На прогулянку до зубрів
Як взимку любителів зеленого туризму заманюють на Львівщину
33 улюбленці
За 9 років кількість зубрів у Національному парку «Сколівські бескиди» збільшилась втричі. Це дуже позитивний показник, враховуючи, що ще кілька десятків років тому зубр був на межі вимирання.
Червонокнижні зубри проживають у кількох областях України: Волинська, Київська, Чернігівська, Сумська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька та Вінницька. На Львівщині зубри живуть у Майданівському лісництві у «Сколівських бескидах» та у Мисливському господарстві «Стир» (Бродівський район).
У Майданівське лісництво парнокопитих завезли протягом 2009-2010 років з Німеччини та Австрії. У Європі вони утримувалися у вольєрах, відтак повністю адаптуватися до самостійного життя тваринам нелегко. Насправді ще з 1929 року, аби уникнути вимирання зубрів, їх почали розводити у неволі в Польщі. Фактично усе сучасне поголів'я зубрів походить від тварин, яких тоді вдалося розвести.
За 9 років кількість зубрів у Національному парку «Сколівські бескиди» збільшилась втричі. Це дуже позитивний показник, враховуючи, що ще кілька десятків років тому зубр був на межі вимирання.
Червонокнижні зубри проживають у кількох областях України: Волинська, Київська, Чернігівська, Сумська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька та Вінницька. На Львівщині зубри живуть у Майданівському лісництві у «Сколівських бескидах» та у Мисливському господарстві «Стир» (Бродівський район).
У Майданівське лісництво парнокопитих завезли протягом 2009-2010 років з Німеччини та Австрії. У Європі вони утримувалися у вольєрах, відтак повністю адаптуватися до самостійного життя тваринам нелегко. Насправді ще з 1929 року, аби уникнути вимирання зубрів, їх почали розводити у неволі в Польщі. Фактично усе сучасне поголів'я зубрів походить від тварин, яких тоді вдалося розвести.
Матріархат Тошки
У зубрів панує повний матріархат. Майданівських зубрів веде та охороняє головна самиця Тошка. Місцеві єгері очікують, що навесні ще одна самиця Тіра створить нове стадо. Сьогодні ж стадо майданівських зубрів налічує 33 тварини, з них п'ятеро народились у 2017 році. До слова, самка зубра ходить вагітною 9 місяців, як людина, і рідко народжує більше, ніж одне маля.
У зубрів панує повний матріархат. Майданівських зубрів веде та охороняє головна самиця Тошка. Місцеві єгері очікують, що навесні ще одна самиця Тіра створить нове стадо. Сьогодні ж стадо майданівських зубрів налічує 33 тварини, з них п'ятеро народились у 2017 році. До слова, самка зубра ходить вагітною 9 місяців, як людина, і рідко народжує більше, ніж одне маля.
Приручені зубри -легка здобич для браконьєрів
На території Майданівського лісництва є кормова база – місце, де зубрів підгодовують взимку. Тварини настільки звикли до людей, що навіть їдять з рук. Втім, наважитись до такого близького контакту зі звірами може не кожен єгер. Як розповідає помічник лісничого Майданівського лісництва Василь Волочанський, харчі для рогатих улюбленців заготовляють наперед, в основному це – капуста, буряк сіно та комбікорм.
«У природі взимку вони перевагу надають гіллю, корі з верби, ожині. А літом траву можуть їсти», - зазначає Василь Волочанський.
Власне такий успіх у розмноженні тварин лісничі пов'язують із тим, що зубри мають можливість повноцінно харчуватись взимку. Окрім того, на території лісництва зубрів не рухають браконьєри – лісничі переконують, що постійно роблять рейди і оберігають звірів. Узимку, коли дуже сильно хурделить, єгері спускаються у лісові хащі на лижах, кажуть, кращої техніки поки що не мають.
Майданівські лісничі турбуються за долю своїх велетенських друзів, оскільки зубри дуже звикли до людей, які їх доглядають та годують. А приручена тварина стає легкою здобиччю для браконьєрів.
Іменами місцевих зубрів єгері вже не називають, оскільки їх зараз годі розрізнити. Натомість найстарші тварини, яких завезли з Німеччини і Австрії, клички мають.
«Зараз молодняк імен не має. Іменна мали лиш ті, хто привезені були з-за кордону. Зараз зубрів неможливо вже розрізнити», - каже Василь Волочанський.
На території Майданівського лісництва є кормова база – місце, де зубрів підгодовують взимку. Тварини настільки звикли до людей, що навіть їдять з рук. Втім, наважитись до такого близького контакту зі звірами може не кожен єгер. Як розповідає помічник лісничого Майданівського лісництва Василь Волочанський, харчі для рогатих улюбленців заготовляють наперед, в основному це – капуста, буряк сіно та комбікорм.
