Не так давно на полицях українських книгарень з’явилося продовження першого українського технотрилера «Бота» від популярного українського письменника Максима Кідрука. З-під його пера вийшло вже більше десятка художніх книжок, серед яких – тревелоги, технотрилери і публіцистика.
Нова книга вийшла під назвою «Бот: Ґуаякільський парадокс». Це продовженні історії про створених українським програмістом ботів, які втілилися у плоті й перетворилися на жахливих вбивць. Тепер ці істоти поширюють нову епідемію агресії у Гуаякілі.
Львівський портал вирішив поспілкуватися з автором не лише про його новинку, а й про актуальну тему сьогодення України – війну. На переконання письменника, криваві події неминуче проскакуватимуть і болітимуть у творчості сучасних письменників, а відголосок війни звучатиме у всіх книжкових сюжетах. Наша розмова саме про це.
– Коли завершували перший «Бот», підозрювали, що буде і другий? Чи серія книг планувалася відпочатку? Може і третій «Бот» з’явиться через рік-два?
– Про серію, можливо, ще не думав. Але до завершення першої книги, вже знав, що буде і друга. Безумовно, у планах і третя, про неї частково згадую вкінці останньої частини. У принципі, вона у мене вже продумана, але навряд чи візьмуся за неї раніше 2019-2020 року.
– Перший «Бот» у 2012 році анонсували, як перший український технотрилер. Чи з’явилися у цьому жанрі інші автори, окрім Вас?
– Перший «Бот» був швидше сумішшю технотрилера та наукової фантастики, якщо говорити про чистий технотрилер, то це радше «Жорстоке небо». Але моя відповідь на це питання – ні, у цьому жанрі в Україні досі не з’явилося жодного автора. Принаймні я нічого такого не бачив і не чув.
– На Форумах видавців, які щоосені проводять у Львові, завше зачіпають таку болючу тему, як криза у видавничій галузі. Чи відчутна вона у Вашій роботі?
– Про кризу в нас говорить кожен кому не ліньки, але з кожним роком про неї голосять все більше і більше…Якщо у 2009 році письменник продавав тисячу примірників і це було круто, то нині, якщо протягом трьох місяців з часу виходу книги я не продав 5 тисяч, це погано. Я особисто ніякої кризи не відчув.
–Спершу Максим Кідрук запозиціонував себе як письменник-мандрівник. Чи будуть ще якісь подорожні історії, адже тепер Ви з головою поринули у жанр технотрилера?
– Я ніколи себе не позиціонував, як письменник-мандрівник, тому що не розумію, що це означає. Це просто хобі. З таким успіхом можна було би за позиціонувати себе, як письменник-любитель пива або письменник-фанат футболу. Просто писав травелоги, мав хороші історії з своїх мандрів і зайняв вільну нішу в літературі. Втім, від самого початку я знав, що перейду до трилерів, бо це ті книги, які я сам найбільше люблю читати. Чи буде щось нове з травелогів? Принаймні ще одна книга у цьому жанрі точно буде – про подорож до Анголи та Намібії. Але коли до цього дійдуть руки, навіть приблизно не можу сказати.
– Зважаючи на нинішні події в Україні, чи повинні письменники виконувати якусь просвітницьку функцію у період війни? Сьогодні точиться багато дискусій довкола того, яким чином можна бути кориснішим – озброївшись словом чи автоматом?
– Був би щасливий, якби в Україні було так, як у державах на кшталт Швеції, де люди просто не переймаються тим, хто знаходиться при владі, взагалі не думають про політику. Якщо говорити про письменників, то вони повинні бути соціально активними, займати чітку громадянську позицію і озброюватися словом. Стосовно того, чи мають письменники йти на війну, то, безперечно, якщо призвали, ухилятися від мобілізації не варто. І це стосується всіх – людей будь-яких професій та сфер. Але, якщо тебе не покликали до війська, роби те, чим займався і до війни, так само плідно та активно.
– Нині в Україні «бум» волонтерської активності. Багато письменників, музичних виконавців їздять у зону АТО, долучаються до збору коштів бійцям. У яких заходах Ви брали участь?
– Я їх навмисно не афішую. Так, під час промо-туру на підтримку попереднього роману «Жорстоке небо» частину коштів з квитків ми віддали на потреби АТО та госпіталів, де лікуються поранені військовослужбовці. Також я неодноразово безкоштовно давав книги благодійним організаціям, які збирали літературу для солдат. Був приємно здивований, коли випадково побачив у одному з сюжетів ТСН, як один з воїнів читав моє «Жорстоке небо».
– Чи можуть нинішні криваві події в Україні послужити сюжетом для якоїсь наступної Вашої книги?
– Думаю, будь-яка книга українського письменника, яка описувала події після зими 2013-2014 років, не може опускати все це. Це було би одне і теж, коли американський письменник, пишучи про події 1963 чи 1965 років, не згадав би вбивство Кеннеді. Не важливо про що ти пишеш – чи про війну, чи про Майдан, чи про волонтерів, чи це взагалі якась звичайна історія – ти так чи інакше вплітатимеш у сюжет відголоски війни та Майдану. Це вже частина української історії, яку ніколи не виправити і не забути. Пишучи книгу, яка не має безпосереднього стосунку до цих подій, ти все одно у якийсь спосіб мусиш про них згадувати. Тому, безперечно, якісь сюжети з фронту ляжуть у основу, нехай не цілої книги, але якихось її епізодів.
– Зараз Україну накрила хвиля бойкотів всього російського, зокрема і видавництв? Як ставитеся до такої ініціативи?
– Вцілому я ці бойкоти підтримую. Ми в стані війни з Росією, тому виглядає абсурдно, коли даємо можливість їм заробити, а вони продовжуватимуть кидати бомби на наші землі. Але, коли це стосується книг, то я трохи поступаюся в своїй принциповості. Хоч український ринок росте, але новинок мені не вистачає, особливо коли йде мова про переклади. Якщо є якась книга, яку хочу прочитати, і нема ні українського перекладу, ні змоги придбати оригінал, то не бачу нічого поганого в тому, щоби купити російський переклад.
Фото: соцмережі
That’s an innlleigett answer to a difficult question xxx