Ветеран АТО, колишній депутат Львівської міської ради, що знову повернувся на фронт Ігор Шолтис про роль української мови на фронті і тилу:
«До 19-ти років я вільно спілкувався російською. Досить часто я розмовляв нею у рідному Львові, на навчанні у Польщі та навіть на передовій у Донецькій області.
Я писав російськомовні пости, а також вірші, які клав на музику. Мені це видавалось зручним, комфортним, універсальним.
Більш того, отримавши поранення у 2015-му в зоні АТО, я продовжив «любить Украину на русском».
Сперечатись було беззмістовно, бо за Батьківщину я жертвував найціннішим.
«Хто в праві мені дорікати за мову?», «Хто з вас був ладен віддати хоч частину з того, що віддав я?» Так думалося мені тоді. Допоки у моє життя не завітав Юрій Руф.
Не шукаючи відповіді на мої питання, він прийшов з десятками своїх.
– «Що відрізняє тебе від них на лінії фронту?»
– «Чи знайшов би рускій мір собі прихильників там, де б його мову не розуміли?»
– «Хіба доцільно битися з ворогом, поповнюючи його казну прослуховуванням його артистів?»
Спитавши, Юрко встав і пішов, а я залишився з собою у пошуку рішень. Минув час.
На честь Юрія Руфа називають вулиці по всій країні, а сам він спочив на Личакові, загинувши за нашу свободу.
Не марно. Ані на мить. Бо я знайшов правильні відповіді і передав їх сотням інших шукаючих.
Я знаю, що справді «русский мир заканчивается там, где заканчивается русский язык». Знаю, що іноземці пізнають нас не «по одёжке», а за мовою і традиціями.
Знаю, що немає місця відмазкам «мне так удобней», бо українцю не може бути складнішим вивчити рідну мову, аніж системи Javelin, NLAW чи тактичну медицину.
Я знаю, що кожен з нас про це знає, але принципово не хоче або боїться бути засміяним.
Не бійся. Не бійся так, як не боїшся одвічного ворога. Твоя Мова змогла вижити.
Тож, якою б недосконалою вона в тебе не була – пам’ятай: вона краща за будь яку досконалу ворожу».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Андрій Котенський