«У природі взимку вони перевагу надають гіллю, корі з верби, ожині. А літом траву можуть їсти», - зазначає Василь Волочанський.
Власне такий успіх у розмноженні тварин лісничі пов'язують із тим, що зубри мають можливість повноцінно харчуватись взимку. Окрім того, на території лісництва зубрів не рухають браконьєри – лісничі переконують, що постійно роблять рейди і оберігають звірів. Узимку, коли дуже сильно хурделить, єгері спускаються у лісові хащі на лижах, кажуть, кращої техніки поки що не мають.
Майданівські лісничі турбуються за долю своїх велетенських друзів, оскільки зубри дуже звикли до людей, які їх доглядають та годують. А приручена тварина стає легкою здобиччю для браконьєрів.
Іменами місцевих зубрів єгері вже не називають, оскільки їх зараз годі розрізнити. Натомість найстарші тварини, яких завезли з Німеччини і Австрії, клички мають.
«Зараз молодняк імен не має. Іменна мали лиш ті, хто привезені були з-за кордону. Зараз зубрів неможливо вже розрізнити», - каже Василь Волочанський.
Туристам тут раді
Оскільки взимку зубрів підгодовують, вони майже постійно розгулюють на території кормової бази, що біля хатинки лісничих. Тому в зимовий час до зубрів часто навідуються туристи з усієї України та з-за кордону. Лісничі розповідають, що вихідних у них немає відобю від охочих познімкувати червонокнижних тварин. Зазвичай, туристи добираються до села Майдан власним транспортом, бо маршрутки ходять сюди дуже рідко. Далі, аби дістатися звірів, необхідно проїхати близько 7 км від села засніженою гірською дорогою. З таким завданням впораються лише великі джипи або УАЗи.
Також Національний парк «Сколівські бескиди» організовує групові туристичні поїздки до майданівських зубрів.
Туристам тутешні працівники єгерської служби завжди раді: і чаєм напоять, і історій цікавих та веселих про зубрів розкажуть.
Оскільки взимку зубрів підгодовують, вони майже постійно розгулюють на території кормової бази, що біля хатинки лісничих. Тому в зимовий час до зубрів часто навідуються туристи з усієї України та з-за кордону. Лісничі розповідають, що вихідних у них немає відобю від охочих познімкувати червонокнижних тварин. Зазвичай, туристи добираються до села Майдан власним транспортом, бо маршрутки ходять сюди дуже рідко. Далі, аби дістатися звірів, необхідно проїхати близько 7 км від села засніженою гірською дорогою. З таким завданням впораються лише великі джипи або УАЗи.
Також Національний парк «Сколівські бескиди» організовує групові туристичні поїздки до майданівських зубрів.
Туристам тутешні працівники єгерської служби завжди раді: і чаєм напоять, і історій цікавих та веселих про зубрів розкажуть.
В гості до людей
Майданівські зубри дуже звикли до людини, тому іноді можуть спускатися з лісів у найближчі села. Зазвичай тварини нікого не чіпають, а просто з'їдають сіно та траву на подвір'ях. Місцеві жителі вже звикли до таких гостин і одразу звертаються до лісничих та ДСНС, іноді намагаються прогнати звіра самі. Проте відвести зубра назад до стада – не просте завдання, іноді доводиться чекати, поки тварина вирішить повернутися додому сама.
Так, у 2016 році до села Зубриця спустилося два зубри, які довго не могли повернутись у ліс через високий рівень снігу. Місцеві жителі зубрів не чіпали, бо знають – за таке можуть отримати чималий штраф. Окрім того, місцеві вже навчилися сприймати зубрів, як буденне явище, і намагаються краще огороджуватися.
Майданівські зубри дуже звикли до людини, тому іноді можуть спускатися з лісів у найближчі села. Зазвичай тварини нікого не чіпають, а просто з'їдають сіно та траву на подвір'ях. Місцеві жителі вже звикли до таких гостин і одразу звертаються до лісничих та ДСНС, іноді намагаються прогнати звіра самі. Проте відвести зубра назад до стада – не просте завдання, іноді доводиться чекати, поки тварина вирішить повернутися додому сама.
Так, у 2016 році до села Зубриця спустилося два зубри, які довго не могли повернутись у ліс через високий рівень снігу. Місцеві жителі зубрів не чіпали, бо знають – за таке можуть отримати чималий штраф. Окрім того, місцеві вже навчилися сприймати зубрів, як буденне явище, і намагаються краще огороджуватися.
Автор, фото, верстка - Родак Катерина