретриті цілих 9 років, Женя каже, мовляв, відчував, що тренування в абсолютній практиці, по-перше, є абсолютним та дійсно являється допомогою для всіх, без винятку, живих страждаючих істот, по-друге, це найкращий подарунок-віддяка майстрам, що ділилися з ним своїми знаннями та мудрістю, по-третє, це найважливіша справа у його житті і це мотивувало не відступати. Хоча зізнається, що часом, особливо на першому році, нападали приступи ностальгії за рідним домом.

– Були періоди ретриту, коли із приміщення заборонялося виходити, вся практика була всередині будиночку, я виглядав з-за антимоскітної сітки у небо і бачив літаки, уявляв, що, можливо, якийсь повертається зараз на рідну неньку Україну, а зсередини виривався такий крик: «А-а-а», – пригадує, сміючись, Женя. – Перший рік перебування був тяжким, тому що тебе наче і познайомили з пробудженим станом свідомості, але ти ще до нього не призвичаївся.

Водночас йог не рекомендує всім кидатися до Непалу, щоби жити відлюдником.

– Це шлях для одиниць, і не можна його пропонувати масам, – наголошує Женя Та́ковський. – Для більшості підійде те, чого я навчаю на своїх заняттях, тобто, коли практикуєш, не відриваючись від свого звичного життя.


Тричі «неЛАМА»

За його словами, зазвичай після успішного виконання традиційного трилітнього ретриту присвоюють титул «лама». Однак Женя заздалегідь відмовився від цього статусу. Йог, жартуючи каже, мовляв, тепер він тричі «неЛАМА».

– Хоча я відбув там 9 років, але не маю цього статусу. Просто мені це непотрібно, не хочу, щоб люди фіксувалися на мені. Варто концентруватися на дійсно реалізованих дорогоцінних Вчителях, хранителям лінії передачі цієї та практики, – пояснює Женя Та́ковський. – Я ще часто потрапляю у ці затьмарення і не являюсь повністю реалізованим майстром. Мені видається, що моїм учням буде простіше усвідомити ці складні практики роботи з розумом, якщо вони сприйматимуть мене не як великого вчителя, а як такого ж практикуючого, як і вони, котрий може разом з ними просто тренуватися та практикувати.

Гармонічне поєднання йога-гімнастики і тибетської мудрості

Після повернення в Україну Женя Та́ковський створив новий напрям – рігпа-йогу (RIGPA-YOGA). Він пояснює, що «рігпа» перекладається, як усвідомлення природи свого розуму, а «йога» означає поєднання з абсолютною реальністю.

– Своєю чергою поєднання з абсолютною реальністю і є усвідомленням природи свого розуму. Тобто виходить таке собі масло масляне. Але наші практикуючі в поняття «йога» зазвичай вкладають дуже визначені фізичні практики, зосереджуються тільки на фізичних вправах та концептуальній/потьмареній медитації/концентрації, і починають навпомацки бродити по колу, а дорогоцінний час нашого життя спливає. Тому і виникла така потреба у створенні нового методу. Насамперед йде мова про роботу з розумом, а практика з тілом використовується для «дивись пункт перший», при цьому всі «оздоровчі бонуси» та «ватрушки» нікуди не діваються. Я спробував поєднати тибетську практику ментальної йоги зі західною фізичною йогою. Мені видалось, що західним учням бракує сутності йоги, її серця, а тибетським практикуючим – роботи зі своїм тілом. У такий спосіб я, так би мовити, хотів досягнути гармонічного консенсусу і для наших і для тибетських практикуючих.

За його словами, найвищі та серйозні йога-практики, по своїй суті, являються дуже простими та легкими, але водночас і найскладнішими, бо в нас немає такої звички.

– Як побачити Будду (пробуджений стан свого розуму/рігпа)? Треба просто подивитись на своє внутрішнє небо! А потім просто добувати реалізації (звикати до рігпа), тренуючись в цьому і на йога-маті, і в повсякденному житті. І тоді наше життя в місті та наша звична соціальна діяльність стануть гірським ретритом та приведуть до просвітлення за одне життя задля нескінченного блага всіх без винятку живих істот.

Примітка: форма написання прізвища «Та́ковський» виконана на вимогу героя матеріалу, і, як він пояснює, походить вона від слова «тАковость» – істинна природа всіх речей.

Автор, верстка: Соломія Головіна
Фото: Женя Та́ковський